Днями я почула від знайомих, що я написала матеріал до газети «Львівська Пошта». Втім, сама я вперше про це довідалася. Мені стало цікаво, що ж за таку статтю я готувала для цього видання?..

Виявилося, що мій матеріал про святкування римо-католиками 600-ліття Львівської архидієцезії, який я написала для РІСУ, «Львівська Пошта» просто вирішила скоротити, відкоригувати на свій манер, змінити заголовок та опублікувати під моїм прізвищем. Нібито їхній матеріал – ексклюзивний. Звісно, про посилання на джерело – РІСУ – мова навіть і не йде.

Втім, аби стаття вмістилася на сторінку, деякими речами у тексті журналісти «Львівської Пошти» пожертвували. Тож з начебто «мого» матеріалу випливало, що Літургію співслужили не тільки Апостольський нунцій в Україні, митрополит Львівський РКЦвУ та Глава УГКЦ, але й усі присутні владики та духовенство РКЦ з України та Польщі, а також єпископ-помічник Львівської митрополії УГКЦ владика Венедикт. Цікаво, як би усі присутні духовні особи помістилися біля вівтаря?...

Також журналісти «Львівської Пошти» вирішили присвоїти слова із проповіді архиєпископа Мечислава Мокшицького Апостольському нунцієві в Україні архиєпископові Томасу Едварду Ґалліксону…

Коли я зателефонувала до редакції, мені пояснили, що все зробили правильно, втім до створення «нового» матеріалу були причетні кілька журналістів, тож «хтось» наплутав, а можливо, текст постраждав і під час верстки, був завеликим… Посилання на РІСУ також було, втім знову ж таки «хтось» його видалив. На запитання, чому я нічого не знаю, що я дописую до «Львівської Пошти», мені відповіли, що хотіли мене попередити, але не мали під рукою мого номера телефону. Втім, на їхню думку, те, що матеріал підписали моїм прізвищем – це етично, адже деякі журналісти пропонували взагалі не вказувати автора.

А навіщо? Вони ж трудилися… компілювали…

Червонітиму я чи ні за начебто «мої» помилки та перекручені факти, нікого не обходить. Газету люди вже прочитали… Єдине, що я попросила зробити, це хоча б виправити інформацію на сайті «Львівської Пошти», адже в Інтернеті вона затримається довше. Наступного дня помилки виправили, от тільки обіцяного посилання на джерело матеріалу – Релігійно-інформаційну службу України так і не з’явилося…

На запитання рідних, чи мені хоч заплатять за цей «ексклюзив», я відповіла, що навіть не хотіла б грошей за таку допомогу з боку редакції «Львівської Пошти»…

Отже, тепер, мабуть, це нормальна практика – написати будь-яку нісенітницю і просто підписатися чужим іменем… А що? Хіба це не журналістика?

Нещодавно це ж саме видання позичило в мене частину тексту і коментар з матеріалу на РІСУ, втім свій стиль написання я побачила під зовсім іншим прізвищем…

Пильнуйте, журналісти! Можливо, хтось із Вас також є дописувачем багатьох видань… непомітно для себе…