Поляки та українці разом – в імʼя солідарності задля майбутнього!

31 жовтня 2018, 15:30 | Блоги | Блог Мирослава Мариновича | 4 |   | Код для блогу |  | 

181031_blog.jpg

1 листопада 2018 року минає 100 років від початку польсько-української війни. Війни, яку вели спершу за Львів, а потім за Галичину.

Ми — члени польських та українських громадянських середовищ, які вже роками задіяні у побудові добросусідства і мудрого діалогу — закликаємо, щоб памʼять про конфлікт 100-літньої давнини став уроком, з якого ми зможемо зробити належні висновки, особливо стоячи перед новопосталими загрозами і сутичками довкола «історичних памʼятей» обох наших народів.

Ця річниця дуже важлива для українців і поляків. Перед лицем нинішніх загроз, спричинених політикою Росії, її спробою змінити правовий порядок у Європі шляхом анексії Криму та східних теренів України; перед лицем кризи в Європейському Союзі, яка загрожує стабільності нашого континенту, а також зміни політики Польщі щодо України, внаслідок чого випрацювані впродовж останніх 30 років засади співпраці й діалогу між обидвома державами сьогодні поставлені під сумнів, а то й просто знищуються — ми закликаємо до глибшої рефлексії над станом польсько-українських стосунків.

Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку. Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави. На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися. Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки.

1 листопада о тій самій годині — o 17.00 у Польщі i 18.00 в Україні — зустріньмося біля могил тих, які тоді боролися одне з одним. Там, де немає таких поховань, зустріньмося у місцях, які нагадують про польську присутність в історії Україні та українську присутність в історії Польщі, а передусім – у місцях, які нагадують нам про польську-українську співпрацю та про осіб, завдяки яким та співпраця мала місце.

Разом запалімо свічки, помолімося спільно за полеглих, віддаймо їм шану; знайдімо час, щоб разом помовчати, і збережімо в наших серцях памʼять про ті події та їхніх учасників. Памʼять не про те, що вони воювали одне з одним, а про те, що кожен із наших народів – відповідно до своєї точки зору – боровся тоді за справедливе діло, за свободу своєї батьківщини, за незалежність народу. І нехай та памʼять нас зближує, а не розділяє – в імʼя часу і майбутнього Європи задля наступних поколінь українців і поляків.

Зустріч 1 листопада – це також добра нагода, щоб згадати про 100-ту річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав: Польщі та України. І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918–1919 рр.) до кінця виконали свої зобов’язання щодо Речі Посполитої. Вони вірно стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу.

Солідарно, разом, 1 листопада, о тій самій годині (о 17:00 у Польщі й о 18:00 в Україні), запалімо «свічки памʼяті» у багатьох містах України та Польщі. У Варшаві: на Православному цвинтарі на Волі й на Військовому цвинтарі на Повонзках; у Перемишлі: на Комунальному цвинтарі (на могилах Перемиських Орлят) і на Військовому цвинтарі Української Народної Республіки; у Любліні: на Православному й Римо-Католицькому цвинтарі; у Кракові: на Цвинтарі на Раковіцах; у Ґданьську: (символічно) біля памʼятника св. Володимира. У Львові: на Личаківському цвинтарі, біля могил Львівських Орлят і воїнів Української Галицької Армії; у Києві: біля римо-католицького костьола св. Олександра, поблизу польсько-української барикади; в Рівному: (символічно) біля памʼятника Симону Петлюрі; а також в інших містах України, зокрема: у Полтаві, Харкові, Чернівцях, Миколаєві, Кривому Розі, у місцях, де є символи польсько-української співпраці або вшанування тих постатей, які були символами такої співпраці.  

Від імені організаторів зустрічей 1 листопада у Польщі та Україні:

Ярослав Грицак
Данута Куронь
Мирослав Маринович
Єжи Рейт
Пйотр Тима
Іза Хруслінська

Місця проведення Акції в Україні:

  • Гадяч – площа Соборна
  • Київ – вул. Костельна (біля костелу).
  • Кривий Ріг – вулиця Мартіна Шимановського в старому районі Гданцівки, де була перша Каплиця Святої Бріґітти
  • Львів – Личаківський цвинтар: меморіал Орлят, меморіал УГА, поховання воїнів АТО, меморіал Героїв Небесної Сотні
  • Львів – Славське на горі Маківка (акція відбудеться раніше, між 12-13:00)
  • Миколаїв – школа Ольжича (вулиця Айвазовського, 8)
  • Рівне – біля памʼятника Петлюри.
  • Харків – вул. Танкопія, 12 Б (на даху Академії Лідерів). 
  • Чернівці – Польський народний дім (вулиця Кобилянської, 40).
Система Orphus
Рейтинг
0
0
4коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 12 листопада 2018, 12:03
    Коментувати коментар

    Отак дехто зі священства та парафіян РКЦ в Україні - ВІДВЕРТО і ПРЯМО - виховують з юних громадян України ПАТРІОТІВ... Одначе ніяк НЕ СВОЄЇ держави-Батьківщини, а сусідньої ПОЛЬЩІ (!!!): http://kmc.media/2018/11/11/den-nezalezhnosti-polschi-v-tvorchiy-maysterni-pry-parafiyi-svyatogo-mykolaya-u-kamyanskomu.html -------------- І чим тоді вони, ці горе-"вихователі", набагато кращі за сумновідому "5 колону" держави-агресора - нашої північно-східної сусідки?!

  • velovs@ukr.net | 31 жовтня 2018, 16:39
    Коментувати коментар

    Між іншим. Оті й добре знані з минувшини майже 80-річної давнини - тяжка військово-політична поразка і крах-катастрофа міжвоєнної Польської держави у вересні - на початку жовтня 1939 р., що стала тоді жертвою спільно-узгодженого збройного вторгнення і територіального поділу з боку обох тоталітарно-імперських агресорів, були - по-своєму - логічними і закономірними. -------------- І серед тих і, насамперед, глибинних ДУХОВНО-МЕНТАЛЬНИХ причин, що, зрештою, і призвели до того трагічно-нищівного фіналу, напевно, слід згадати, зокрема, відому внутрішню і зовнішню політику тогочасних правлячих кіл Польщі. У т. ч. щодо місцевих українців та інших національних і релігійних меншин, а також зовнішньополітичні зазіхання стосовно сусідів. А особливо - прикру й ганебну і, водночас, дуже легковажну і недалекоглядну участь польського уряду в Мюнхенських угодах (вересень 1938 р.)... -------------- Вочевидь, маємо все це (та різне інше) добре пам'ятати й розуміти та - неодмінно - робити належні й відповідальні висновки задля кращого спільного майбуття народів України і Польщі!

    • velovs@ukr.net | 2 листопада 2018, 13:18
      Коментувати коментар

      У цьому Зверненні - окрім іншого - читаємо: "Зустріч 1 листопада – це також добра нагода, щоб згадати про 100-ту річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав: Польщі та України. І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918–1919 рр.) до кінця виконали свої зобов’язання щодо Речі Посполитої. Вони вірно стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу." -------------------------------- А от як оцінює значення української військової участі в тих вікопомних подіях 1920 р., зокрема, україномовна Вікіпедія. Цитую. ---- "Під час польсько-радянської війни 1920 року українська сторона надала суттєву військо-політичну допомогу Польщі та зарекомендувала себе як надійного партнера. Завдяки грамотним тактичним діям українського командування Армії УНР, героїзмові та звитязі рядових військових, вдалося не просто зупинити більшовицьке просування на захід та відвернути трагедію під Варшавою, але й, в ґрунті речі, зірвати більшовицькі плани «всесвітньої революції». ---- Після підписання сепаратної Ризької угоди, українські дивізії було залишено напризволяще поляками під Проскуровом та Кам'янцем-Подільським. Не витримавши більшовицького наступу, українські війська перейшли 21 листопада 1920 року Збруч і були інтерновані поляками в таборах у Каліші, Александрові Куявському та інших містах. Так поляки віддячились своїм українським союзникам, які допомогли врятувати Варшаву від більшовиків." ---------------------------- І, мабуть, оцей останній факт тих подій - залишення польською стороною напризволяще збройних формувань УНР - також потребує свого об'єктивного та неупередженого - осмислення і аналізу. І в т. ч. - якраз і саме - з означеної вище - ДУХОВНО-МЕНТАЛЬНОЇ точки зору...

    • velovs@ukr.net | 2 листопада 2018, 13:58
      Коментувати коментар

      Й, зокрема. Як також читаємо в цьому документі, "Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку. Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави. На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися. Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки." --------------------------------- Й та - тяжка й трагічна "поразка України", якій - як направду незалежній, соборній і демократичній державі - в тому часі ніяк "не знайшлося місця на політичній мапі світу", була - і не в останню чергу - спричинена, зокрема, тією прикрою і ганебною ситуацією, що "не змогли порозумітися" не лише українці і поляки. А, власне, і громадяни всередині самої УНР. В т. ч. на політичному й ідейно-світоглядному, соціально-класовому та етнічному ґрунті. ---- І, як наслідок, терени України в період Визвольних змагань 1918-1921 рр. перетворилися на суцільну зону практично безперервних та дуже жорстоких і масштабно-руйнівних та спустошливих - братовбивчих зіткнень і конфронтацій, міжусобиць та взаємопоборювань, конфліктів і погромницько-грабіжницьких помст і розправ. З величезною кількістю жертв: насамперед і надто - серед мирного беззбройного населення... ----- "І Я вилив на них гнів Мій за ту [невинну] кров, яку вони [рясно й нещадно] проливали на цій землі, і за те, що вони осквернювали її ідолами своїми" (Єз.36:18).

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти