Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ВОРОЖКИ, ЕКСТРАСЕНСИ ТА ЦЕРКВА

14.09.2017, 10:44
ВОРОЖКИ, ЕКСТРАСЕНСИ ТА ЦЕРКВА - фото 1

Сьогодні багато людей, які ходять у церкву, звертаються до різних ворожок і екстрасенсів, щоб відвертали чари та відьмування. Церква це засуджує, але що пропонується людям взамін? Можна в різні ворожіння не вірити. Та все ж є люди, які проводять різні магічні ритуали. Тож, чи можуть ці ритуали впливати на людину? Чи слід від цього впливу якось захищатися (молитися, наприклад)? Чи існують церковні обряди, які призначені для захисту від злих нематеріальних сил?

ЕКСТРАСЕНСИ.jpg

Феноменом ще ХХІ століття є, що багато людей ходить до екстрасенсів і ворожок. Здавалося б, це «середньовічні забобони», які у «вік інформації і прогресу» мали б заникнути, проте далі благополучно процвітають. Причому – і це важливо – більшість «клієнтів» чи то екстрасенсів, чи то ворожок – люди віруючі. Бо невіруючі в це зазвичай не вірять. Це теж є одним з аргументів проти віри (і Церкви), що мовляв релігія і породжує саме такі невластиві явища.

Які причини цього феномену? Напевно, не віра і не Церква є причиною, бо навчання Церкви постійно підкреслює, що це – забобони і зловживання релігійністю, не говорячи вже про шахрайство зі сторони організаторів цих ритуалів, та легковірність зі сторони «клієнтів». Катехизм Католицької Церкви так визначає, що таке «забобони»:

«Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним і необхідним. Пов'язувати успішність молитов або сакраментальних знаків лише з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, - означає впасти в забобони (пор. Мт. 32, 16-22)» (ККЦ 2111).

Натомість, якщо йдеться про відношення Церкви вже конкретно то ворожбитів та екстрасенсів, то цей же Катехизм говорить наступне:

«Бог може об'явити майбутнє Своїм пророкам чи іншим святим. Однак праведна християнська поведінка полягає в тому, щоб із довірою віддавати себе в руки Божого Провидіння в тому, що стосується майбутнього, й відкидати всяку нездорову цікавість із цього приводу. Необачність може виявитися браком відповідальності.

Усі форми ворожбитства треба відкинути: вдавання до сатани чи до демонів, викликання померлих чи інші дії, що помилково передбачають «розкриття» майбутнього (пор. Втор. 18, 10; Єр. 29, 8.). Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення віщувань і долі, явища ясновидіння, вдавання до медіумів містять у собі прагнення до панування над часом, над історією і, зрештою, над людьми, як і бажання увійти в спілку з окультними силами. Вони вступають у суперечність із вшануванням і повагою, які поєднані з любовним страхом, що їх ми зобов'язані віддавати єдиному Богові.

Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, – навіть щоб цим забезпечити його здоров'я, – вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності. Ці практики засуджуються ще більше, коли вони супроводжуються наміром зашкодити іншому або коли йдеться про втручання демонів. Носіння амулетів також заслуговує осуду. Спіритизм часто містить у собі ворожбитські або чаклунські практики. Тому Церква нагадує вірним остерігатися їх. Звернення до медицини, названої народною, не узаконює ні викликання злих сил, ні використання легковірності іншої людини» (ККЦ 2115-2117).

Це досить конкретний опис з точки зору навчання Церкви, чим є ворожіння, чаклунство, екстрасенси та інші подібного роду види невластивих практик. Але виникає питання, що взамін дати людям, власне віруючим, які шукають «допомоги» поза Церквою у таких от середників?

Перш за все, у Церкві є Святі Таїнства, серед яких виділяються Таїнства оздоровлення: Таїнство Сповіді та Таїнство Єлеопомазання. Ціллю першого є очищення нас від духовних немочей та гріхів, ціллю другого – оздоровлення тілесних недуг. До речі, про Таїнство Єлеопомазання можна просити священика не лише у небезпеці смерті, але також у випадку серйозного лікування, операції чи довгої хвороби.

Крім того, існують у Церкві з дозволу місцевого єпископа екзорцисти, тобто спеціально підготовлені духовні, які моляться над хворою особою, яку довший час зневолюють різні духовні терпіння, що проявляються у формі психо-фізичних страждань. Але навіть у цьому випадку досвідчений екзорцист, зорієнтувавшись у даній справі, заохочує людину піти спочатку до сповіді, можливо загальної, з цілого життя, щиро розкаятися і тоді вже далі вирішує, що робити.

Власне екзорцисти часто і займаються людьми, постраждалими від невластивих ритуалів, тому що людина, коли відкладає Бога на другий план, але продовжує в «щось» вірити і активно з цим співпрацювати, якби залишає відкритими духовну браму свого серця, через яку і входить все нечисте, перш за все диявол, і починає поневолювати цю людину. Христос одного разу сказав так: «А коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та не знаходить. Тоді промовляє: Повернусь у дім свій, звідки я вийшов. Приходить і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним. Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше» (Мт 12, 43-45).

Ці слова Христа стосуються також тих, які звільнилися від впливу нечистого, проте все-одно не пішли рішуче в сторону Бога. Повинен бути шлях «воцерковлення», користання з Таїнств, бо остаточне звільнення від нечистих духів та бісів настає тоді, коли віруючий приймає благодать Христа, яку Спаситель заслужив нам на хресті та через своє Воскресіння. Належить жити свободою Божих дітей в постійних особистих відносинах з Христом, що повинно виражатися особистою молитвою, сповіддю та Причастям.

І головне. Віруючою людиною повинна керувати також віра в Боже Провидіння, в те, що все в руках Божих. Брак такої довіри до небесного Отця часто і є причиною звертання до ворожбитів та екстрасенсів, щоб до тієї своєї віри ще додати щось «певніше» і «надійніше». А це означає, що людину просто-напросто не має ані справжньої християнської віри, ані надії. Тому це велике завдання також священиків, щоб повчати про це вірних, перш за все зміцнюючи їх віру, розвиваючи їх довіру до Бога і підкреслюючи важливість християнської надії у повсякденному житті, особливо у часі особистих випробувань.

 

Останні новини