Фелікс Кернер: "Шлях діалогу – це Дух Бога, Котрий змінює серця до терпимості і справедливості"

28 вересня 2011, 11:22 | Блоги | Блог єромонаха Луки | 0 |   | Код для блогу |  | 

Фелікс Кернер: "Шлях діалогу – це Дух Бога, Котрий змінює серця до терпимості і справедливості"

Фелікс Кернер, єзуїт, декан факультету місіології Папського Григоріанського університету в Римі. Директор Інституту релігійних і культурологічних студій. Автор численних праць на тему ісламу, активний учасник католицько-ісламського діалогу.

ієрм. Лука Михайлович: Отче Феліксе, кілька днів тому у стінах Григоріанського унівеситету завершилася конференція на тему ісламу під назвою «Підхід до ісламу у світлі духовних розважань Ігнатія Лойоли»  Розкажіть, будь ласка, про мету та результати цієї конференції.

Фелікс Кернер: Ігнатій Лойола наголошував у своїй духовності на новій методології, а саме: розпізнавання духів. У світлі Святого Духа можемо чітко зрозуміти, що не всі речі погані чи добрі, але, що тут необхідне більш тонке розуміння і навіть глибоке відчуття цього розрізнення. Покликання єзуїтів, а також усіх тих, котрі хочуть жити згідно з ігнатіанською духовністю, полягає у тому, щоб пропонувати Церкві це розрізнення. Саме це ми намагалися втілити під час конференції – ще раз осмислити цей дар,  щоб чітко побачити, якою може бути наша реакція, а також активна дія як відповідь на усі виклики, проблеми та багатства сучасного ісламу. Бажання донести цей дар розпізнавання для служіння Церкви і є ігнатіанським покликанням. Саме це ми зробили і думаю досягнули цікавих результатів, особливо, що стосується християнського свідчення сьогодні.

Фелікс Кернер, єзуїт, декан факультету місіології Папського Григоріанського університету в Римі. Директор Інституту релігійних і культурологічних студій. Автор численних праць на тему ісламу, активний учасник католицько-ісламського діалогу.

ієрм. Лука Михайлович: Отче Феліксе, кілька днів тому у стінах Григоріанського унівеситету завершилася конференція на тему ісламу під назвою «Підхід до ісламу у світлі духовних розважань Ігнатія Лойоли»  Розкажіть, будь ласка, про мету та результати цієї конференції.

Фелікс Кернер: Ігнатій Лойола наголошував у своїй духовності на новій методології, а саме: розрізненні духів. У світлі Святого Духа можемо чітко зрозуміти, що не всі речі погані чи добрі, але, що тут необхідне більш тонке розуміння і навіть глибоке відчуття цього розрізнення. Покликання єзуїтів, а також усіх тих, котрі хочуть жити згідно з ігнатіанською духовністю, полягає у тому, щоб пропонувати Церкві це розрізнення. Саме це ми намагалися втілити під час конференції – ще раз осмислити цей дар,  щоб чітко побачити, якою може бути наша реакція, а також активна дія як відповідь на усі виклики, проблеми та багатства сучасного ісламу. Бажання донести цей дар розрізнення для служіння Церкви і є ігнатіанським покликанням. Саме це ми зробили і думаю досягнули цікавих результатів, особливо, що стосується християнського свідчення сьогодні.

Наталія Карфут: Окрім покликання до життя у спільноті єзуїтів Ви отримали також покликання до місіології. Було б цікаво дізнатися більше про історію Вашого служіння.

Фелікс Кернер: Факультет місіології Григоріанського університету найдавніший у католицькому світі, заснований у 1932 році. Від самого початку було зрозуміло, що ми не зможемо бути богословами сьогодні, не зможемо мислити і жити, згідно з покликанням Церкви, якщо не сприймемо серйозно те, що чуємо, свідчимо, те, що розуміємо в інших культурах, інших релігіях: Чого вони можуть нас навчити з точки зору знання, з точки зору (не побоюся цього слова) "розумного сумніву" щодо  віри. Отже, богословствування на межі у сучасних умовах було основною ідеєю створення цього факультету.

 Я ісламознавець та богослов-догматик і тому мої настоятелі сказали мені, що я найбільш відповідна особа, щоб зреалізувати цей місіологічний рух у традиції Григоріанського університету, у традиції єзуїтів у світі, щоб зреалізувати цей виклик сьогодні і відповісти на поклик Церкви і Євангелія. Мій докторат з догматичного богослов'я я написав з жінкою-професором, яка багато роздумувала над теологією місії. Місія не в сенсі «ad gentes» - таку, яку ми провадимо, скажімо, для євангелізації в Африці, а в сенсі, що Бог має покликання і особливе поручення для кожної особи. Ця відкритість Церкви, як початковий пункт богословствування, присутній у моїй теології через досвід мого керівника.

ієрм. Лука Михайлович: Ви кілька років прожили у стролиці Туреччини Анкарі як місіонер. Що дав Вам  досвід перебування у цій ісламській країні?

Фелікс Кернер: По-перше, я знайшов там багато друзів. Я завжди міг спілкуватися з особами, котрі жили зі мною по сусідству, які не були богословами чи інтелектуалами, що роздумують теоретично про те, що означає коритися Богові в ісламі. Але це люди віри.
 Я також знайшов багато друзів на мусульманському богословському факультеті. Для мене найбільш цікавим відкриттям стало те, що зовсім не соромно і не є перешкодою для нашого наукового діалогу говорити відкрито про те, що я є переконаний католик і що прагну, щоби усі люди дізнались правду про Ісуса Христа як Бога, як Сина Божого, як Спасителя. Отже, не потрібно це приховувати і можна говорити про це відкрито та, водночас, залишатися друзями і науковими партнерами. Ці два аспекти завжди взаємопов'язані та проливають світло на інший бік нашої особистості та діяльності.

Наталія Карфут: Розкажіть, будь ласка, про життя католиків у Туреччині.

Фелікс Кернер: У Туреччині небагато католиків, але вони є частиною суспільства. Часто у своїй професійній діяльності вони дуже успішні, мають свої підприємства, де працюють також мусульмани. Але, на даний момент, вони не чуються інтегральною частиною тієї цілості, яка сьогодні називається Туреччиною, позаяк сучасна Туреччина поки що є продуктом націоналізму, який ще не сприйняв ідею і реальність плюралістичного існування осіб. Сучасні турки хочуть повернутися до плюралізму, до наставлення, яке бачить релігійну різноманітність у позитивниму світлі. Отже, у суспільстві та навіть в уряді існує зараз ця відкритість. Але дотепер існуючі правила та певна атмосфера не сприяла плюралізмові та свободі. Мушу зазначити, що в останні тижні турецький уряд зробив кілька дуже важливих кроків, наприклад, визнав територію та власність християнських меншин. Поки що це не стосується католиків, а лише вірменів, греків, євреїв, які намагаються врегулювати питання своєї власності. Це не просто символічний жест доброї волі, але справді крок уперед до більшої прозорості та справедливості.

ієрм. Лука Михайлович: Зробімо крок у минуле. Які духовні вартості носив іслам у момент свого зародження і що змінилося у цьому відношенні упродовж історії?

Фелікс Кернер: Засаднича духовна ідея в ісламі називається талхід, що означає - творити єдність, спільнотність, щоб визнати єдиність Бога, а також створити суспільну єдність, де етнічні поділи не творять розділення, де усі можуть об'єднатися в одну спільноту. Це дуже гарний проект. Але вже на самому початку мусульмани побачили, що не всі хочуть брати участь у цьому проекті єдності. Отже, для ісламу завжди був актульним виклик сприйняття іншості, іншого, котрий не хоче бути інтегрованим у проект, де Коран визначає уніфікуючу формулу. Сам Коран і мусульманське богослов'я дуже чіткі у формулюваннях. Але якщо хтось каже: «Я бачу реальність по-іншому, говорю, визнаю і живу таким чином, що сприймаю життя неоднозначно (не так як інші)» - отже, це прагнення творити єдність спричинювало і спричинює в ісламі впродовж історії конфлікти.

 На щастя, сучасні мусульмани, особливо коли входять у європейське мислення, намагаються знайти можливість не визначати для усіх, що таке єдність, правда, універсальний спосіб життя. Цікаво бачити, що модель буття мусульманина, майже в усі часи завжди одна і та ж сама: це одружений чоловік і одружена жінка. Якщо подивитися на різноманітність харизм у Церкві, то побачимо, що це феномен також типово біблійний, де один народ чи одна особа може мати покликання, яке дуже відрізняється від інших покликань.Святий Дух творить моменти і форми життя дуже різноманітні. Моє запитання у дискусії з мусульманами звучить так: «Як ти бачиш цей імпульс до єдності і як сьогодні можеш вийти поза власні принципи, які можуть бути фундаментальними, але не мають стати фундаменталістичними».

Наталія Карфут: Ви говорили про різні рухи в ісламі. Розкажіть, будь ласка, які існують напрямки у сучасному мусульманському світі?

Фелікс Кернер: У цьому столітті дуже цікавим є рух відкритості в турецькому, а також в іранському ісламі, на західну філософію. Не втрачаючи ісламської ідентичності, не ідучи на компроміси, вони все-таки переймають категорії, питання, методи та автентичні кроки для сучасного мусульманського мислення.

 Також модерізм і глобалізм зі своїми можливостями створють серйозні виклики. Сучасна наука ставить важкі запитання, що, на перший погляд, можуть руйнувати віру. Пропозиції у засобах масової інформації пропагують спосіб життя без етичної та духовної орієнтації. Це може викликати невпевненість як у християнина, так і у будь-якого віруючого.

Те саме стосується ісламу. Ісламська відповідь може бути дуже подібною на ту, що ми часто маємо у християнстві: тобто замкненість. Такий підхід каже: «Нашою основою ціллю має бути чистота нашої віри та чітке виконання всіх її засад, так як жили наші перші вірні». Ми це маємо у християнському фундаменталізмі, а також у мусульманському, що шукає впевненості у житті та ідентичністі через орієнтири, які є поза сучасним історичним процесом. Такі люди часто кажуть: «Я маю оригінал і мушу відтворити його сьогодні». Але цей оригінал також є продуктом свого часу, а також ідеалізацією певного початкового стану власної віри. Усе це робиться як втеча від сучасної дійсності.

 На щастя, це не єдиний рух у лоні ісламу сьогодні. Існують рухи, де молодь, наприклад, намагається служити одне одному через духовну підтримку і навіть на рівні Карітасу. Отже, ми можемо зустріти багатство рухів, деякі з яких є проблематичними і навіть войовничими. Але є і такі, які запрошують навіть немусульман до співпраці та співжиття у конструктивному плюралізмі.

ієрм. Лука Михайлович: З традиції ісламу відомо, що мусульмани визнають Ісуса як великого пророка, посланого від Бога. Декілька років тому, під час перебування у Німеччині при зустрічі з кількома мусульманами я відчув досить сильний прояв агресії. Чому існують такі складні стосунки між мусульманами і послідовниками Ісуса?

Фелікс Кернер: Мусульманин, котрий знає добре Коран, ніколи не потрактує  християнина погано, особливо людину, котра зодягнута у монаший одяг. Коран знає поняття «монах» – і для мусульманина - ви монах, котрий через свою покірність є прикладом навіть для самих мусульман. Отже, ті, хто знає свою традицію і свою віру з Корану, так не поводяться. Це просто брак знання себе і своїх основ, що викликає невпевненість перед іншим. У Німеччині мусульманин звик бачити католицького священика, для нього це вже не є щось нове. Але ви для нього нова фігура. І тому, можливо, він  через свою невпевненість намагається віднайти власну ідентичність. Це цікава річ і її можна зрозуміти, якщо заглибитись.

ієрм. Лука Михайлович: Буквально вчора я натрапив у мережі на новину про те, що в Ірані була знищена вантажівка, яка перевозила Біблії. Для багатьох мусульман, на жаль, християнство асоціюється з цінностями, які для них не прийнятнтит, з цінностями модерної американської культури. Що Ви думаєте з цього приводу?

Фелікс Кернер: Якщо заглибимось у це негативне наставлення щодо християнства, то побачимо, що її носіями не є особи глибоко релігійні, а люди, котрі мислять націоналістично, але це не лише мусульмани. Особи, котрі протестують і проводять маніфестації проти Папи - це суперсекулярні особи. Багато з мусульман кажуть, що вони радіють разом з німцями приїзду Папи та влаштовують теплий прийом, і є дуже позитивно налаштованими. Інша частина - це особи, котрі не знаходять сенсу життя у релігії. Вони говорять, що релігія ставить запитання, які вони не хочуть чути. Отже, тертя виникає тоді, коли особа, котра має проблематичний стосунок з вірою, зустрічає візуальне свідчення певної релігії. На жаль, дуже часто стається саме так.

 Що стосується іншого запитання, яке ви поставили, то там, де більшість населення складають мусульмани, боязнь перед християнством не є страхом перед традиційною християнською присутністю у їхніх країні, але, як вони висловлюються, перед імпортованим християнством, що має місіонерське наставлення. Саме так, як ви сказали, йдеться про християнство з Америки чи про певні рухи зі Східної Азії. Звідси зароджується страх і думка про те, що хтось ззовні використовує гроші, обман, щоб змінити їхню культуру. Тому й хочуть захистити власну традицію, відкидаючи християнську місію. Ця реакція несправедлива, але її можна логічно зрозуміти. Навіть у нас, в Європі, існує цей страх, страх втратити власну ідентичність через іслам, що виглядає дуже переконливим.

Наталія Карфут: У країнах Європейського Союзу живе більш ніж двадцять мільонів мусульман. Що означає цей кількісний ріст для європейської цивілізації, для духовності, культури на даному етапі та у майбутньому?

Фелікс Кернер: На мою думку, саме мусульмани ставлять сьогодні європейцям правильні та підставові запитання. У що ти насправді віриш? Чи ти справді можеш пояснити твою християнську віру? Дуже легко пояснити іслам, але зовсім нелегко пояснити християнство. Мусиш вийти із квадратної логіки для того, щоб, наприклад, свідчити, що Марія – Богородиця, та, що народжує Бога. Це виглядає чимось неможливим. Бог, Котрий народжується, уже щось дуже дивне, як і те, що жінка народжує Бога. Тому треба вийти, як я уже сказав, із квадратної логіки, аби зрозуміти, що Бог хоче бути серед людей як Ісус Христос... Це перше. Мусульмани провокують нас знайти відповідні слова, щоб пояснити нашу віру.

 Друга річ, мусульмани часто свідчать про свою віру дуже видимо: через одяг, молитву у публічних місцях. А як свідчимо ми? Не в тому сенсі, як ми реагуємо на них, а як ми свідчимо видимо свою християнську віру, свою приналежність до Церкви і Євангелія?

 І третя річ. Мушу це сказати. Мусульманська сім'я має сміливість дати життя трьом, а навіть часто п'ятьом дітям. Сьогодні нас запитують у Західній Європі: «Ви також маєте цю надію і бажання творити добрі сім'ї, які живуть згідно з Євангелієм, і де передається життя новому поколінню?».

 Ви знаєте, що я неодружений священик і не маю дітей, тому, можливо, мені легко говорити. Але маю надію, що моє покликання до священства – це свідчення довіри тим, хто може дати життя наступному поколінню. Отже, запитання, які нам ставлять мусульмани, є підставовими і вже містять ключ до розв'язки.

ієрм. Лука Михайлович: Отче Феліксе, скажіть, будь ласка, яка концепція місії ісламу у сучасній Європі?

Фелікс Кернер: Знову ж таки, варто говорити про три основних тенденції: переважна більшість мусульман, котрі проживають у Європі, хочуть жити у вільному суспільстві, де немає релігійного тиску, спричиненого ідеологією. Вони, власне, тому і приїжджають у Європу, щоб жити свобідно.

 Наступна річ: вони найчастіше мають можливість, живучи в Європі, відкрити свою власну ідентичність. І дуже часто намагаються робити певні чіткі жести, щоб продемонструвати власну приналежність. Це може звучати дивно, але ці знаки чіткіше виражені ніж ті, що вони робили на власній Батьківщині. Наприклад, мусульманка, що не носить головного покриття у себе дома, але починає це робити у Європі, бо бачить, що жінки, котрі тут живуть, поводяться по-іншому. І такм вони немовби бажають уникнути певної психологічної невпевненості. Інколи роблять це дещо штучно, творячи образ власної ідентичності.

Третя тенденція: це велике бажання мусульман у Європі не полягає у тому, щоб змінювати всіх, хто не є мусульманами, але бути взірцем свідоцтва. Це означає: «Ми хочемо дати добре свідчення ісламу, щоб інші могли відкривати все багатство і красу нашої віри».

 На мою думку, це дуже корисний виклик для Європи і для власної ідентичності християн. Тому багато католиків починають у наш час запитувати себе: «А яка у мене позиція щодо моєї віри?». Це не означає впадати в "замішання", дивлячись на віруючого іншої релігії, а відкрити християнську ідентичність через свідчення віруючого іншої релігії.

Наталія Карфут: У якому стані знаходиться на даний час діалог Католицької Церкви з ісламом?

Фелікс Кернер: Це питання дуже актуальне в останні п’ядесят років. Тому цей період взаємостосунків можна розділити на три фази: перша розпочалася з часу II Ватиканського Собору і була започаткована Святішим Отцем Павлом VI. Це фаза реалізації. У той час у Церкві вже розуміли, що іслам – явище, про яке мусимо думати, не тільки відкидати його, але також створювати певне богословське осмислення цьому факту і його реалізації.

 Наступна, друга фаза, другий крок, що його зробив Іван Павло II, особа дуже діяльна в цьому сенсі, і якого дуже добре сприймали в ісламському світі, як людину чутливу і відкриту. З огляду на це, він започаткував і розвинув другу фазу безпосередніх стосунків.

 Натомість Бенедикт XVI – це особа дуже глибока і компетентна у богословському сенсі з геніальною харизмою висловлюватися. І, власне, тепер настала третя фаза більш глибокого осмислення цього процесу взаємовідносин.

 Отже, на даний час мусимо разом розмірковувати у науковому форматі, розглядаючи також складні, болючі питання наших взаємин. Третя фаза передбачає концепцію розкриття усього того, що мусить бути проінтерпретоване. Саме це робить теперішній Папа.

Наталія Карфут: Під час зустрічей в Асизі у 1986 і 2002 роках відбувалася спільна  молитва з представниками інших релігій, у тому числі й ісламу. Цього року на зустрічі в Асизі, 27 жовтня, не передбачена спільна молитва, а всі просто будуть молитися в тиші, кожен окремо. Що Ви думаєте з цього приводу?

Фелікс Кернер: Формула молитви в Асизі уже 1986 р. була цілком зрозумілою: ми не зібралися тут для спільної молитви, а щоб разом молитися. Це не був проект змішання релігій вже на початку. Для християнина молитися - означає брати участь у житті Пресвятої Тройці, входити у саме «нутро» Бога. Це відношення означає віддати Богові честь, любов і шану. Власне це є реалізацією нашої участі у житті Тройці.

 Іншою є ситуація, коли говоримо про спільну молитву з юдеями. Християнин може молитися разом з євреями, позаяк вони були обраними Богом і покликаними бути народом, для якого не може існувати іншої релігії. Саме це і було підкреслено в Асизі у 1986р. з усією богословською чіткістю.

 Тому це не є жодною зміною чи додатком і тому треба це добре зрозуміти, що ми хочемо бути разом, хочемо молитися за мир, хочемо роздумувати, як здійснювати наші майбутні кроки в мирі і справеливості. Тому ми і формулюємо це в документах, але у жодному випадку не беручи нічого з будь-якої релігії.

Наталія Карфут: У багатьох людей, і не тільки християн, існує думка: а чи не маємо ми того ж Бога, що і мусульмани?

Фелікс Кернер:  Мені таке формулювання здається трохи дивним, тому що фраза «мати Бога» вказує на те, що немовби людина здатна володіти Богом. Згідно з текстами Католицької Церкви, ми поклоняємося єдиному Богові або ми є на шляху до того ж самого Бога. Але, як християни, ми маємо троїчну свідомість, а це означає - можливіть розмовляти з Богом, шукати Його обличчя. Усе це можливе тільки тому, що ми отримали дар Святого Духа. Для цього треба бути сином або донькою, щоб як Ісус могти сказати: «Авва». А це – акт троїчного славослів’я.

 Тому не можемо гратися в нетринітарність у богословському сенсі задля ввічливості, а потім говорити вже поміж собою у дусі тринітарності. Так не можна. Тому ми і справді маємо з мусульманами того самого Бога, Творця всієї землі. Мусульмани теж так вважають. Але тринітарне богослів’я вимагає також свідчити відношення нашої розмови з Богом і про Бога, а це завжди є актом тринітарним.

ієрм. Лука Михайлович: Відомо, що мусульманський світ дуже великий і різний. Розкажіть, будь ласка, хто репрезентує іслам у діалозі з Католицькою Церквою?

Фелікс Кернер: Існує одна дуже важлива характеристика в житті Православних Церков, а особиво Церкви Католицької, де мають одного представника для всіх. Такого не існує у жодній іншій релігії.

 Щоправда дещо по-іншому це трактується у Православній Церкві. Наприклад, коли я кажу росіянинові: «Вартоломей, Константинопольський патріарх – представник усього Православ'я». Він обурюється: «Хто це сказав?». У Католицькій Церкві поняття представництва досить легке, позаяк ми маємо єдиного Папу. Усі інші спільноти у християнському світі мають інші підходи, зокрема протестанти.

Питання щодо представництва актуальне також серед мусульман. Зараз існує один дуже важливий напрямок у Йорданії, де мусульмани різних напрямків і шкіл намагаються «говорити одним голосом». Це дуже серйозний напрямок і він має широке сприйняття у лоні самого ісламу. Це, так би мовити, майже «екуменічний рух» в ісламі. У кожному разі кожна мусульманська країна має різне представництво. Деякі з них  мають більше влади і хочуть представляти іслам у цій країні, та дехто цьому перечить: «Чому вони говорять це за нас. Ні, ми цього не приймаємо».

 Отож, ця різноманітність добра здорова і досить цікава. І навіть у таких країнах ісламського світу як Туреччина часто богослови з державних університетів, які беруть на себе ініціативу, шукаючи партнера для діалогу, створюють атмосферу порозуміння з великим успіхом. І це відбувається не тільки у релігійному середовищі, а стосується також професорів, котрі навчають майбутніх імамів (релігійних провідників) і вчителів шкіл. Тобто це має дуже важливий вплив і створює ефект поширення.

Наталія Карфут: Ми зустрічаємо в ісламі дві протилежних дійсності: одна, яка відкрита на діалог, інша, у якій вбивають християн. Як Ви це пояснюєте?

Фелікс Кернер: У кожній релігії присутні елементи агресії, нетерпимості, брутальності та інші жахливі речі. Рівно ж, є люди, котрі бажають діалогу, щирості, чесності, задля пошуку глибокої правди.

 На жаль, в останні роки багато мусульман говорять: «Ми страждали багато від політики Джорджа Буша». І ми мусимо визнати, що вони кажуть правду. Безліч людей, а це не сотні, а тисячі і тисячі  були вбитими з причини не зовсім справедливої війни.

Папа висловився з цього приводу дуже чітко, що не можна прийняти таку ідеологію, яку до того ж виправдовували біблійними мотивами. Тому такий хибний підхід створив сутуацію напруги, але Церква чесно сказала, що в ім’я Євангелія убивали людей. Це жахвиво.

 Отож, брутальність, насильство, несправедливість присутні з кожного боку. Це неправильне вирішення. Вирішення – це Дух Бога, котрий змінює серця до терпеливості і справедливості. Саме у дусі молитви ми можемо йти вперед і шукати примирення у чесності, приймаючи також неміч один одного.

 Також мусимо мати сміливість аналізувати. На жаль, ми не часто бачимо це з боку мусульман. Справді чесний діалог може допомогти, але це ще не остаточне вирішення. Вирішення – це Божа благодать.

ієрм. Лука Михайлович: У   у пам'яті багатьох мусульман залишилися висловлювання Святішого Отця у Ратісбоні. Багато з них трактували це як кінець діалогу і повернення часів хрестових походів. Дехто навіть хотів почути окреме вибачення за це з боку Папи. Що Ви думаєте з цього приводу?

Фелікс Кернер: Ми не повинні перебільшувати з очікуваннями. У якійсь мірі Папа можливо і сказав дещо гостро. Це зрозуміло. Але ми не можемо сказати: «Усе, що сказав Папа, було помилковим». Це  було б нечесно. Тому краще рухатись уперед.

 Позиція Папи в Ратисбоні не означала, що ми противники мусульман або що хочемо змінити відносини з ними у гірший бік. Однак у цій третій фазі діалогу маємо бути готовими до осмислення. Мусимо мати сміливість говорити про проблеми чесно і з повною відкритістю до партнера у діалозі. І це, власне, зробив Бенедикт XVI після Ратісбони дуже добре.

 Він вчинив два дуже важливих жести: сказав, що предсавники ісламу можуть приїхати у Рим в Інститут арабсько-ісламських студій і до Папського Григоріанського університету. Це було особливим посланням до них, щоб могти мати можливість збиратися разом і обговорювати богословські проблеми.

Ця пропозиція-запрошення була дуже гарним жестом і добре сприйнята; ми мали першу зустріч на так званому католицько-мусульманському форумі. І ця співпраця у цьому форматі рухається вперед.

 Другий важливий фактор - це візити, які робить Папа в останні роки. Мусульмани це повинні були «почути і прочитати», що виходило з нашого боку. Коли Папа розмовляв з представниками інших релігій у Лондоні, він сказав: «Міжнародний діалог повинен рухатися у подвійному напрямку». Англійською  це звучить: "side by side" и "face to face". "Side by side"означає, що ми разом виконуємо діалог перед суспільством, яке, на жаль, не намагається ставити суттєві питання сенсу життя. Це спільне завдання. Але також "face to face" означає, що я маю багату традицію, яку хочу розділити з тобою, яку хочу показати тобі, тому я маю велике завдання перед тобою.

Саме це було продемонстровано також і у Ратисбоні: були зроблені кроки в минулу історію наших взаємин, які ніколи не були легкими, але ця історія рухається у напрямку до Божого Царства через краще порозуміння з повнотою надії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтерв'ю підготували Наталя Карфут та ієрм. Лука Михайлович                                     Рим, 24 вересня, 2011

Система Orphus
Рейтинг
0
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти