«О, знову ці протестанти зі своїми супліками…», - спаде на думку читачеві після прочитання назви замітки. Однак мова піде не зовсім про те, що може здатися на перший погляд. Автор статті – звичайний православний священик. Утім він вважає, що згадуваний вислів Христовий актуалізує проблему саме православної свідомості, про що буде йтиметься нижче.

Варто було б почати з того, що будь-яке поширене протестантське вчення має провіденціальне значення.  Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені (1 Кор. 11.19). Протестантські звинувачення таким чином стають певною лозинкою, якою Господь нас підстьобує до мислення над сутністю реалій. І, як не дивно, звинувачення у порушенні вказаної у заголовку заповіді у цьому плані не виняток.

Чи можна називати священиків отцями взагалі? Чи праві протестанти у звинуваченні тих, хто люб’язно звертається до своїх духовних наставників словами «батюшка», «отче»? Чи є у цьому порушення євангельської норми?..

Звичайно ж, ні. Звинувачення подібного типу стали наслідком неприязні, нелюбові, неохоти зрозуміти своїх опонентів. Захоплення підгонкою біблійних цитат під бажане богослов'я й привело до дивнуватих обвинувачень. Справді, невже грішать ті, хто звертається до незнайомого чоловіка «батьку», бо ж сказано «не називайте нікого батьком…». І як тоді з цієї позиції називати свого рідного батька? Іваном Петровичем? Чи «моїм старим»?

Та й сліпим треба бути, щоб не помічати апостольських слів-звернень «послухайте, мужі-браття й отці» (Дії, 7.2), «мужі-браття й батьки!» (Дії. 22.1), «пишу вам, отці» (1 Ін. 2.13). А є ще звернення іншого типу: «Дітки мої, я знову для вас терплю муки породу, поки образ Христа не відіб'ється в вас!» (Гал. 4.19). Яке ж слово вживалося у взаємному зверненні? Звичайно, отче.

Отже, православні не винні у порушенні Христової вимоги, винесеної у назві статті. Проте не всі. Хто ж саме винен? Виявляється, що… священики.

Для початку давайте розкриємо Євангеліє на тій сторінці, звідки взято цей вислів: Ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос… Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться (Мв. 23.8,10,12).

Звертаючись до апостолів, Спаситель настановляє «не звіть-ся», тобто себе не звіть. Не називайте себе вчителями і наставниками. В цьому ж контексті варто розуміти і слово «отець». І Христос пояснює чому: хто підноситься, той понижує себе цим в очах Господа.

Цікаво, що в багатьох перекладах Святого Письма замість «нікого», якого насправді немає в оригіналі,  у згаданому вислові йде слово «себе», як, наприклад, у церковнослов’янському: «отца не зовіте себі на землі». Учні Христові називали своїх підопічних дітьми, проте ніколи самих себе «отцями». Апостолами називали себе, а отцями чи пастирями ніколи. Напроти, читаємо у приписах апостольських листів: «Павло, раб Ісуса Христа» (Рим. 1.1, Тит. 1.1), «Симеон Петро, раб та апостол Ісуса Христа» (2 Петр. 1.1).

На превеликий жаль цей євангельський принцип став забутий у переважній більшості нашого священства. На обкладинках деяких православних книжок автором значиться «отець такий-то». Те саме стосується і авторства сайтів, блогів, безлічі публікацій. Телефонуючи, священики також скромно представляються словом «отець».

Авторові статті інколи зауважують: православна Традиція з давніх-давен іменує священиків отцями. Це все дійсно так, втім не треба плутати іменоване із самим іменуванням. Нікому ж у голову не спаде називати самого себе «шановний», «дорогий ваш»… Якщо офіційні титули «Його преподобіє» (для ієреїв) і «Його Високопреподобіє» (для протоієреїв) вживаються під час святкових урочистостей і є обов’язковими в заявах  та інших документаціях, то це зовсім не привід священикові відповідати на телефонний дзвінок «Моє Високопреподобіє слухає».

Православна Традиція має свої норми етики, згідно котрих людина представляє служителя Церкви як «сан-ім'я-прізвище» або просто «сан-ім'я» (останнє здебільшого стосується чернечих священнослужителів): «Слово надається протоієрею Павлу Кравченку (або ігумену Євтихію)». Для білого духовенства є більш узагальнююче слово «священик». І тому навіть коли під час виступу якогось батюшки по телевізору внизу екрана ми бачимо «отець такий-то», це свідчить лише про відсутність знання етичних норм Церкви працівників телебачення.

Останнє, звичайно, не прикро. Досадує, коли людина сану себе називає отцем чи батюшкою всупереч вимозі Христа. І тому звинувачення протестантів все ж небезпідставне.