ХТО ТАКІ АНГЕЛИ?

5 листопада 2018, 21:56 | Блоги | Блог о. Петра Балога | 0 |   | Код для блогу |  | 

Коли говоримо про ангелів, то що про них відомо? Є чимало розповідей про ангелів, мовляв, що кожен має ангела-охоронця, який несе відповідальність за свого підопічного; що ангели дуже красиві і наділені особливими здібностями та силою; що малі діти, які помирають, стають ангелами. Чи правда це? Чи ангели можуть обирати між добром і злом? Чи вони безсмертні і чи можуть відповідати на молитви, з якими люди до них звертаються? Як вони виглядають? Яка у них стать? Звідки у них імена? Взагалі, звідки в Біблії взялися ангели і що на це вчення Церкви? Чи це просто фольклор а насправді вони не існують, чи однак це дійсно реальні істоти?

 ***

Слово «ангел» походить з грецької, і означає «вісник». Гебрайською це поняття звучить «малак», і має більш-менш те саме значення, що і грецькою. Є це поняття теж в арабській мові, запозичене з гебрайської, натомість до гебрайської перейшло скоріше за все з угарітської. Воно часто зустрічається на сторінках Святого Письма, як Старого, так і Нового Завітів. У Посланні до Євреїв автор пише про ангелів, що «… всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння» (Єв 1, 14).

Вчення про ангелів у Святому Письмі розвивалося поступово. Перші уявлення біблійних натхнених авторів було під впливом як тодішньої культури Ізраїлю, так і сусідніх культур. Зрештою, щодо цього, то тут немає сумніву для дослідників, що як юдаїзм, так і християнство, так і пізніше іслам у своєму вченні про ангелів були під впливом Ассирії, Вавилону, Персії, а навіть греко-римської релігійної культури. Ці всі земні впливи не перешкоджають однак визнавати, що Святе Письмо щодо ангелів формувалося не лише під впливом земного елементу, але теж під натхненням Божим, натомість ті земні впливи використовувались натхненими авторами при написанні.

Первісно, невидимого Бога уявляли як потужного східного самодержця, який управляє всім космосом, тобто видимим і невидимим світом. Натомість його «придворні вельможі», які ніби допомагають Йому в управлінні – це власне ангели, яких Біблія по-різному називає: «сини Божі» (Пс 29, 1; 89, 7; Втор 32, 8), «зірки ранішні» (Йов 1, 6; 38, 7), «боги» (Пс 82), «небесне військо» (Не 9, 6; Ап 1, 20). Крім того, існує між цими істотами певна ієрархія і певні функції. Херувими (назва, що походить з месопотамської культури), знаходяться при престолі Бога, носять Його, охороняють вхід до Його володінь (пор. Бут 3, 24). Звідси потім взялося зображення херувимів, що прикривають своїми крилами ковчег завіту у храмі. Серафими («палаючі») оспівують Божу славу (Іс 6, 3), чи готують пророків для пророкування і писання про Бога (Іс 6, 7). Хоча, також інші ангели, не лише серафими, співпрацюють з пророками і допомагають їм зрозуміти зміст пророцтв (див. Єз 40-44; Зах 1, 8н). Ці небесні сили у певному сенсі становлять зв'язок між небом і землею, а тому інколи з’являються на землі від імені Бога у видимій постаті.

Тут належить додати, що інколи на сторінках Святого Письма з’являється також таємнича постать, названа «Ангел Господа» (Бут 16, 7; 22, 11; Вих 3, 2; Суд 2, 1). Ця постать мало чим відрізняється від самого Бога, не можна на неї «споглядати і не померти», люди можуть лише бачити відблиск сяйва Ангела Господа. Саме з таким Ангелом Господа пізніше будуть ототожнювати Христа, проте належить виразно відрізнити Його від решти ангелів, а також не долучати Його до ангельського сонму.

Цих всіх істот називали по різному з огляду на різні функції. Наше поняття «ангел» має вже загальне значення: «невидимий чистий дух», натомість древні ізраїльтяни, які знали етимологію цього поняття: «малак-ангел», тобто «вісник», не могли всіх тих духів називати «вісниками», звідси такі різні іменування ангелів. Херувими і серафими – це не просто «вісники», це ті, що знаходяться перед троном Божим, оспівують Його славу, становлять як би найближчий почет Бога. Проте, так як часто всіх цих істот узагальнено називали просто «ангел», звідси і закріпилася ця загальна назва до всього невидимого створіння.

Потім вже, коли ці невидимі істоти почали все частіше з’являтися людям з певними завданнями від Бога, автори Святого Письма змальовують їх досить антропоморфічно, часто у формі людини. Звідси теж спроба надавати імена цим істотам, хоча початково ангели протиставлялися цьому (див. Бут 32, 30; Суд 13, 17-18). Раніше люди чули з неба виключно «голос Бога», пізніше цей голос почали все частіше доносити ангели, а тому що далі, то цих посланців все більше на сторінках Старого Завіту. Ця зміна сталася з огляду на розвиток розуміння, Ким є Бог. Бог – це трансцендентна Істота, повністю поза законами цього світу, яка перебуває в іншому вимірі, що символічно називається «небеса». Колись ще, ранішні автори Святого Письма, могли описувати Бога, який «гуляє по раю», чи говорить з людьми як людина. Потім однак, усвідомлюючи, що Бог – поза цим всім видимим, і що Він так це образно представляє: «Думки бо мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, – слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших» (Іс 55, 8-9), Писання переносить функцію посередництва між Богом і людьми на ангелів. Десь так в І столітті н.е. буде теж інтерпретувати сотворіння світу Богом Філон Олександрійський: це ангели безпосередньо творять матерію, бо трансцендентний Бог не має нічого спільного з матерією і тому не може її творити безпосередньо.

Традиція Старого Завіту про присутність ангелів у світі продовжилася далі, і початки Нового Завіту її використовують: власне ангел сповіщає Марії про народження Сина (Лк 1, 26-38), ангели служили Христу на пустелі (Мт 4, 11), ангел укріпляв Христа підчас страждань і молитви у Гетсиманському саді (Лк 22, 43), ангели сповістили жінкам про Воскресіння Христа (Лк 24, 4-7, у Мт і Мк – лише один ангел, причому Марко називає його «юнаком у білому», Мк 16, 5-7). Крім того, в історії первісної Церкви, описаної в Діяннях Апостолів, ангели також відіграють важливу роль: керують інколи місією апостолів (Дн 8, 26; 10, 3), підтримують християн і допомагають їм під час переслідувань (Дн 5, 19; 12, 7).

У Книзі Даниїла маємо двох таких ангелів, яких названо по імені: Гавриїл (Дн 8-9) і Михаїл (Дн 10). Вони потім з’являтимуться на сторінках інших книг Писання, в тім теж Нового Завіту. Гавриїл перш за все провіщує майбутнє, Михаїл натомість виконує більш войовничу функцію. У Книзі Товит з’являється ангел Рафаїл, який між іншим зцілює хвороби (див. Тов 3, 17; 12, 15). Все виразніше проявляється ієрархія серед ангелів. Варто тут додати, що апокрифічна Книга Еноха, коли описує ангелів, то вони там мають сотні імен і функцій. Це є прояв бажання людей описати ангелів людським способом, з усіма видами занять та іменами. Тому належить відноситися до різних класифікацій та деяких імен ангелів, як до символізму. Подібно, зрештою, як і до різних символічних окреслень, які функціонують у понині, таких як «малі діти – це ангели», чи що «померлі діти стають у небі ангелами». Це все переносні вирази.

Перші християнські письменники багато говорили про функції та імена ангелів. Особливо тут відзначився пізніший християнський богослов Псевдо-Діонісій Ареопагіт з V століття, який багато писав про небесну ієрархію, в тім теж про три ангельські тріади, які складають дев’ять ангельських чинів (чи «хорів»), по три чини на кожну тріаду, де на самому верху є «престоли» та «херувими», а на самому низу – «архангели» та «ангели». Крім того, Отці Церкви постійно підкреслювали, що ангели – це сотворіння, так як деякі гностицькі вчення пробували представити ангелів як «Божі сили», у значенні, що це «прояв самого Бога», натомість нібито насправді ніяких окремих сотворених невидимих істот не існує. Такі уявлення мали щось подібне у собі, як у греків були уявлення про «деміурга».

Августин (354-430), говорячи про сотворення ангелів, поєднав це з описом сотворення світла у Книзі Буття: «І сказав Бог: Нехай буде світло! І настало світло. І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви» (Бут 1, 3-4). Тобто, ангели – це аналогічно як видиме сяйво, так само невидимо для нас сяють перед Богом. Крім того, Августин один з перших подав ідею, яку потім підтримали і коментували пізніші Отці Церкви, що ім’я «ангел» означає не його вид, але його функцію. А тому, немає одного такого виду: «ангели», як наприклад, «люди» чи «тварини», лише тих видів у невидимому світі дуже багато, і тих, з посеред яких Бог доручає якусь функцію, ми називаємо «ангелами».

Тома Аквінський (1225-1274), якого теж називають «Ангельським Вчителем» за його розвинене богослов’я про ангелів, говорив про ангелів у перспективі ступенів досконалості створіння: внизу є матеріальний світ, неживий, потім органічний, потім рослинний, тваринний, людський, а вище власне різні ангельські чини, і так ця ієрархія закінчується на самому Творці цього всього, на Бозі. Якщо у людини людська безсмертна душа становить «форму її тіла», то ангели – це «чисті форми», тобто безтілесні істоти, також безсмертні, які перевищують людей своїм розумом і своєю волею. По природі своїй, твердив Аквінат, ангели є «відділеними інтелектами», проте щодо функцій, то вони – «служебні духи», причому кожен ангел є єдиним у своєму виді, або іншими словами кожен ангел і становий весь свій вид. Інший ангел вже належить до іншого виду. Якщо Бог є «чистим Інтелектом», а людина має інтелект, який однак обмежений з одного боку її фізичністю, то ангели стоять десь вище людей у цьому плані, і набагато нижче Бога. Достеменно пізнати природу ангелів досить важко, хіба що порівнювати її аналогічно з людською і методом виключення (чим ангели не є), пробувати дійти до кращого зрозуміння цієї природи «чистих духів». У всякому разі, ангели служать Богу, і це служіння проявляється також у допомозі нам осягнути спасіння, приготоване нам Христом.

Якщо йдеться про те, якими є ці ангели, то Святе Письмо представляє їх як істоти свобідні, а отже ті, що мають моральний вибір, а з цього випливає, що підлягають теж суду (див. 1 Кор 6, 3; Юд 6). Вони відрізняються абсолютно від досконалого Бога між іншим тим, що в порівнянні з Ним, мають недоліки і вади (Йов 4, 18). Святе Письмо описує інколи бунти, які розпочали ангели проти Бога (див. Бут 6, 1-4; Пс 82; Іс 14, 12-15; Єз 28; 2 П 2, 4; Ап 12, 4-9). Хоча ангели – це розумні істоти, проте їх знання також обмежене, як і кожного створіння (див Мт 24, 36; 1 П 1, 12). Це істоти, які «не женяться і не виходять заміж» (Мт 22, 30), а отже і не мають статі. Хоча, початкові уявлення були власне антропоморфічні, і ангелам приписували стать (пор. Бут 6, 4; Зах 5, 9). Ангели споглядають Бога, чи як говорить Христос «бачать обличчя мого Отця небесного» (Мт 18, 10). Ангели теж братимуть участь в Останньому Суді, супроводжуючи друге пришестя Христа (Мт 25, 31).

Ангели являлися людям чи пророкам у видіннях найчастіше під видом людей, або теж звірів (херувими і серафими), деколи з крилами, як у грецької богині Ніке, часом це був юнак, часом дівчина, інколи доросла людина, інколи теж це була група ангелів, як у випадку Авраама, хоча там автор говорить, що це сам Бог явився Авраамові у виді трьох мужів (див. Бут 18, 1-16).

Коротко кажучи, належить пам’ятати, що назви ангелів, такі як «херувими», «серафими», «архангели», «сили», «начала», «власті», «господьства» і т. д. є умовними і символічними, це ми, люди, так називаємо чисті духи з огляду на наше бачення їхніх функцій. Ця умовність і символізм теж перейшла на сторінки Старого та Нового Завітів. Ангельська ієрархія також має символічний вимір, тим більше, що у Святому Писанні вона представлена по-різному. Наприклад, «князь ангелів» – це не якийсь херувим чи серафим, але архангел Михаїл. Зрештою, в Писанні він не названий «архангелом», лише «ангелом» (див. Ап 12, 7), подібно зрештою, як і Гавриїл (див. Лк 1, 11. 19. 26). Назва «архангел» надана їм пізніше, з огляду на величність місії, яку вони виконують.

Натомість, якщо йдеться про ієрархію у цілому світі, видимому і невидимому, то ангели – це сотворені Богом істоти, що стоять вище від людини (Пс 8, 6), проте повністю підпорядковані Богу. Не зважаючи на те, що у деяких єретицьких руках була часом думка, що Христос – це і один з ангелів, що втілився, Писання однак виразно говорить, що посланий Богом Месі, Син Божий – це не ангел (пор. Євр 1, 4-5. 13-14; 2, 5-9), бо ангелам не віддають поклоніння, яке належить Христу (пор. Євр 1, 6н; Фил 2, 9-11). Саме ангели сповідують Христа своїм Паном і Господом, і прославляють Його як Ангця, що є понад всіляким створінням, видимим і невидимим (див. Ап 5, 11-13).

У відношенні до людей, то люди отримують свого ангела-опікуна (див. Мт 18, 10; Дн 12, 15), і ці ангели радіють, коли навертаються люди до Бога (див. Лк 15, 10). Вони допомагають людям збагнути велич Божого діяння: коли народився Христос, ангели з’явилися пастухам, сповістили їм про цю подію, а також прославляли Бога (Лк 2, 9-14). Коли ж Христос воскрес, так само з’явилися ангели, щоб розвіяти сумніви Апостолів щодо воскресіння (Мт 28, 5-7). І потім, продовжують охороняти Церкву Христову, як на землі, так і у невидимому світі, ведучи боротьбу з ворогом Церкви, дияволом (див. Ап 12, 1-9). Навіть земна літургія, яку служить тут Церква, поєднується з літургією небесною, яку співають в небі ангели (див. Ап 4, 8-11). Це виражається у таких співах, як «Свят, Свят, Свят», «Ми херувимів», «Слава во вишніх Богу», «З нами сили небесні» тощо. Особливо на християнському Сході розвинулося це розуміння паралелі між небесною та земною літургіями.

Деякі сучасні богослови критикували певні традиційні пункти ангелології (вчення про ангелів). Наприклад, Карл Ранер (1904-1984) твердив, що вчення про ангелів, починаючи від Святого Писання, має дуже багато символізму, а отже належить так само символічно підходити до цього вчення. Тим більше, що на думку Ранера, це «посередництво» ангелів у справі спасіння суперечить єдиній спасительній місії Ісуса Христа. Видно тут відгуки з одного боку «деміфологізації Писання» проведеною свого часу Рудольфом Бультманом, а з другого вплив протестантського принципу «тільки Христос» (solus Christus). Інший німецький богослов, Лео Шеффчик (1920-2005), підкреслював, що належить звернути більшу увагу на метафоричність висловів про ангелів у Святому Письмі, і не трактувати все що там про них сказано, дослівно, бо це призводить зазвичай до антропоморфізмів. Проте, з іншого боку, твердить Шеффчик, це не повинно призвести до заперечення факту існування ангелів, як сотворених служебних духів, що і виражається у Символі вірі, коли промовляємо, що «Віримо у єдино Бога… творця… всього видимого і невидимого».

Свого часу деякі філософи також пробували інтерпретувати існування ангелів у своїх системах. Наприклад, Ґотфрід Лейбніц (1646-1716) вважав, що ангели, які є чистими духами – це «монади», тобто індивідуальні складові Всесвіту. Кожна монада, а отже і кожен ангел, відображає в собі весь світовий порядок, і має свою власну визначеність, якою вона відрізняється від інших. Монади, а в даному випадку ангели, не мають ніяких просторових або будь-яких фізичних характеристик. Їх, таким чином, не можна пізнати чуттєво. Вони є суто ідеальними, духовними елементами буття. Ми можемо їх пізнати тільки за допомогою розуму. Інший німецький філософ, Едмунд Гуссерль (1859-1938), який вважається «батьком феноменології», коментуючи трактат Томи Аквінського про ангелів, поєднав це з монадологією Лейбніца, і вивів з цього аналізу вчення про міжособистісні відносини у світі.

Якщо йдеться про офіційне вчення Церкви про ангелів, то воно досить помірковане. IV Латеранський Собор (1215) наголошує, що все, що не є Богом, є Ним створене, а отже і ангели також, і що це зафіксовано у Символі вірі, де мова про сотворіння «всього видимого і невидимого» Богом. Собор не вияснює природу ангелів, лише зупиняється на твердженні про їх сотворіння. ІІ Ватиканський Собор, у підрозділі про Церкву земну і Церкву небесну, говорить про ангелів у контексті Другого пришестя Христа, а також що між усіма вірними існує єдність зі святими у небі, а також з ангелами, і ця єдність полягає на спільній любові Бога та спільному прославленні Його (Конституція «Lumen gentium», 49). Крім того, Собор вчить, що існує сопричастя між святими, мучениками, ангелами та людьми, і що «Церква завжди вірила, що вони [апостоли і мученики] тісно пов’язані з нами у Христі, й особливо віддано почитала їх разом з Пресвятою Дівою Марією і святими ангелами, побожно просячи їх допомагати нам своїм заступництвом» (Конституція «Lumen gentium», 50).

Підсумовуючи, можна сказати наступне. Виходячи з даних Святого Писання, невидимі істоти постійно нас оточують і нам товаришують, і хоча Писання говорить про це деколи символічною мовою, з якої часто бралися людські уявлення про цю присутність ангелів у нашому житті, проте, вони присутні в таємничий спосіб. Ця присутність ангелів серед людей має свою причину ще й в тому, що сам Бог став Людиною, щоб людину відкупити, і тому ангели долучаються до цієї місії самого Бога серед людей. З цього приводу ангелам належить наша вдячність, і наше їм благоговіння, проте не поклоніння чи надмірний культ, які належать Богу єдиному.

 

 

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти