Подвійна мораль "боротьби з насильством":

під час семінару з протидії насильству в родині та його профілактики та попередження (Бостон, США, 1998) я звернув увагу на те, що повсюди були розміщені плакати зі словами пробачення, які звернув тато дівчини, що загинула від зґвалтування, до насильника.

Тато загиблої дівчини пробачив насильника зі словами: "Хтось мусить першим перервати ланцюг насильства! Я роблю те у пам'ять моєї донечки." Він поставив вимогу не карати насильника смертю, як того вимагало законодавство.
Під час семінару громадяни США багаторазово позитивно апелювали до цієї ситуації, пишаючись гуманною позицією постраждалого батька.

Сьогодні, коли повсюди гучить ірландський та німецький сексуальний скандал ( див. "Grzeszne czyny Ko?cio?a" Tomasza Bieleckiego 2010-03-22 http://wyborcza.pl/1,75248,7686120.html ), у відповідь на щирі слова каяття від Папи Бенедикта XVI лунають вигуки: "Цього є замало! Треба ще!" Інформаційні глисти дряпають болючу рану, бо де ще знайдеш нагоду влучити у Папу та цілу Церкву?

А нагоду безумовно мають. Бо насильство щодо дітей зі сторони священиків дорівнює хіба тільки тортурам щодо дітей у міліції або поліції. Але інформації щодо тортур стосовно дітей, особливо бездомних і знедолених, у міліції, поліції або у психіатричних лікарнях рідко коли знайдеш на шпальтах - таке враження, що такого не буває... Або буває, але зв'язуватись з різноманітно озброєними правоохоронцями, які можуть вбити не тільки фізично, але - і то найскоріше - соціально, тобто так, щоби жити не захотілося, - подавати інформацію щодо "силовиків" є занадто небезпечне. Ще небезпечнішим є висвітлювання інформації щодо репресивної психіатрії.

Тому рвемо на м'ясо відокремлено тих, хто у відповідь буде тільки перепрошувати "зі стидом і відчаєм". І не тільки рвемо, але обов'язково й добиваємо - вироки інформаційних самосудів не очікують на вироки правосуддя! Рвемо і добиваємо так, щоби не зачепити міцніших потвор з іншої когорти...

Написане не означає виправдання насильства. Я вже написав: насильство зі сторони тих, хто від Бога і людей має дожиттєвий обов'язок захищати кожного, особливо безсилого, особливо беззахисного, особливо дитину, старого і скаліченого - а такими захисниками передусім є священики, лікарі і міліціонери - з їх сторони насильство і використовування безсилих і безправних є гріхом, який кличе небо до помсти.

Йдеться не про виправдання того, що виправдовувати не можна.

Йдеться про інформаційних шакалів, навподобу кіплінговського Табакі, що радо верещав: "Акела промахнувся! Акела промахнувся!" Так само йдеться про пересічних споживачів інформації, щоби вони не підвивали шакалам.

...Колись Блаженніший Любомир Гузар сказав під час інтер'ю: "Не дай нам Боже бути у захвиті від чужого прогрішення..."