ЖАН ВАНЬЄ, ГРІХИ І МИ

23 лютого 2020, 23:24 | Блоги | Блог о. Петра Балога | 0 |   | Код для блогу |  | 

Багатьох шокувала новина, яку 22 лютого 2020 року оголосило керівництво організації «L’Arche» («Ковчег»), заснованої Жаном Ваньє (1928-2019). Ця організація, що займається особами з розумовою неповносправністю, була заснована 1964 року. Новина ж стосувалася самого засновника, а саме, що він протягом 1970-2005 років, в одній із спільнот на півночі Франції, в Трослі-Брей, проводячи духовне керівництво з містичним відтінком, використовував сексуально 6 жінок, які щоправда не належали до тих, ким опікувалися.

Керівництво «L’Arche» ще раніше доручило провести певний аудит щодо історії своїх початків, коли виявилося, що духовний отець організації, о. Тома Філіп ОР (1905-1993), ще в 50-х роках минулого століття, мав невластиві практики духовного керівництва, пов’язані теж з сексуальним використанням жертв (за що і був ще 1956 року покараний церковним керівництвом). Пізніше, після заснування «L’Arche», ці збочені практики повторювалися, вже у рамках спільноти.

Натомість засновник організації, Жан Ваньє, як виявляється, знав про ці практики свого духовного отця, мало того, пізніше сам їх практикував. Коли ж декілька років тому виявилося, яким «духовним керівництвом» займався о. Тома Філіп, Жан Ваньє писав, що «він шокований» і що він «не знав про це». Виходить, згідно останнього рапорту, це була неправда. Знав і укривав, та ще й сам такого типу «містичне» чи «духовне» керівництво практикував.

«Ікона милосердя і любові» за життя, «кандидат до беатифікації» після смерті, Жан Ваньє заснував по цілому світі спільноти, які дійсно з милосердям і любов’ю займалися тими, які потребували особливої опіки, уваги і любові. Станом на початок 2020 року 154 такі спільноти у 38 країнах по цілому світі, в тім теж в Україні, продовжують цю місію. Добро, посіяне засновником «L’Arche» є безумовне, десятки книг, написані Жаном Ваньє, спричинили немалий позитивний вплив на читачів. І одночасно, цей же засновник, цей авторитет, цей приклад милосердя і любові виявився звичайним грішником, «одним із нас», чи «таким як і ми», а в дечому навіть не таким. Багато прихильників Жана Ваньє, які до цих пір захоплювалися ним, тепер розчаровані і їм болісно…

Важко збагнути цей парадокс: добро і зло, які діють одночасно. Цим парадоксом дивувалися вже давно, ще Апостол Павло писав про нього у відношенню до себе (пор. Рим 7, 17-24). Потім св. Августин дивувався цьому парадоксу, і називав людську схильність до гріха «mysterium iniquitatis» («тайна беззаконня», див. 2 Сол 2, 7). У нас якимось дивним чином перемішані добро і зло, праведність і гріх. У нас усіх. Деколи нам хотілося б, щоб якісь авторитети були безгрішні. Проте, навіть канонізовані святі – це не безгрішні, але це грішники, які розкаялися і навернулися.

Дивлячись на Жана Ваньє, я як би дивився у дзеркало. І тому з цього приводу маю лише до самого себе ще більше прагнення: позбутися неправди, маски, лицемірства, повністю розкаятися за мої гріхи, теперішні і минулі; повністю, тобто цілковито, а не лише формально, поверхово, не від усього серця. Після того, як людина відступила від Бога, що в богослов’ї називається «первородним гріхом», наслідком цього стало, що немає цілковито добрих чи цілковито поганих – ми всі «перемішані» добром і злом, праведністю і гріхом. Герої серіалу «Гра престолів» досить вдало це представляють: там теж не було постійно позитивних чи постійно негативних героїв, там все постійно мінялося…

Ще задовго до Христа пророк Єремія був свідомий цього парадоксу, коли писав: «Лукаве над усе у світі серце людське – і ледаче! Хто його збагнути може?» (Єр 17, 9). Проте, найбільш болісним є навіть не сам факт цієї подвійності у нас, а факт укривання цього, факт лицемірства, факт, що ми, християни, живемо не по-християнськи, а часом гірше від нехристиян. Це виклик для нас усіх, для тих, які становлять єдине Тіло Христове, і для яких хвороба інших членів цього Тіла є нашою хворобою.

Загально, то з цього приводу можна сказати лише наступне: 1) Ніколи не варто дивуватися, що якийсь авторитет, навіть великий, виявиться слабким тайним грішником; 2) Ніколи не належить покладатися на авторитетів, лише на Бога самого; авторитети можуть нас повчити багатьом правильним речам, проте інколи треба бути готовими, що самі вони ці речі не до кінця спроможні реалізувати; 3) Містика – це завжди «досвід на межі», в тому теж – на межі сексуальності. Перехід цієї межі, як часто видно, відбувається досить плавно з задіянням якогось «несвідомого», або, якщо і свідомо, то з елементами «заперечення». Підсумовуючи, можна сказати, що якщо звинувачення правдиві (а все на сьогодні говорить, що так), то нехай Господь буде милосердний для Жана Ваньє, бо від померлого вже іншого не візьмеш, натомість жертви щоб отримали справедливе врегулювання, передусім своїх страждань, спричинених кимось авторитетним, на кого вони покладалися і кому довірилися.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти