ХРЕСТ З КОСИМ НИЖНІМ РАМЕНОМ

27 січня 2017, 16:11 | Блоги | Блог о. Петра Балога | 7 |   | Код для блогу |  | 

Купола_Хрест.png

Прочитав на одному форумі про відмінності між хрестами – православним і католицьким:

«Колись єдине, християнське вчення розпалося на декілька течій. Найбільші з них – православне і католицьке. За сторіччя самостійного розвитку у двох церков накопичилося чимало відмінностей. Одне з них – різні канонічні форми хреста. Католики за основу взяли простий, чотирикінцевий варіант. У Євангелії сказано, що саме такий хрест Ісус ніс на своїх плечах до місця страти, тому для католицької християнської церкви чотирикінцевий хрест став символом віри.

Православні християни підійшли до цього питання набагато ґрунтовніше. Так, на Голгофу Христос ніс простий хрест. Але на місці страти він був ґрунтовно допрацьований. Над головою засудженого була прибита табличка з його ім’ям, а під ноги, по зростанню людини, була прикріплена спеціальна підставка. Повністю готовий до страти хрест прийняв восьмиконечну форму. У такому вигляді його і визнають православні християни.

Обираючи хрестик, зверніть увагу на те, якої він віри. У католицькому хресті розп’яття з прибитими одним цвяхом ногами, в православних, кожна прибита окремо. Крім цього, православний хрестик від католицького відрізняє наявність скісного підніжжя».

Беручи до уваги, що пост написаний українською, тобто для православних українців, зверну увагу лише на останнє твердження, що «православний хрестик від католицького відрізняє наявність скісного підніжжя». А тому звертаю на це увагу, бо саме такий хрест, зі скошеним раменом, часто видно в Україні не лише на храмах УПЦ МП (що очевидне), але також на храмах УПЦ КП, УАПЦ, чи навіть на грудях священиків УГКЦ!

Отже, трохи інформації про православний хрест зі скошеним нижнім раменом.

Класичні християнські хрести відрізняються кількістю поперечок: бувають і дві, і три поперечки, що звуться «раменами». В залежності від кількості рамен, є хрести однораменні, двораменні і трираменні. Двораменні хрести постали з огляду на вказівку Св. Письма, що над головою Христа було прибито напис: «Ісус Назарянин цар Юдейський» (Мт. 27, 37). Це так званий Патріарший або Кардинальський хрест.

Крім так званих «класичних» хрестів, є ще ціла коґорта (декілька десятків) різних хрестів, від ефіопського чи кельтського, до єрусалимського чи коптського. Ну і також багато хрестів є не християнських: древньоєгипетський «анх» (який використовує субкультура ґотів), свастика – символ руху, Сонця, світла, особливо в індуїзмі чи буддизмі і т. п.

Трираменні християнські хрести постали з того, що у зображеннях розп'яття під ноги Розп'ятого почали прибивати дощечку, на яку могли б спиратися Його ноги. Проте, про цей підніжок у давніх документах немає жодної згадки і він археологічно непідтверджений, та і не зміг би підтримувати тіло. Натомість відомий клин (лат. sedile) вбитий десь на половині стовпа, що підтримував тіло і на якому розп'ятий міг наче сидіти (пор. Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Укр. катол. університету ім. св. Климента Папи. Том XLIX-L. Рим. 1979. ст. 646–647).

Але й тут виникла відмінність: у всьому християнському світі, у тому числі й в Україні, в трираменних хрестах підніжка рівнобіжна іншим раменам хреста, – у росіян підніжка скісна.

Єпископ Перемиський Пелеш та деякі Галицькі історики, а за ними й митрополит Іларіон Огієнко твердили, ніби трираменний хрест із скісним підніжжям – це український хрест. Але В. Щербаківський документально довів, що цей хрест – тільки московський і в Україні зустрічається дуже рідко (а на церквах ніколи!), а коли зустрічається, то тільки під московським впливом. У росіян він з'явився вже в XV ст. і увінчує в них усі церкви, а в Україні почав з'являтися тільки в XVII-XVIII ст., (на дереворитах і ніколи на церквах) («Визв. Шлях» ч. II/62. ст. 33-34).

Московський історик Шмурло, який видав італійською мовою «Історію Росії», писав у цій своїй праці: «Греки, (а за ними й українці, Є. О.), допускали, що св. Хрест може бути представлений однаково в одній з трьох форм: на чотири, на шість і на вісім рамен. У Москві натомість допускали тільки цю останню форму». (т. І, ст. 97). І те найнижче рамено мало бути обов'язково скісне, мотивуючи цю свою вимогу такою символікою: «косе перехрестя з опущеним вниз лівим кінцем і піднятим вгору правим кінцем має нагадувати, що розкаяний розбійник, правий, пішов до неба, а злий, лівий розбійник, пішов до пекла. І відтоді цей хрест став символом винятково московської Церкви. Київська Православна Церква не прийняла цього хреста, а вживала інших традиційних форм, і ми ні на одній київській і взагалі українській церкві не бачимо цього хреста». (В. Щербаківський в Філяд. «Шлях» 13 VIII. 1950).

Варто додати, що на відміну від популярного тлумачення скошеного рамена як символ «двох розбійників», у Александра Меня є більш «еклезіологічно-політичне» тлумачення. У XV ст. московська Церква шукала своєї ідентичності. Відомо, що вважала себе правонаступницею Київської Церкви, а до Флорентійської Унії, а вірніше до 1461 року, митрополит московський так і називався «Митрополит Київський». Тепер же почав називатися «Московський» (хоч і не всі це визнали), і хотів якогось авторитетного еклезіологічного підтвердження. Легенда про Апостола Андрія, який побував на київських пагорбах дуже пасувала. Отож, «наша Церква була передбачена Апостолом Андрієм». Звідси в Московії у звичайних хрест був вмонтований внизу ще й андріївський. Традиція про «двох розбійників» з'явилася пізніше.

Пишучи в лондонській «Українській Думці» рецензію на книжку «Українське Мистецтво», що вийшла в 1952 р. в Нью-Йорку англійською мовою В. Щербаківський ще раз зазначив: «З дрібних орнаментів показаних авторкою на маргінесах скажу, що більшість їх правильна, один тільки трираменний хрест з косою підніжкою, тобто з косим нижнім рам'ям на ст. 107, не народній мотив. Це хрест не український, а московський, і уведений в Москві ще в XV віці умисне з політичною ціллю. В Галичині він був пропагований москвофілами. У Греків такого хреста не було. Його не варто було відносити до українського орнаменту, і у Східній Україні він ніколи не вживався в народному орнаменті».

Зустрічаються, щоправда, деколи українські ікони з 15-го століття, на яких зображений такий хрест з косим нижнім раменом. Так само на звороті «Вишгородської Ікони Пресвятої Богородиці» (сьогодні це «Володимирська»), є домальована ікона «Престол уготований» теж з косим раменом.

Треба буде вияснити теж походження тієї «української ікони» і про автора довідатися трохи: ким був, де вчився, хто на нього вплинув і т. д. А також, коли і як було домальовано на звороті Вишгородської ікони того хреста. Крім того, винятки всюди є і про це Щербаківський теж говорить.

Також деякі твердять, що хрест із косою перемичкою первісно не є чимось «московським», це візантійський хрест, віддавна присутній на Україні. І як приклад приводяться фрески з Кападокії ХІ-го ст., де є таке розп’яття. Проте, Це треба довести, що такого типу хрест прийшов в Україну з Візантії. Бо довести, що він прийшов з Московії в Україну набагато легше, ніж, що він прийшов радше з Візантії в Україну, аніж з Московії. Мусять бути докази: поширеність хрестів такого типу по-перше у Візантії (а не винятки), і поширеність хрестів такого типу в Україні, а не поодинокі винятки. Ну і потім, коли вже навіть розглядаємо ці винятки, належить довести, що вони з'явилися безпосередньо під впливом Візантії, а не Московії. Навіть якщо «такі хрести були наявними як у Візантії», то належить поставити питання: Де? В якій кількості? Чому не на церквах? Чому не нагрудні?

Також не може бути сприйнята теза, що традиція хрестів з косим нижнім раменом розвинуласа в Україні сама, без чийогось виразного впливу. Диму без вогню не буває - тому «звідкись» той феномен з'явився. А якщо є теза: «може нізвідки», то її теж треба довести, що от мовляв, «розвинулося якось само». І додати, що за якимсь дивним збігом обставин «особливо розвинулося після приєднання Київської Церкви до Московського Патріархату».

Кападокія_Фреска_Хрест.jpg

Система Orphus
Рейтинг
0
0
7коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Леонтій | 6 лютого 2017, 10:08
    Коментувати коментар

    "«Колись єдине, християнське вчення розпалося на декілька течій. Найбільші з них – православне і католицьке." Це твердження, м'яко кжучи, не зовсім точне й достеменне. Католицизм - справді: найчисельніша з усіх християнських конфесій. Одначе ДРУГИМ - за кількістю послідовників - є ніяк не православ'я, а ПРОЕСТАНТИЗМ. І навіть якщо зважити на те, що і сам протестантизм не є всуціль однорідним, а презентований низкою версій, то й тоді все одно: зокрема, його найчисельніший сучасний різновид - п'ятдесятництво приблизно ВТРИЧІ нині перевищує число адептів православ'я. А також: яким чином, скажімо, на осягнення віруючими людьми й, зокрема, нашими співвітчизниками Божого СПАСІННЯ може впливати та чи інша форма хреста?! У т. ч. на храмових банях та грудях у їхніх душпастирів. Тобто, яку саме мету переслідував шановний автор цього історичного дослідження, затіваючи цю, по суті, пустопорожню дискусію?!

    • Petro Balog | 6 лютого 2017, 23:37
      Коментувати коментар

      Я чекав Вашого коментаря, вже навіть думав, що Вас звідси звільнили :) Але зважаючи на форму прохання про "пустопорожню дискусію", не маю наміру відповідати - не мій рівень. P.S. І раджу глибше читати тексти, щоб не ставити невластивих питань, які не стосуються теми, типу "яким чином, скажімо, на осягнення віруючими людьми й, зокрема, нашими співвітчизниками Божого СПАСІННЯ може впливати та чи інша форма хреста?" З Богом.

  • Fr. Valerii | 3 лютого 2017, 10:25
    Коментувати коментар

    Папа Св. Пій Х в 1907 р. і 1910 р., і Митрополит Андрей Шептицький в 1917 р. благословили і затвердили саме таку форму хреста для греко-католиків обох обрядів ("доніконіанського" і "ніконіанського") в Російській Імперії, до складу якої входила більша частина Українських земель. Наприклад, Владика Микола Чарнецький і усі його священики використовували такий хрест і ризи російського фасону на Волині.

    • Petro Balog | 3 лютого 2017, 12:11
      Коментувати коментар

      Це відомі факти. У статті про те, ЗВІДКИ це поширилося в Україні.

  • nykodym | 2 лютого 2017, 19:54
    Коментувати коментар

    Я все таки більше довіряю Огієнкові ніж Щербаківському.

    • Petro Balog | 3 лютого 2017, 09:50
      Коментувати коментар

      Я натомість більше довіряю фактам і історичним доказам, аніж авторитетам.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти