ВІРУС І ПРИЧАСТЯ

13 березня 2020, 11:04 | Блоги | Блог о. Петра Балога | 2 |   | Код для блогу |  | 

 

 

Цей останній вірус, що з’явився в грудні 2019 року в Китаї і потім розповсюдився з різною інтенсивністю майже по всьому світу, у більшості людей викликає паніку, у інших пригнічення, у декого розгубленість, а у когось підозру про світовий зговір. Варіантів реакцій на вірус безліч, доходить навіть до заперечення існування чогось такого як «коронавірус COVID-19», що це все вигадки і т. д.

Проте, якщо такі нісенітниці, як заперечення, легко спростовуються через лабораторні дані чи факт смертей від хвороб, спричинених цим вірусом, то вже дискусія, як себе поводити у час розповсюдження вірусу, або – у нашому випадку – як себе поводити, щоб не допустити його розповсюдження, то тут вже є різні думки. І знову, від панічно-нервових до песимістично-насмішливих. А ще гірше – до некомпетентних. Причому, якщо йдеться про церковно-літургійну сферу, ця некомпетентність часто шириться не лише серед вірних, але і від пастирів.

А отже, в зв’язку з загрозою заразитися вірусом виникають наступні питання. Чи можна заразитися через Причастя або цілування ікони? Чи взагалі передається вірус через Святе Причастя? Звідси, наступне логічне питання: Чи втрачають Святі Дари свої матеріальні властивості? Крім того, чи були в історії Церкви прецеденти зараження через Причастя? Як взагалі Церкви переживали епідемії, наприклад чуму в пізньому Середньовіччі?

Причастя – це Тіло і Кров Христа під видами хліба і вина. Ці види – це і є всі без винятку властивості цих продуктів. А отже, вони можуть псуватися, бути неїстівними, бути отруєними чи, власне, переносити бактерії або віруси. Не говорячи вже про посуд, який використовується для уділення Св. Причастя. Аналогічно з іконами – бактерії чи віруси спокійно на іконах залишаються після поцілунку ікони хворою людиною, або теж деколи після прикладання до ікони чола, якщо раніше це чоло було потерте рукою, в яку ще раніше хворий кашлянув…

З богословської точки зору це доводиться дуже просто: Тіло і Кров Христа – це Бого-людське Тіло і Кров, а не лише Боже. Це втілений Бог, а отже Той, який взяв на себе всі наші слабкості, хвороби, страждання, все крім гріха. Навіть взяв на себе нашу смерть. Тому мова декого про те, що Причастя не може передавати хвороби чи віруси – це класично говорячи, монофізитство, тобто єресь перших віків християнства, коли деякі не вірили у реальність Втілення Христа, або навіть якщо вірили у Втілення, то твердили, що людська природа Христа була поглинута Його Божественною природою, а тому різні людські прояви Особи Христа – це лише ілюзія.

Тут варто уточнити одну справу. Не Святе Причастя само по собі стає вірусом, воно лише може стати посередником. Так само як і людина не є сама по собі вірусом, але може його переносити і передавати далі. Тому коли мова про заражених вірусом людей, які до речі, є «храмом Божим», то мова не проти людей, а проти вірусу, який люди переносять. Аналогічно і зі Св. Причастям у часі епідемій.

А отже, підсумовуючи, вірус передається через Причастя, бо Причастя зберігає всі матеріальні властивості продуктів. Як вчить Католицька Церква, завдяки переісточенню, яке має місце підчас Служби Божої, змінюється суть хліба і вина, тобто субстанція, але не акциденти, тобто не всі інші категорії, притаманні матеріальним речам. Іншими словами, Причастям з вірусом можна заразитися так само, як і бутербродом чи соком з вірусом.

До речі, те саме і з освяченою водою: так, вона може зіпсуватися, і фактів цього предостатньо. Віра в те, що «освячена вода не псується» – це звичайне магічне мислення, а отже язичницьке. Освячена вода так само не перестає бути водою, і так само може забруднитися, переносити віруси, бути отруєною і т. д. Освячення натомість робить її благодатною в тому сенсі, що віруючий завдяки своїй вірі, вживаючи її, отримує від Бога необхідні благодаті по своїй вірі, а не автоматично, тобто магічно. Ані освячена вода, ані Євхаристія – це не магія, це Таїнство. Євхаристія – це Таїнство, повторимо, Втіленого Бога, тобто Бога і Людини, тієї людини, яка хворіла, страждала і померла з приводу наших гріхів. А тому тим, які твердять, що «Тіло Христове не може зіпсуватися, бо це – богохульство», раджу переглянути фільм Мела Ґібсона «Страсті Христові» і подивитися, як там «зіпсували Тіло Господа».

В історії Церкви звичайно, що були випадки зараження через Причастя, особливо у часах, коли не сильно розуміли, що таке віруси, бактерії, як переноситься, приміром, чума і т. д. Навіть біля Папи Римського свого часу був спеціальний диякон, завданням якого перед звершенням Служби Божої папою, було покуштувати хліб і відпити вина, які були підготовлені до цієї і Служби, щоб визначити їхню придатність, тобто свіжість і т. п., але теж виявити, чи не отруєні ці хліб і вино, на яких служитиме Понтифік. Тому що папи були свідомі, що отруєні хліб і вино, навіть коли стануть під час Служби Божої Тілом і Кров’ю, не перестають бути отруєними і разом з благодаттю принесуть також неминучу смерть тому, хто їх споживатиме. Якщо хтось ігнорує здоровий розсудок в ім’я сліпої віри, то зазвичай платить за це або здоров’ям, або життям. І з мучеництвом це нічого спільного не має, лише з людською наївністю, якщо не дурістю, або навіть з гординею.

Щодо прецедентів в історії зараження через приймання Причастя, то це настільки очевидний факт, що навіть важко ще якось його на ново висвітлювати. Не лише від приймання Причастя в часі чуми чи мору помирали вірні, але і підчас інших Таїнств, де був контакт з кимось зараженим, наприклад під час Хрещення чи підчас Сповіді. У часи «Чорної смерті», тобто чуми у Європі в XIV столітті, та чумна паличка викосила не лише багатьох вірних, але і духовних, які контактували з вірними. Найбільше загинуло в Європі представників Ордену Картезіанців – біля 50%, і потім домініканців – біля 30%. Це все, між іншим, через служіння, в тім теж причащання хворих вірних.

Мало того, ще раніше в Середньовіччі Церква не дозволяла хірургічні втручання, між іншим – анатомування мертвих тіл, бо це було «огидне пролиття крові» (див. Постанови Турського Синоду 1163 року), чи «паплюження храму Божого», яким є тіло людини. Як писав один медик з часів «Чорної смерті»: «Клірики як завжди юрбляться біля хворих, намагаючись зі всіх сил довести велику дієвість свого втручання, звернення до святих, реліквій, освячених свічок, обітниць, милостині та іншого праведного шарлатанства. Коли ж лікарю вдається отримати перемогу над хворобою, це приписується заступництву святих, обітницям і молитвам кліриків. Коли ж хворий помирає, винні у цьому, звісно ж, лікарі».

З другого боку, у часах «Чорної смерті» папа Климент VI видав наказ перебувати у містах, заражених чумою, так званим «чумним лікарям». Пізніше ця практика поширилася на всю Європу. Зображення таких чумних лікарів, обтягнутих шкіряним вбранням і з дзьобом, в якому були ароматичні трави, часто ще сьогодні перепощують у зв’язку з ширенням коронавірусу.

Хтось, звичайно вимагатиме прямих доказів, що мовляв, де є задокументовані випадки смерті після Причастя від вірусу? Це трохи, м'яко кажучи, історичний анахронізм. Ті випадки ми можемо оцінювати лише тепер, коли знаємо, що таке віруси і бактерії, і як вони передаються. В ті часи не могли це задокументувати, так як «не існувало» ані вірусів, ані бактерій. Але якщо третина Європи свого чачу вимерла, більшість з яких ходила масово до храму, мала контакт з келихами, руками причащаючого, ложечками, і це в час, коли лютувала чума, то очевидно і логічно, що зараза передавалася від хворого теж підчас Причастя, як одного з багатьох матеріальних посередників розповсюдження вірусу. «Прямих» доказів ніколи не буде, але тепер, на щастя, ми вже знаємо як передаються віруси і бактерії. І знаємо, що за посередництвом видів Євхаристії, тобто хліба і вина теж.

Здається, що тепер взагалі перший раз в історії Церква йде в унісон з науковими даними, а не гордовито їх відкидає, тобто fides et ratio врешті йдуть в парі, так як і повинні йти, один одного підтримуючи, коли треба, і один одного замінюючи, коли другий не в змозі собі порадити з оточуючою дійсністю. Саме з оточуючою, бо тут мова не про Бога самого, який поза сферою наукових досліджень, лише мова весь час про навколишній світ, в тім теж – про матеріальну складову християнської релігії. Бо саме матеріальна складова Євхаристії нікуди не зникає і матеріальні якості її ніяк не міняються. Варто повторити ще раз: віра в те, що перемінення хліба і вина змінює матеріальні якості цих хліба і вина - це не християнська віра, лише язичницький магізм.

Зрештою, якщо хтось не вірить, що всипавши до Причастя отруту, можна отруїтися, чи потерши консекровану гостію чи освячені частички з просфори руками з вірусом, можна заразитися, завжди може сам перевірити і переконатися. Це такий сарказм, але інколи дійсно фанатизм багатьох «віруючих» зашкалює, і вони готові боронити свою позицію до самого кінця. Поки це не стосується їх особисто, або дійсно біда не торкнеться когось з родини. Тоді відкривається врешті якась логіка, фанатизм помаленьку вщухає, проте зазвичай вже пізно.

 

***

Підсумовуючи, треба знову нагадати багатьом вірним, що «віра завжди повинна шукати розуміння» і віра має бути позбавлена гордині. А також – протиставлення розуму, між іншим – компетентним медичним вказівкам щодо гігієни, правил поведінки в часі епідемій, вірусів і т. п. техногенних явищ. Фанатизм у цих питаннях не лише не схвалюється суспільством, але теж і Богом. Бог не хоче, щоб грішник загинув, але щоб навернувся і жив (пор. Ез 33, 11). Саме про це і є давнє прислів’я: «Береженого Бог береже», а від гордого відвертається. Властиво, сам гордий спокушає Бога нібито своєю «вірою».

І останнє. Так причащатися чи ні у ці часи? Чи все-таки боятися і не ходити до Причастя? Рішення просте: слухати Церкву, яка видає відповідні інструкції щодо способів Причастя в таких надзвичайних ситуаціях, не ширити фідеїстичних переконань, ніби то «з вірою і в прірву можна скакати», а здоровий розсудок, який дав нам Бог, можна відкласти на поличку, і головне – не впадати в паніку, лише ще більше довіритися нашому люблячому Отцю як Його діти.

 

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 13 березня 2020, 17:41
    Коментувати коментар

    "Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!" (Пр.3:5).

    • velovs@ukr.net | 13 березня 2020, 18:07
      Коментувати коментар

      "А Ісус їм у відповідь каже: "Майте віру Божу!" Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: "Порушся та кинься до моря", і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, - то буде йому!" (Мк.11:22,23). :)

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти