Патріарх Варфоломій у 1997 році у Каліфонії наголосив, що «злочин проти природи є злочином проти нас самих та гріхом проти Бога». А ці гріхи мають причини, і їх належить побачити, щоб боротися не з наслідками, але причинами. Тому належить – говорить Варфоломій в іншій своїй промові, в Норвегії 2003 року – перейти від споживацтва до посвяти, від марнотратства до здібності ділитися, тобто до аскези, яка означає «вчитися давати, а не просто відмовлятися… Це спосіб любити, який полягає в тому, що людина переходить від того, що я хочу, до того, чого хоче Божий світ. Це визволення від страху, хтивості і залежності».

 

Що таке екологія і чим займається?

Говорячи про екологію, передусім належить звернути увагу на саме поняття: еко-логія. Термін походить з грецької: oikos – середовище, житло, дім, logia – наука, вчення. У вузькому, науковому значенні – це біологічна дисципліна, яка займається закономірностями взаємовідношень живих істот з довкіллям. Крім того, екологія займається вивченням функціонування популяцій, видів і взагалі біосфери. Тобто, екологія – це біологічна дисципліна про живі організми, їх функціонування та взаємозв’язки. Як наукову дисципліну і підрозділ біології цей термін вперше запропонував німецький біолог Ернст Геккель у другій половині ХІХ століття.

У поточному значенні, екологія – це чистота довкілля, збереження навколишнього середовища від забруднення, «чисті відходи», «чисті продукти», «чисте повітря» тощо. Для цього приймаються, особливо в останньому часі, відповідні закони, створюються відповідні середовища, типу заповідники, безвідходні або зі зменшеною кількістю відходів і викидів підприємства, «чиста» техніка, утилізація, сортування сміття і т. д.

Свого часу американський еколог та політик Баррі Коммонер (1917-2012) видав книгу «Коло, що замикається» (1971), в якій сформулював так звані чотири загальні «екологічні закони»: 1) «Усе пов'язане з усім». Існує одна екосфера для усіх живих організмів; що впливає на одного, впливає на усіх; 2) «Усе мусить кудись діватися». Нема такого поняття як «відходи» у природі і нема такого «геть», куди речі можна викинути; 3) «Природа знає краще». Людство через технології хоче покращити природу, але така зміна у природній системі може бути руйнівна для неї; 4) «Немає такого поняття як «безкоштовний обід»». Експлуатація природи неминуче передбачатиме перетворення ресурсів із корисних на непридатні.

 

З історії екології

Екологія, як наука, проте не народилася лише у ХІХ столітті. Її зачатки вже були ще до Різдва Христового. У древніх народів Китаю, Єгипту, Вавилону, Індії, Америки є твори, часто поетичні, де є мова про природу, про її значення, про потребу бережного ставлення до неї. Є теж певні наукові – за тодішніми мірками – спроби класифікувати рослини чи тварини та їхній спосіб життя.

У Древній Греції, натомість, з’являються вже серйозніші і більш наукові, ніж до цього часу, підручники з екології. Трохи писав про це Аристотель. Наприклад, в своїй «Історії тварин» він описав понад 450 видів тварин, класифікуючи їх за способом життя. Але особливий внесок зробив його учень, Теофраст (372-287 до РХ), «батько ботаніки», який написав декілька підручників у різних сферах біології, між іншим провів класифікацію біля 500 видів рослин. Теофраст звертав особливу увагу на вплив зовнішнього середовища на життя рослин. Сучасник Ісуса Христа, римський історик та письменник Пліній Старший (23-79 рр.) написав багатотомну «Філософію природи», в якій також описував живі істоти під кутом екологічного розвитку.

В Середньовіччі екологією займалися в основному представники духовенства. У ХІІІ столітті домініканець Альберт Великий (б. 1193-1280), вчитель Томи Аквінського, написав декілька природничо-наукових трактатів про мінерали, рослини і про тварин. В працях про рослини Альберт Великий надає великого значення умовам зростання, зокрема світловому фактору – «сонячному теплу», розглядає причини «зимового сну» рослин тощо. Інший домініканець, Вінсент із Бове (1184-1264), написав між іншим чотиритомну енциклопедію, найбільшу у Середньовіччі (видану 1256 року), перший том якої називався «Зерцало природне», і в якій автор описує сотворений Богом світ, природу, рослини, тварини, та пробує подати їхнє призначення та класифікацію. Ще один домініканець, Йоан Сієнський з XIV століття, у творі «Про повчання і подібність речей», описує між іншим цілющі трави, культивовані рослини, а також тварин. Варто тут теж додати Франциска Ассізького, який оспівував природу у своїх віршах і молитвах, і який навіть проголошений Католицькою Церквою покровителем екологів.

У XVII столітті, Карл Лінней (1709-1778), шведський природознавець, створив класифікацію рослин і тварин, якою вчені користуються і донині. Більшість природознавців нового часу говорила про вплив середовища на життя живих організмів. Досить сильно розвинулися екологічні уявлення після праць Чарльза Дарвіна (1809-1882) про походження видів. Кінець ХІХ і початок ХХ століть – це розвиток вчення про екологію. У 1926 р. було опубліковано книгу Володимира Вернадського «Біосфера», в якій вперше показано планетарну роль біосфери, як сукупності всіх видів живих організмів. Термін «біосфера» ввів 1875 року австрійський вчений-геолог Едуард Зюсс (1831-1914). Сьогодні часто на означення «біосфери» говориться «екосфера». У другій половині ХХ століття особливий наголос робиться на згубному впливі людської діяльності на довкілля і на способи запобігти цьому.

Звичайно, як і зі всіма хорошими справами, люди мають здібність зловживати. Тому часто, особливо під кінець ХХ і на початку ХХІ століття, багато активістів-екологів стали ідеологами, «борцями з капіталізмом», фабриками і заводами, атомними станціями, вживанням м’яса у їжу тощо. Позаяк часто ці ініціативи мають реальне підґрунтя для протестів чи даного активізму, однак інколи теж вони випливають з певної ідеології, часто лівого толку, з марксистськими гаслами, а деколи навіть зі сповідуванням більшої пошани до тварин, аніж до людей.

І для Церков це значний виклик. Але не у тому плані, що ці питання, пов’язані з екологією, неправильні чи антицерковні. Якраз навпаки, ці справи і є найбільш церковними, богословськими навіть, але Церква не приділяла цьому багато уваги у минулому, і цю нішу зайняли між іншим різні ідеологи, які крім того, що займаються екологією, проголошують також часто антихристиянські чи загалом антирелігійні гасла. Деякі церковні діячі, протиставляючись цим ідеологам, за інерцією починають критикувати всю їхню діяльність, і тому створюється інколи враження, що Церква проти екології. А це звичайна пастка. Тому що одна справа екологія, а зовсім інша – хто собі монополізував це питання, і ці справи належить завжди виразно відрізняти.

 

Святе Письмо і екологія

На самому початку Святого Письма маємо символічний опис сотворіння світу. Читаємо у Книзі Буття: «Бог сказав: Нехай земля зростить рослини: траву, що розсіває насіння, і плодові дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі. І так сталося. І вивела земля з себе рослини: траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре» (Бут 1, 11-12). І далі: «Тоді сказав Бог: Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною. І сотворив Бог великих морських потвор і всілякі живі створіння, що повзають та кишать у воді, за їхнім родом, і всіляке птаство крилате за його родом. І побачив Бог, що воно добре; і благословив їх Бог, кажучи: Будьте плідні і множтеся та наповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі. І був вечір і був ранок – день п'ятий. Тоді сказав Бог: Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом. І сталося так. І сотворив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за родом її, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре» (Бут 1, 20-25).

Це Бог є Творцем природи, рослин і тварин та й взагалі всього живого. Це Він все благословив, бо сотворивши, «побачив, що воно добре». Екологія – це пошана до творіння, оберігання рослин і тварин – це оберігання того, що «добре». Забруднення середовища, що спричиняє знищення рослин та тварин, але теж людей – це зміна Божого творіння з «доброго» на «знищене» або «спотворене». У цьому і полягає гріх проти Творця: нищити природу, забруднювати її, не дбати про неї, не докладати зусиль для приведення її до належного стану. Парадоксально, але на Заході, який часто-густо вже має мало зв’язків з релігією, ці питання стоять на високому рівні, і люди, навіть невіруючі, дуже вражливі на питання екології. Натомість багато християн, які постійно промовляють «Вірую в єдиного Бога, Творця неба і землі…», справи знищення довкілля, в тім теж через власну діяльність, стоять на якомусь десятому місці серед пріоритетів.

У Святому Письмі, в тій же Книзі Буття сказано: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі. По тому сказав Бог: Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу» (Бут 1, 27-29). Мова тут між іншим про те, що Бог віддав людині в користування землю, і все, що на ній живе, між іншим для їжі.

Звичайно, як була мова вище про ідеологів, належить не впадати в крайнощі. Можливо колись, коли людство придумає повноцінні замінники тваринної їжі, буде заборона продавати продукти з м’яса тварин. Проте на сьогоднішній день людина потребує такий продукт як м’ясо, і не має в цьому чогось ані проти Святого Письма, ані проти природи. Також, якщо буде винайдено повноцінний замінник деревини, люди перестануть зрізати дерева для своїх потреб, чи то меблів, чи то для будови, чи навіть для опалення.

Натомість, у природі цілком природніми справами є споживання тваринної їжі. Активісти, які критикують людей за це, якось забувають, що тваринну їжу споживають також інші тварини, але чомусь жодної критики за це в бік тварин не чути. Так само, як вимог заборонити хижакам поїдати братів своїх менших. Це цілком природній процес, і людина в цей процес включена, тому споживання тваринної їжі не є проти природи, але є якраз природнім. Повторюю, так як ми люди і маємо свідомість, а отже усвідомлюємо, що тварини теж відчувають біль, тому в майбутньому, коли буде така можливість, тоді і буде цілком виправданим споживання продуктів «ідентичних з натуральними», якщо йдеться про м’ясо. Сьогодні натомість на добровільній основі кожний може стати вегетаріанцем, головне, щоб з цього знову таки не робити ідеологію і не починати цькувати споживачів м’яса, як це вже інколи має місце у деяких країнах.

 

Екологічне вчення Церкви

Питанням екології Католицька Церква почала більш інтенсивно займатися у ХХ столітті, тоді, коли ці питання почали більше турбувати також суспільство. Папа Франциск на початку своєї Енцикліки «Laudato si’» робить короткий огляд цього вчення у ХХ столітті. 1963 року Папа Йоан ХХІІІ видав Енцикліку «Pacem in terris» («Мир на землі»), в якій говорить між іншим про обов’язки людей по відношенню до планети, на якій ми живемо, про потребу збереження цієї планети у мирі і гармонії. Через вісім років, 1971 року, Папа Павло VI видав Апостольське Послання «Octogesima adveniens», де розглядає також питання відношення людей до довкілля і пише про неконтрольовану діяльність людини у постіндустріальному суспільстві, яка «у результаті необдуманого використання природи спричиняє небезпеку її знищення, а також, що вона сама [людина] стане жертвою цієї деградації».

Йоан Павло ІІ в одній зі своїх катехиз у 2001 році закликав до «екологічного навернення». Ще раніше, в Енцикліці «Centesimus annus» («Сотий рік») Йоан Павло ІІ писав, що покращення умов життя людей повинно відбуватися через «зміну стилю життя, моделей продукції та споживання». 1987 року в Енцикліці «Sollicitudo rei socialis» папа говорив про повагу до кожної людської особи, і що ця повага має теж відноситися до всього живого світу, а також «брати до уваги природу кожного існування та їхній взаємозв’язок у впорядкованій системі».

Папа Бенедикт ХVI у своїй Промові до дипломатичного корпусу 2007 року говорив про потребу «усунення структурних причин поганого функціонування світової економіки та корегування моделі розвитку, які, здається, нездібні забезпечити пошану природнього середовища». В Енцикліці «Caritas in veritate» («Любов в істині», 2009) Папа Бенедикт застеріг, що «деградація природи невід’ємно пов’язана з культурою, що формує людське співіснування». Маючи зустріч з духовенством у Больцано (Північна Італія) 2008 року, Папа Бенедикт сказав про екологічні проблеми і загрозу для природи там, де бракує віри в Бога Творця і «…де ми самі являємося остатньою інстанцією, де все просто належить нам, і ми споживаємо лише для самих себе. А марнотратство творіння починається там, де не визнаємо над нами жодної інстанції, лише бачимо тільки самих себе».

Варто тут додати теж думку Патріарха Константинополя Варфоломія про екологію. Перш за все, люди повинні визнати, що спричинилися, кожний по-своєму і на різну міру, до нищення природи чи що завдали йому шкоду. Патріарх, маючи Промову у Санта-Барбарі, Каліфорнія, 1997 року підкреслив: «Якщо ж люди спричиняються до вимирання видів та знищення різнорідного Божого творіння, якщо ж люди деградують цілісність Землі, спричиняючись до зміни клімату, лишаючи Землю її природніх лісів або знищуючи її водойми, якщо люди занечищують земні води, її суходоли, повітря та життя отруйними речовинами, то це все є гріхом». А тому, підсумував Патріарх Варфоломій «злочин проти природи є злочином проти нас самих та гріхом проти Бога». А ці гріхи мають причини, і їх належить побачити, щоб боротися не з наслідками, але причинами. Тому належить – говорить Варфоломій в іншій своїй промові, в Норвегії 2003 року – перейти від споживацтва до посвяти, від марнотратства до здібності ділитися, тобто до аскези, яка означає «вчитися давати, а не просто відмовлятися… Це спосіб любити, який полягає в тому, що людина переходить від того, що я хочу, до того, чого хоче Божий світ. Це визволення від страху, хтивості і залежності».

Папа Франциск видав у 2015 році Енцикліку «Laudato si’». Назва походить зі слів пісні св. Франциска Ассізького, що була записана старо-умбрійським діалектом, на честь сестри-природи: «Laudato si’, mi’ Signore, per sora nostra matre Terra, la quale ne sustenta et gouerna» – «Будь прославлений, мій Господи, сестрою нашою, матір’ю Землею, яка нас живить і береже». Енцикліка має підзаголовок «Турбота про спільний дім». Папа Франциск закликає в цій Енцикліці до переосмислення екологічних проблем планети. Говорить так: «Скеровую пильний заклик, щоб відновити діалог про спосіб, яким ми будуємо майбутнє нашої планети. Ми потребуємо боротьби, яка поєднає всіх нас, тому що екологічний виклик та його людське коріння стосуються і торкаються нас всіх… На жаль, багато зусиль, щоб знайти конкретні розв’язання екологічної кризи, були змарновані не лише керівниками цього світу, але також з приводу браку зацікавлення решти. Заперечення проблеми, яка виникає зі зручної відмови та байдужості, або сліпої віри у технічні засоби – таке відношення утруднює знаходження властивих розв’язань, і його зустрічаємо навіть серед віруючих. Потребуємо нової загальної солідарності».

В Енцикліці Папа Франциск аналізує різні екологічні проблеми сучасності, такі як забруднення навколишнього середовища та кліматичні зміни, проблеми з водою, втрату біологічного різноманіття, погіршення якості людського життя та соціальна деградація, глобальну нерівність, слабку реакцію на ці проблеми, а також аналізує різні міфи щодо способів вирішення екологічних проблем, наприклад, за допомогою самого технічного прогресу без врахування етики та моралі. Цілий розділ присвячений теж аналізу людського фактору в поглибленню екологічної кризи.

Дуже багато місця в Енцикліці присвячено біблійному погляду на проблему екології, тобто природи, на євангельський підхід до цієї справи. Не бракує і конкретних цитат з Нового Завіту, які на думку Папи, показують Ісуса Христа як того, який турбувався про природу. Папа приводить такі слова Христа з Євангелій: «Хіба п’ять горобців не продаються за два шаги? А ні один з них не забутий у Бога» (Лк 12, 6). Або з іншого місця: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує!» (Мт 6, 26 ).

Врешті, Енцикліка говорить про різні рівні екології, починаючи від глобального, і закінчуючи особистим. Тобто, не лише хтось там наверху відповідальний за екологію, але кожен громадянин, кожен житель даної місцевості. Всі повинні керуватися принципом спільного блага: це не я тут є, це ми тут є, це не мій простір, це наш простір. Взагалі, до екологічного мислення належить виховувати, різними способами, належить показувати відповідальність особи за довкілля. Це, на думку Папи, має бути новим стилем життя. Це виховання має привести до союзу між людиною та навколишнім простором. Крім того, важливим є теж «екологічне навернення», особливо для християн, які часто в минулому допускалися у цьому плані занедбань. При чому, навернення має бути не лише індивідуальним, але теж і спільнотним. Врешті, всі повинні дійти до правди, що природа є Божим даром, і цим даром не можна зловживати чи ним нехтувати.

Про екологію говорить теж соціальне вчення Католицької Церкви. У «Компендіумі соціальної доктрини Церкви» цілий 10 розділ присвячений питанню охорони довкілля. Особливо наголошує компендіум на спільній відповідальності за довкілля, і що наша сьогоднішня праця в цьому напрямку є не лише для нас, але є також працею для майбутніх поколінь.

 

***

Підсумовуючи, треба сказати, що справа екології – позаяк використовується деколи в ідеологічних цілях – повинна стати важливою справою Церкви, богослов’я, християнської антропології. Але ще важливіше, щоб теорія втілювалася на практиці рядовими християнами, у їх щоденному житті та побуті. Ця справа повинна стати виразом пошани Бога Творця, пошаною Його творіння. Колись Христос сказав до учнів: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 40). Ці слова варто застосувати також у ширшому контексті: усе, що ми робити з творінням Творця, ми Йому робимо. Це повинно спонукати до турботи, охорони та любові до Божого творіння, до природи, до флори і фауни, та до людей, які тут, на цій землі живуть, тобто до наших ближніх, чи теж до прийдешніх поколінь, які заселятимуть цю Землю.