Християни в Іраку й Сирії: свідчення дівчини з Німеччини

18 червня 2017, 22:35 | Блоги | Обсервуючи сьогодення (Блог Ігоря Скленара) | 0 |   | Код для блогу |  | 

Переклав статтю з газети «Frankfurter Allgemeine Zeitung» (5 травня 2017 р.)

http://www.faz.net/aktuell/rhein-main/region/christenverfolgung-im-irak-ich-muss-doch-meinen-leuten-helfen-15000782.html

з метою привернення уваги читачів РІСУ до плачевного стану християн в тих країнах, де відбуваються теракти або тривають війни. Вони потребують нашої солідарності й молитви.

 

«Я мушу так допомогти моїм людям»

Школярка з німецького міста Родґау подорожує в Ірак і документує переслідування християнської меншини. Не кожен розуміє, чому вона ризикує.

Єлена Вітцек, м. Родґау

Коли Нінве Ермаган після великодніх свят знову прийшла в школу, шкільні товариші запитали її, як це було. Нінве трохи поміркувала й після цього сказала, що вона під враженням відкрила для себе радість життя і дружбу від гостинності людей. Відповідь прозвучала так, мовби вона поїхала би за обміном між школярами у Францію або на мовні курси на Мальту. При цьому Ермаган забажала бути в передмісті Мосула і таборі для біженців, де вона бачила передусім нужду, лють і руйнування. Але так щось залишилося приймати важко у слові на шкільному подвір’ї.

Нінве Ермаган є вишуканою 18-літньою дівчиною з довгим темним волоссям, ще більше дівчиною, ніж жінкою. Вона виросла в Родґау, охоче читає й цікавиться політикою. Через рік вона хоче здобувати вищу освіту. Її батьки є асирійцями за національністю, сирійсько-православними християнами, які перед її народженням переїхали із Туреччини до Німеччини. Вони розповідали при цьому доньці, як їхні предки на первісній території давнього християнства переслідувалися і їхні поселення руйнувалися. Вже кілька років Ермаган може це бачити,на ТБ і в інтернеті, тому що злочини знову трапляються в Сирії і в Іраку.  

Серед уламків судна неподалік Багдеда

Ідея до неї прийшла рік тому. В області Райн-Майна жило кілька асирійців, більшість з них – у Вісбадені й Майнці. З початку сирійської війни вони організували акцію із збору коштів й чування, але багато уваги вони не отримали. Ермаган є членом цієї групи „Save Our Souls“, яка фокусує увагу на переслідуваннях християн і насильстві над ними в Іраку й Сирії. Два роки тому, коли картини спустошення в Сирії й Іраку вже бачили постійно, вони вразили молоду дівчину. « Зараз знаємо про це ніщо більше. І коли так, то притупляємося». Вона хотіла знову щось відчути, щось принести в Німеччину з досвідів меншин у кризових місцевостях.

На початку квітня Ермаган стояла серед уламків судна неподалік Багдеда і бачила, як на якомусь підмостку був встановлений 20-метровий хрест. Вона прилетіла в Ірак з організацією під назвою «Гішру» (підмостки).  «Гішру» нав’язує контакти серед молодих асирійців у різних куточках світу для того, щоб посилити культуру й ідентичність віруючої спільноти, і доставляє кошти у кризові регіони.

Поруч з Ермаган є асирійці зі США, Швеції, Швейцарії, але таких молодих, як вона, нема жодної. Перед їхньою подорожжю вона мусіла підписатися, що власне вона є відповідальна за їхню безпеку. І її батьки вмовляли не їхати, тому не були піднесені на дусі, але довідалися, що їхня донька без супроводу з Німеччини могла би й розбитися.

Багдеда знаходиться на південному сході від Мосула на рівнині Ніневії і називається по арабськи аль Гамданія. В серпні 2014 року терористична організація ІДІЛ захопила асирійське місто і це спонукало жителів, переважно християн, втікати. Коли в 2016 році сюди ввійшла іракська армія, вояки ІДІЛа розбіглися.

«Як можна було тільки цілий час все руйнувати?»

Група з Нінве Ермаган знаходиться в дорозі, приходить у спалені храми, зруйновані шкільні будівлі, спустошені квартири, як вона це описує. Супроводжені вояками з миротворчої місії ООН, однією, заснованою в 2014 році бойовою групою для захисту перед ІДІЛ асирійських християн в Іраку, туди подаються учасники, де перед тим кілька місяців ще стріляли. Один з озброєних в уніформі розповідає молодим німцям, що він власне є вчителем. ООН-генерал подає руку кожному з відвідувачів з іншого світу. Нінве робить з ним селфі.

«Я мушу так допомогти моїм людям»

Нінве Ермаган привезла багато фотографій з подорожі. На окремій з них можна побачити уламки судна. Деякі є з зображенням тренувального табора терористів ІДІЛ з понищеними стінами від куль і залишеним арсеналом для бомбувань. Або будинки, які маркувалися арабськими буквами N для назаретян: ультиматум для жителів-християн, щоб вони полишали свої оселі. «Я цього не розумію», ‒ скаже Ермаган пізніше, коли вона показує як діафільм свої фото на власному ноутбуці в одному з кафе в Родґау. «Як можна було тільки весь час все руйнувати? Звідки походить така енергія?»

Мали місце також події, які її глибоко вразили. Арабське новорічне свято група в Догуку провела в автономному курдському регіоні, де є стабільна ситуація із безпекою. Перший раз після трьох років (так розповіли мешканці), там знову святкували й танцювали. На наступний день приїхали солдати з іноземними гостями у звільнену від бойовиків ІДІЛ місцевість неподалік Мосула. Солдати ООН запитали всіх учасників, чи вони хотіли би ризикнути, як сказала Нінве Ермаган. Останні напади зменшилися кілька місяців тому, основний пункт ІДІЛ віддалений на віддалі у часі 20 хвилин. Школярки погодилися. Коли вона вночі не змогли заснути, то побачила перед дверима якогось молодого солдата. «Я його запитала, чи він мусить так цілу ніч стояти», ‒ розповідає Нінве. «Тут він відповів: «Так, я тут дивлюся».

Організації меншин повинні мати кращу мережу

Вона ще привезла із собою додому почуття: розчарування. В одному з таборів для біженців їй розповіли кревні, які були запрошені на чай, що співробітники ООН принесли пакети і зробили фото. Потім вони знову зникли. Також від курдських борців Пешмерги християни почувалися покинутими. Вони мали би асирійців вчасно захистити від набігів, вони не почуваються цілком захищеними. Багато з переслідуваних не розуміють, чому християни на Заході не заступаються за них. Асирійські й арамійські організації вимагали роками впорядкування у військовому плані забезпеченої зони захисту. І завжди їм казали про відсутність грошей, бо треба для відбудови, для вояків миротворчої місії ООН.     

У Вербну неділю Ермаган повернулася назад. На рівнині Ніневії цього дня були відправлені перші Служби Божі у почорнілих від вугілля церквах, на вівтарях, зроблених з дерев’яних столів з білими рушниками і квітковими композиціями. Від неї у Німеччині знову є, ‒ каже Нінве про «своїх людей», ‒ коли вона розповідає про переміщених осіб. Вона хоче говорити доповіді про свої досвіди і донести у наступні канікули знову гроші до Іраку. Організації меншин, ‒ каже Ермаган, ‒ мусіли би в майбутньому краще творити мережу і співпрацювати. Її фото показує її з якимось асирійським солдатом.

Не всі друзі розуміють це. «Деякі знаходять те, що я перебільшую», ‒ каже Нінве. «Що у такому віці мусіли би бути інші думки в голові».

Інші можуть щось більше з нею починати, від неї так виразно позиціонує. Це було для неї правильно, - каже Нінве. «Я мушу так моїм людям допомагати». І потім були ще багато інших, які вражені використаними світлинами й відеофайлами про руйнування. На таких, каже молода жінка, врешті це їй в підсумку потрапило.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти