МУДРЕЦІ ЗІ СХОДУ: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

8 січня 2017, 12:02 | Блоги | Блог о. Петра Балога | 19 |   | Код для блогу |  | 

Три_Царі_зі_Сходу.jpg

Постаті трьох «мудреців зі Сходу», а також «зірки», яка їх привела до народженого Ісуса Христа, стали вже звичними в описі Народження Спасителя. Проте, пише про них лише один з чотирьох Євангелістів, а саме Матей (Мт 2, 1-12), решта ж Євангелістів мовчить про цю подію.

По відношенню до цієї історії сформувалися два протилежні підходи: 1) все описане – легенда і міф, що не має ніякого історичного підтвердження; 2) все описане – повністю історичні події. Який з цих підходів має рацію? Парадоксально, ні один, ні другий.

А це тому, що – спрощено кажучи – Євангеліст Матей: 1) не автор міфів чи легенд, 2) не історик-хроніст. Євангеліст Матей прагне перш за все донести до читача істину про Спасителя, який з’явився в нашому світі, в нашій історії, прагне показати, що це той Месія, про якого говорили старозавітні пророцтва і що вони у Ньому сповнилися, і що це Той, хто прийшов спасти весь земний люд. Звідси, «поклоніння волхвів» (як їх ще називають, виходячи з дослівного грецького тексту Мт 2, де мова про «магів»), а також «віфлеємська зірка» – це теологія, поміщена в історії. Іншими словами, Матей подаючи реальні історичні дані та реальні постаті, такі як Ісус, Марія, Йосиф, Ірод, Віфлеєм, Юдея і т. д., інтерпретує їх в богословському ключі, щоб читач краще зрозумів, Ким є Особа Ісуса Христа.

Якщо йдеться про зірку, то ще в 4-му столітті св. Йоан Золотоустий у своїх знаменитих «Мовах на Євангеліє від Матея» (VI, 2) звернув увагу, що не йдеться тут про звичайну зірку, або навіть взагалі про будь-яку небесну зірку, але мова тут про невидиму силу. Тією зіркою є сам Новонароджений Ісус Христос, і саме це хотів донести до читача Євангеліст Матей, якби показуючи, що в Христі сповнилося стародавнє пророцтво з Книги Чисел: «Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля, боки Моавові потрощить, і розгромить всіх синів Сета» (Чис 24, 17). Також трохи далі, у четвертому розділі свого Євангелія, Матей назве Христа «світлом, що сходить», знову цитуючи Книгу пророка Ісаї: «Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерті – зійшло їм світло» (пор. Іс 9, 1).

Звичайно, були теж спроби у минулому довести деякими астрономами фізичне існування такої «зірки», що з’явилася саме десь в часі історичного народження Ісуса Христа. На початку XVII століття Йоганн Кеплер обрахував, що десь в 6-7 році перед Христом (а сьогодні саме цей період вважається більшістю біблеїстів дійсним часом народження Ісуса у Віфлеємі), настало в Сонячній системі сполучення (conjunction) трьох планет, а саме Сатурна, Юпітера та Марса, і це дало потужне небесне сяйво протягом цілих тижнів, або навіть місяців. Також якісь китайські хроністи ніби записали, що приблизно у 4 році до Різдва Христового з’явилася на небі якась потужна зірка і світила на протязі довшого часу.

Всі ці астрономічні дані цілком можливі, проте вони і надалі залишаються у сфері теорії. Натомість, факт, що саме Христос є «зіркою, яка зійшла з Якова» (контекстом для цього є попередній розділ Євангелія від Матея, де поданий родовід Ісуса Христа), є незаперечним у богословському сенсі. А саме такий сенс подає Матей, описуючи незвиклу Особу Ісуса Христа.

Варто додати, що деякі ранні християни були дещо згіршені цим описом про «зірку» і про її роль. Чи не мало це бути виправданням астрології, тобто поганського звичаю, з яким раннє християнство боролося? Тобто, чи не могло це бути виправданням поганського вірування, що доля людини залежить від зірок і їх законів? Однак, це згіршення вдалося подолати у ранньохристиянських проповідях, показуючи, що відтепер «зірка» служить Божим планам і підпорядковується Божому Провидінню. Св. Григорій Назіянський говорить, що коли мудреці віддавали поклон Христу, ера астрології була завершена.

Натомість, щодо поклоніння волхвів Новонародженому, то це також доволі символічне явлення. Тільки Євангеліст Матей розповідає про це. У цій історії ми бачимо декілька передусім богословських ідей. Євангеліст прагне показати, що саме язичники поклоняються Христу – ізраїльському Месії. Причому, Матей використовує грецький термін proskynesis, «поклоніння» (латиною: adoratio), яке належиться самому Богу-Царю. Цим самим знову Євангеліст хоче показати читачеві, Ким є з одного боку Новонароджений – Богом, і з другого боку, для кого Він є Богом-Царем – для всім народів світу. Так сповнилося пророцтво з Книги Псалмів: «Він буде правити від моря аж до моря і від Ріки аж до кінців землі. Перед ним схиляться його противники, а вороги його лизатимуть порох. Царі Таршішу й островів принесуть дари, царі Шеви й Севи дадуть гостинці. Йому поклоняться всі царі, усі народи йому служитимуть» (Пс 72, 8-11).

Читаємо в Євангелії, що після спілкування з Іродом мудреці прийшли до Дитятка, впали ниць, поклонившись, тобто вчинивши акт – як ми б сказали сьогодні – який належиться Богові. І у цьому був свій символ, адже Христос прийшов у світ врятувати не лише вибраний народ, але спасти все людство. І ці мудреці, якби говорить нам Матей, розпізнали у Ньому не просто когось надзвичайного, але Того, кому належиться «поклоніння».

Варто звернути увагу, що Євангеліст Матей не називає волхвів царями – ця традиція з’явилася дещо пізніше, у Середньовіччі. Це також мало бути сповненням пророцтва, знову з Книги пророка Ісаї: «Царі побачать тебе і встануть, князі поклоняться заради Господа, що об’явивсь як вірний, заради Святого Ізраїля, що тебе вибрав» (Іс 49, 7).

У Євангелії від Матея не вказано, скільки було мудреців, це вже пізніше домислили собі, що їх було троє, адже принесено три типи дарів – ладан, золото і миро (мірру). У стародавній Церкві деколи була мова про двох мудреців, або про чотирьох чи про шістьох, а навіть про дванадцятьох.

Натомість, якщо йдеться про дари, то тут так мало сповнитися пророцтво з Книги пророка Ісаї: «Сила їх прийде з Шеви, несучи золото й ладан, звістуючи хвалу Господню» (Іс 60, 6), а також трохи далі: «Брами твої будуть завжди відкриті; ні вдень, ні вночі не будуть зачинятись, щоб принести до мене скарби народів під проводом їхніх царів» (Іс 60, 11). Всі ці фрагменти з Книги пророка Ісаї говорять про новий, відновлений Єрусалим, проте Євангеліст Матей відносить їх до Христа. Матей додає до двох дарів з Книги пророка Ісаї– золота і ладана – ще третій, мірру, або смирну.

Варто пам’ятати, що в часах Ісуса Христа, як ладан, так і мірра, коштували дуже дорого, майже як золото, і лише хтось дуже багатий міг дозволити собі в ті часи такі справді «царські дарунки». Це був ще один аргумент, що ті мудреці були «царями зі Сходу».

Крім того, варто пам’ятати – і про це вже сам Матей натякає – що мудреці не прийшли до місця народження Христа у Віфлеємі, але зайшли в «дім», де не було Йосифа, лише «Марія з Дитятком». Та й не було це одразу після народження, лише десь на протязі двох років після цього, як виникає з чергової історії про вбивство Іродом віфлеємських немовлят (Мт 2, 16).

З історичної точки зору історія з мудрецями виглядає дещо напівлегендою. Тому є своєрідне припущення у біблеїстів, що ця історія – це притча. Або інакше: це перша євангельська катехиза про Христа, Царя і Спасителя всього людства. У юдаїзмі були так звані «мідраші» – коментарі правд віри, щоб наочними прикладами пояснити певні речі з Писання. Ціллю мідрашу було або вивести певні юридичні формули, базуючись на Торі, тобто П’ятикнижжі, або зглибити моральний та етичний вимір Писань. При цьому, юдейські мідраші існували у формі усній, і лише у ІІ ст. після Христа їх почали записувати, і вони стали основою для Талмуду.

Іншими словами, мідраш – це усна Традиція юдаїзму (пізніше записана), яка мала теж вплив на раннє християнство. 

А в описаній євангельській історії з чудовним Народженням Христа, Євангелісту Матею йшлося про те, щоб більш наочно пояснити, що саме Ісус Христос є Спасителем для всього людства і що в Ньому сповнюються всі старозавітні пророцтва. Тому цей фрагмент з Євангелія від Матея 2, 1-12 (а навіть весь другий розділ Євангелія) можна трактувати, як «християнський мідраш», тобто «коментар-притчу» про вселенське значення Христа і Його об’явлення світові. 

Думку, що історія про мудреців зі Сходу – це «мідраш», виразив, між іншим, відомий католицький біблеїст Раймонд Браун (Brown R., The Birth of the Messiah, pp. 188-200 i 225-230). Інший католицький екзегет, Ксавье Леон-Дюфур, показує, що стиль (літературна форма) опису дитинства Ісуса Христа (навіть у самого Матея) цілком відрізняється від пізнішого опису Матеєм дорослої і публічної діяльності Христа. На приклад, на відміну від публічної діяльності, період дитинства Спасителя описується якби зі слів самого Євангеліста, з його бачення, а не як пізніше – зі слів свідків (The Quest of Historical Jesus. In: Xavier Léon-Dufour: The Gospels and the Jesus of History. pp. 216-217).

Після Воскресіння єдиним свідком тих подій, звичайно, була Марія, Мати Ісуса Христа, проте Лука, який говорить про своє Євангеліє, що його «…нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова, вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків… написати за порядком» (Лк 1, 2-3), одночасно нічого про мудреців зі Сходу не пише, хоч і найвірогідніше спілкувався з Матір’ю Ісуса.

А тому, скоріше за все, джерелом для історії з мудрецями зі Сходу була юдео-християнська традиція, яка в свою чергу, віддзеркалювала  з одного боку старозавітні пророцтва і їх інтерпретацію, а з другого – юдейські, а потім вже також і християнські «мідраші». Наприклад, пізніша історія перебування Ісуса Христа в Єгипті, також подана лише Матеєм, мала за свій взірець перебування Мойсея з сім’єю в Єгипті і майже дослівно її повторює у випадку Йосипа, Марії і Ісуса: «І сказав Господь Мойсеєві в Мідіяні: Іди, повертайся в Єгипет, бо повмирали всі, що замишляли на твоє життя. Взяв Мойсей жінку свою і синів своїх, посадив їх на осла та й повернувся в Єгипет» (Вих 4, 19-20).

Подібний мідраш можна зустріти на східних іконах, які представляють Різдво Ісуса Христа у Віфлеємі. Там біля ясел часто зображують вола і осла, хоча нема мови про цих тварин у Євангеліях (як і про всіх інших тварин – вівці на різдвяних іконах взялися з висновку, що могли прийти разом з пастухами, про яких пише Євангеліст Лука). А звідки ж віл і осел? Вони знову таки з Книги пророка Ісаї, де на самому початку написано: «Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє» (Іс 1, 3).

У епоху Середньовіччя, на Заході з’явилися імена тих мудреців (починаючи десь з VIII ст. а остаточно утвердилися в ХІІ ст.) – Каспер, Мельхіор і Балтазар. Щоправда, перший раз ці імена з’являються в грецькому манускрипті з Олександрії з VI-го століття. Взагалі, на Сході було декілька традицій щодо імен, кількості чи щодо національності тих мудреців. Також були віднайдені їхні реліквії. Є традиція, що на початку IV-го століття ці реліквії віднайшла мати імператора Константина – Єлена. Далі ці реліквії з Єрусалиму «помандрували» до Константинополя, звідки у середині IV-го століття були перенесені до Мілану, а пізніше, 1166 року, до Кельну, де досі зберігаються у кафедральному соборі.

Підсумовуючи історію з «трьома мудрецями», треба сказати, що Євангеліст Матей, поміщаючи її на початку свого Євангелія, відразу після родоводу та опису народження Ісуса у Віфлеємі, хотів наочно представити читачам як би свій коментар про стародавній Божий план спасіння всіх людей, який Бог свого часу почав реалізовувати через вибраний народ Ізраїля. І тепер цей план осягнув свою ціль у народженні Спасителя Дівицею Марією.

Язичеські мудреці зі Сходу – це уособлення людей всього світу. Їх поклоніння Христу – це знак, що Христа мають визнати своїм Спасителем і Царем всі народи землі. А щодо значення дарів, то тут інтерпретацій було дуже багато. Починаючи від класичних, що золото означало, що мудреці визнали в Новонародженому царя, ладан – Священика або Сина Божого, а мірра – Пророка або терплячого Слугу Господнього, який має померти за народ. Також ці дари можуть означати віру, надію та любов. Коротко кажучи, Євангеліст Матей цією історією коментує правду віри, що Христос – це Месія, це Син Божий, це Цар царів і Спаситель цілого світу.

Чим же остаточно є ця історія про «мудреців зі Сходу»? Вона не є ані міфом, ані історичною хронікою, ані лише теологією, ані лише мідрашем. Вона є Євангелієм, Благою Вістю про Ісуса Христа, тобто синтезом цього всього: фактів, теології, інтерпретації, катехизи і притчі. Євангеліст Матей, описуючи дитинство Христа, не писав хроніки, лише поставив собі ціль – відповісти на питання, Ким був Ісус Христос з Назарету, навіщо прийшов у цей світ? Відповідь на ці питання Матей представляє, виходячи з трьох джерел: з пасхального факту Воскресіння, який показав остаточно, Ким є Христос, з пророцтв Старого Завіту, які пророкували про майбутнього Месію, та з літературної формі притч-мідрашів, які мали доступніше і наочніше пояснити таємницю Особи Спасителя.

І на завершення, проповідникам варто більше звернути увагу на богословську сторону цієї історії-катехизи, а не на історичну, як це має місце найчастіше у різдвяних проповідях. А вірним не варто перейматися, що ця історія – «лише» мідраш чи «лише» катехиза, а не стисло історична хроніка. Так само мідрашами і катехизами були притчі Христа про Милосердного самарянина, чи про Митаря і фарисея, чи про Блудного сина. Дві останні притчі навіть увійшли до Літургії Східної Церкви перед Великим постом і подаються як наочні приклади християнського життя.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
19коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Fr. Valerii | 11 січня 2017, 16:48
    Коментувати коментар

    З точки зору автора статті дискусія має полягати у безумовному прийнятті усіма читачами озвученої ним новітньої не-Католицької (не-Християнської) гіпотези про "міфічність" чи суто "символічність" реальної історичної події поклоніння магів зі Сходу, яку описав Св. Матей 2:1-12. Проблема автора в тому, що він посилається на колишніх Католицьких теологів, яких після прийняття ними реформ "2 Ват. собору" важко назвати Католицькими теологами, тому що їхнє вчення повністю протирічить вченню до-2-Ватиканських теологів Католицької Церкви. - Так, я дав лише одне посилання на вчення Католицької Церкви, а саме на Енцикліку Папи Пія ХІІ DIVINO AFFLANTE SPIRITU про правильне тлумачення Святого Письма, щоб звернути увагу автора на марність його посилання на цей документ. - Тепер цитую зовсім недавнє ПРАВДИВЕ вчення до-2-Ватиканського Католицького Катехизму, укладеного о. Франциском Спіраго, професором Теології, який посилається на Св. Іренея і Св. Григорія Великого, для яких волхви є реальними особами, поклоніння волхвів є реальною історичною подією, а зірка, згідно зі Св. Йоаном Златоустим, могла бути ангелом у вигляді зірки, але не "самим Христом", як це неправильно подає автор статті. Та і хіба могли вони не довіряти Св. Євангелісту Матею. Не довіряти може тільки той, хто хоче поставити під сумнів Боговдохновенність Святого Письма, як це робить автор матеріалу. За браком часу, даю цитату в анлійській мові: "The new-born Child is adored first by the shepherds and then by the Magi. The shepherds were told by an angel of the birth of the Saviour (Luke ii. 9); the three kings were led to Him by a star (Matt. ii. 9). This star was something exceptional, for it had a proper motion of its own in the heavens; according to St. John Chrysostom, it may have been an angel, under the appearance of a star. St. Ireneaus remarks that the presents indicated their esteem of Him to Whom the three kings offered them. Gold, the symbol of homage, is offered to Him as King; incense, the symbol of prayer, because He is God; and myrrh, the symbol of mortification, because as Our Redeemer, He was to suffer. The Magi returned to their homes by another way, "to show us", says St. Gregory the Great, "that if we wish to reach our true home in paradise we must forsake the path in which we have hitherto walked, and tread in the way of penance, obedience, and self-denial". The shepherds represented the Jews and the poor; the three kings the Gentiles and the rich. The relics of the three kings were taken from the East to Cologne in 1162 by Barbarossa, and now repose in the Cathedral there. The feast of the three kings is held on the six of January." (The Catechism Explained, From the original of Rev. Francis Spirago, Professor of Theology, Edited by Rev. Richard F. Clarke, S.J. Nihil Obstat: Arthur J. Scanlan, S.T.D. Censor Librorum, Imprimatur: + Patrick J. Hayes, D.D. Archbishop of New York. New York, October 18, 1921, Copyright 1899, 1921 by Benzinger Brothers, New York., Photographically reproduced without change from the 1921 printing, by arrangement with Benzinger Brothers. TAN BOOKS AND PUBLISHERS, INC. P.O. Box 424, Rockford, Illinois 61105, 1993, p. 181.). - Св. Григорій Великий каже, що: "Пастухи репрезентували Юдеїв і бідних; три царі Язичників і багатих". Не "символізували" як фальшиво навчають "теологи В2", а представляли, як правдиво навчає Св. Григорій Великий. Тому, тільки одне з двох вченнь є ПРАВДИВИМ а друге ФАЛЬШИВИМ. - Отже, різниця між нами в тому, що автор статті репрезентує фальшиве не-католицьке вчення про "мифічність" і "символічність" осіб трьох магів (волхвів, царів) і їхнього поклоніння новонародженому Спасителю; а я репрезентую ПРАВДИВЕ Католицьке вчення про реальність осіб трьох магів (волхвів, царів) і про реальність історичної події їхнього поклоніння новонародженому Спасителю. - P.S. Те, що Церква називає магів царями чи королями, має сенс, тому що до царя Ірода могли допусити тільки офіційну делегацію, яка могла складатись з дуже поважних осіб, якими могли бути подібні йому за статусом, які також могли добре знатись на астрології, і бути верховними жерцями.

    • Petro Balog | 12 січня 2017, 19:27
      Коментувати коментар

      Я вже коментувати нічого не збираюся, бо вже все сказав. Ось тут біблеїст Львівської Духовної Семінарії говорить про трьох мудреців, починаючи від 20:30 https://www.youtube.com/watch?v=3wfz1aahBO4

  • Fr. Valerii | 10 січня 2017, 17:38
    Коментувати коментар

    Довожу до відома автора, який посилається на Енцикліку Папи Пія ХІІ DIVINO AFFLANTE SPIRITU від 30 вересня 1943 р., що в ній йдеться про ретельне студіювання і порівняння текстів Святого Письма зі старовинними кодексами, написаними зокрема в Івріті, Грецькій і Латині і уникнення вільних злих трактувань і інтепретацій Святого Письма. Усі трактування і інтепретації мають бути нерозривно пов'язані з авторитетними трактуваннями Святих Отців і цілою Традицією Церкви. Автор матеріалу інтерпретує реальну історичну подію поклоніння магів зі Сходу як "доволі символічне явлення", що є у повній контрадикції Традиційній Церковній екзегезі. Небезпека "суто духовної" інтепретації цієї реальної історичної події є поштовхом до сумнівів щодо Боговдовхновенності усього Святого Письма, що рано чи пізно приведе людину до сумнівів у існуванні Бога. Хіба це не є небезпекою потрапити до пекла? До "2 Ватиканського собору" Церква ніколи не ставила під сумнів достовірність історичного факту, описаного Святим Євангелистом Матеєм. Ви посилаєтесь на DIVINO AFFLANTE SPIRITU, де Папа Пій ХІІ закликає священиків "стверджувати Християнську доктрину сентенціями зі Священних Книг і ілюструвати його видатними прикладами зі священної історії і, зокрема, з Євангелія Христа Господа Нашого; і - уникати з найбільшою обережністю чисто довільних і надуманих пристосувань, які не є використанням, а радше зловживанням Божественного слова". Ви ж все робите навпаки. Тому це і є абсурдом "теологів В2" - посилатись на Традицію Церкви, але робити все "чисто по-духовному". Читаймо п. 50 Папської Енцикліки DIVINO AFFLANTE SPIRITU: "Таким чином, нехай священики, які пов'язані через їхній обов'язок забезпечувати вічне спасіння віруючих, після того, як вони самі старанним вивченням священних сторінок зробили їх своїми молитвами і медитаціями, старанно поширюють небесні скарби божественного слова в проповідях, повчаннях і настановах; нехай вони стверджують Християнську доктрину сентенціями зі Священних Книг і ілюструють його видатними прикладами зі священної історії і, зокрема, з Євангелія Христа Господа Нашого; і - уникають з найбільшою обережністю чисто довільних і надуманих пристосувань, які не є використанням, а радше зловживанням Божественного слова - нехай вони викладають все це з таким красномовством, усвідомленістю і ясністю, щоб віруючі могли не тільки бути зрушеними і запаленими до реформування свого життя, але щоб також могли представити в їх серцях найбільше шанування Святого Письма." - Але Ваше трактування священної історії є повним заперечення Непомильного Вчення Папи Пія ХІІ, на якого Ви чомусь посилаєтесь. - Єдине, з чим можна погодитись, що Отці трактували зірку, не як реальну зірку, а як комету, ангела і т.п.. Але стверджувати, як це робить автор матеріалу, що "саме Христос є «зіркою, яка зійшла з Якова»" також невірно. У Різдвяному тропарі Візантійського Обряду Церква розрізнює "звізду", яка привела "звіздам служащих" до Христа "Сонця Правди". Зірка, яку бачили маги (царі, волхви) і Христос це не одне й те саме. Тому, твердження автора "що саме Христос є «зіркою, яка зійшла з Якова» (контекстом для цього є попередній розділ Євангелія від Матея, де поданий родовід Ісуса Христа), є незаперечним у богословському сенсі." - насправді є фальшивим у богословському сенсі. - І останнє, "сучасних католицьких біблеїстів" таки ігнорую як таких, які не є католицькими.

    • Petro Balog | 10 січня 2017, 18:27
      Коментувати коментар

      Ну що ж, дискутувати, як бачу, скоріше за все не вийде... Дочитав до кінця коментар, і там власне ключ: ""сучасних католицьких біблеїстів" таки ігнорую як таких, які не є католицькими". Я теж доводжу до відома Автора, що Раймонд Браун, на якого я посилаюся, і який був "сучасним католицьким біблеїстом", до своєї смерті був членом Папської Біблійної Комісії у Ватикані. Ще до цього він написав статтю "Magna Carta for biblical progress" (після публікації Енцикліки DIVINO AFFLANTE SPIRITU), і ця стаття стала вирішальною для Конституції Другого Ватиканського Собору "DEI VERBUM", тобто "ПРО БОЖЕ ОБ'ЯВЛЕННЯ". Собор вибрав саме метод Брауна і інших його однодумців, натомість відкинув запропонований групою традиціоналістів, що буквально читали Святе Писання, документ "On the Sources of Revelation". Пізніше Папа Бенедикт XVI, який написав між іншим книгу "Ісус з Назарету. Дитинство", у більшості своїх висновків опирався на здобутках Раймонда Брауна і інших сучасних біблеїстів та богословів. Знамениті слова Папи Бенедикта XVI про Брауна, що "він був би дуже радий, якби у нас було більше таких інтерпретаторів Святого Писання, як отець Браун". І наостанок, єдине посилання на "мудреців зі Сходу в Катехизмі Католицької Церкви" - це 528 номер. Там сказано так: ККЦ 528: "Епіфанія (Богоявлення) - це явлення Ісуса як Месії Ізраїля, Сина Божого і Спасителя світу. Разом з Хрещенням Ісуса в ріці Йордані і весіллям у Кані Галилейській (Пор. Літургія Годин, величальна пісня Богородиці («Magnificat») другої Вечірні на Епіфанію.) В Епіфанії святкується поклоніння Ісусові «волхвів», що прийшли зі Сходу (Мт. 2,1). У цих «мудрецях», представниках навколишніх поганських релігій, Євангеліє бачить початки народів, що приймають Добру Новину про спасіння через Втілення. Прихід мудреців до Єрусалима, щоб «поклонитись» Цареві Юдейському (Мт. 2,2) показує, що вони шукають в Ізраїлі, у месіанському світлі зорі Давидової (Пор. Чис. 24, 17; Од. 22, 16.), Того, Хто стане Царем народів (Пор. Чис. 24, 17-19.) Їх прихід означає, що поганам неможливо інакше пізнати Ісуса І поклонитись Йому як Синові Бога і Спасителеві світу, як тільки звернувшись до юдеїв (Пор. Iв. 4, 22.) та перебираючи від них месіанську обітницю такою, якою вона є у Старому Завіті (Пор. Мт. 2, 4-6.). Епіфанія виявляє, що «повнота поган входить у родину патріархів» (Св. Лев Великий, Проповіді, 33, 3.) і здобуває «гідність Ізраїля» (Римський Мисал, Надвечір'я Пасхи, 26; молитва після третього читання.)". Знайшли мову про "реальну історичну подію"? Побачили, що волхви, мудреці, поклоніння взяті в лапки? І далі Катехизм тлумачить цю історію як символ і як образ поганського світу, який через Месію-Христа здобуде спасіння і Йому поклониться. Хто з нас двох тут ближче до Вчення Церкви? Питання риторичне... Ви просто знаходитеся у колі традиціоналістів, яких теж було немало серед критиків між іншим Раймонда Брауна чи Ксавье Леона-Дюфура (якого я теж цитував) та інших сучасних біблеїстів, які для Вас "не католицькі" (що і не дивно). Проте Церква вибрала саме їх метод і їх спосіб інтерпретації Писання. Якщо Вам хочеться вірити дослівно у 6 земних днів творіння світу (бо так багато Отців вважали), або у те, що історія Йони пророка, риби і навернення Ніневії - це реальні історичні події, а не притча, а також інші в "притчі-мідраші" як в "історичні", бо так помилково вважали собі деякі Отці Церкви - це Ваша справа. Але Вчення Церкви щодо цих справ - інше, як би Ви себе не переконували. Так що поменше пихи, побільше смирення і катехези вірних про ПРАВДУ і про справжнє вчення Церкви та її ЖИВУ ТРАДИЦІЮ, а не те "вчення" і ту "традицію", які Ви собі приватно уявляєте. З Богом!

  • Fr. Valerii | 10 січня 2017, 01:08
    Коментувати коментар

    Описані Євангелистами різні події не протиставляються, а сумуються і приймаються в цілому контексті. Наприклад, про обмивання Спасителем ніг апостолам написав тільки Св. Йоан Богослов, і Церква ніколи не ставила під сумнів цього історичного факту. І більше цього "Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь" (Св. Йоан 21:25). Священик повинен стверджувати віру і передавати її далі, як Церква завжди передавала, проповідуючи на підставі Св. Письма і Св. Передання, а не критикувати те, у що сам не вірить, і не сіяти сумніви, як це робите Ви. Якщо навіть одна душа втратить віру і піде до пекла через Ваші сумніви щодо правдивості історичної події, яку описав Св. Матей, то доведеться і Вам піти туди ж, куди піде зваблена Вами душа. А якщо таких душ буде десятки, сотні ... Подумайте про це.

    • Petro Balog | 10 січня 2017, 12:23
      Коментувати коментар

      Раджу перед тим як писати такі грізні пости про пекло, трохи ознайомитися в вченням Церкви про інтерпретацію Святого Письма, починаючи хоча б з Енцикліки Папи Пія ХІІ з 1943 року, почитати дещо з сучасних католицьких біблеїстів, теологів про "сенси в Писанні", про літературні жанри, про історичні події описані Євангелістами, і про "нарратив", поданий для катехези, ознайомитися з іншими документами Церкви і так далі, і не виставляти на показ свою ігноранцію в цих питаннях. Взагалі, перший раз чую, що людина може піти до пекла, якщо не повірить в історичне існування "мудреців зі Сходу". Якщо Ви не зрозуміли статтю, то це вже інша справа, але розумні люди дискутують про це, а фундаменталісти просто пишуть: "абсурд теологів В2", таким чином заперечуючи дію Святого Духа у Церкві. Подумайте про це.

  • Fr. Valerii | 9 січня 2017, 11:17
    Коментувати коментар

    Цей матеріал є "чудовим" прикладом "богословського" абсурду від "теологів" В2.

    • Petro Balog | 9 січня 2017, 14:48
      Коментувати коментар

      Маєте альтернативний "не-абсурдний" богословський матеріал "не-від В2" - будь ласка, почитаємо :-)

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти