УГКЦ потрібна особлива богословська чуйність!

1 липня 2010, 20:00 | Блоги | Блог о. Михайла Димида | 3 |   | Код для блогу |  | 

18 липня 1982 р. в документі під заголовком «Звіт про Українську Католицьку Церкву в Україні» патріярх Йосиф писав, що:

«1. Згідно з еклезіологією Східньої Церкви УКЦ є “Екклезія партікуларіс суі юріс” (помісна Церква з власним правом) у вселенській Церкві. Себто:

а)  вона є в повному розумінні католицькою як до свого внутріш­нього, так і до свого зовнішнього католицтва, бо вона має повноту хри­стиянської віровизначеної спадщини і зберігає свою поєднаність з Петром;

б)  вона в повному і справжньому розумінні православна, бо зберігає і обороняє передану спадщину Господньої благовісти Отців Церкви і Вселенських Соборів з часу перед трагічним роздором поміж Схо­дом і Заходом.

Не без теологічної підстави визначено віру української Церкви, раніша назва якої була Еклезія Рутена у відрізненні від Еклезія Московіта чи Еклезія Русса, як “фідес ортодоксо-католіка” (православно-католиць­ке віровизнання), щоб виразити повноту її християнської віри;

2. УКЦ є в повному розумінні східньою Церквою, себто вона має:

а) власний східній обряд візантійського зразка;

б) власну церковну мову;

в) власну східньо-церковну богословську спадщину;

г) східньо-церковну з іншими східніми Церквами спільну літургію;
ґ) власні серед українського народу розвинені літургійні звичаї, чим ця Церква відрізняється від інших східніх Церков візантійської християнської сім'ї;

д) власну форму набожности – благочестя;

є) власне церковне право і власну форму ієрархічного порядку при виконуванні міністеріум пасценді ет реґенді (уряду пастирства і управи);

Підсумовуючи треба сказати: УКЦ є де факто ет де юре (фактично і правно) помісною Церквою у повному розумінні цього слова». (Лист Блаженнішого до Кард. Парекаттіла / Благовісник Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси ХIII-XV (1977-79). Кательґандольфо біля Риму 1977-79. – с. 239-241).

Патріярх Любомир, 26 квітня 2008 р., написав листа до Блаженнішого Митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви (МП), в якому ми читаємо:

 

«На основі віри Церкви висловленої в перших сімох вселенських соборах, Церкви визнають «дійсність і благодатність Святих Таїнств…, і як наслідок, правосильність ієрархічних структур усіх Церков київської традиції. […] Із визнання Церкви Христової сопричасною спільнотою Церков випливають такі дії на шляху до створення єдиної помісної Церкви в Україні:

1. Церкви київської традиції взаємно визнають себе Церквами-сестрами.

2. На підставі літургійного Символу віри Церкви визнають сповідування кожною з них однієї й тієї самої віри семи Вселенських Соборів.

3. Церкви визнають дійсність і благодатність Святих Таїнств у кожній з них і, як наслідок, правосильність ієрархічних структур усіх Церков київської традиції.

4. Імена предстоятелів Церков-сестер київської традиції записуються в диптихи кожної з них. Предстоятелі Церков поминають одні одних на Великому вході Божественної Літургії.» (Вісник Києво-Галицького Верховного Архиєпископства № 7. c. 16-19.

[http://old.ugcc.org.ua/ukr/documents/appeal2008/soprychastya/]).

 

Для УГКЦ, яка багато видала документів про Єдину Київську Церкву, особливо за патріярха Любомира, і яка мала б бути посередником для єдності католиків і православних, важливим є щоб православні повірили в її слова. Якщо УГКЦ заявляє, що єдність може бути віднайдена на основі перших сімох соборів, то вона має виробити кілька конкретних схем для повільного втілення такої програми. Деякі православні, як вже покійний архієпископ Всеволод (Майданський), були б дуже чуйними до таки знаків, щоб крок за кроком усувати вопіющі розходження, які існують між богословсько-доктринальними принципами і канонічними правилами в УГКЦ. Так як пише Герве Леґран, «доктринальне зусилля має проводити до процедурного наслідку».

Важливі послання патріарха Любомира про Єдину Київську Церкву:

Любомир (Гузар). Один Божий Народ у краї на Київських горах. Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької митрополії УГКЦ, з нагоди започаткування повернення осідку Митрополита до Києва. (13 квітня 2004 р.) [http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;23;383/].

Любомир (Гузар). Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви. (6 вересня 2004  р.) [http://mail.google.com/a/ucu.edu.ua/?ui=2&ik=982bb7d04c&view=att&th=11f8e712b6ea2f83&attid=0.1&disp=vah&zw].

Меморандум Української Греко-Католицької Церкви Помісності Київської Церкви (Процесу творення єдиної помісної Церкви). (21 січня 2008 р.). Вісник Києво-Галицького Верховно Архиєпископства № 5 (Київ 2008) С. 7-9.

 

Питання само-ідентифікації УГКЦ як вчора так і нині актуальне та приводить до нелегких міркувань, бо справа йде про розшарування колективної особистості, яка стосується питань богослов’я, духовності і правопорядку і яку треба визнати як існуючу складову цього церковного організму. Найцікавіше, що УГКЦ живе в такому подвійному підпорядкуванню думок вже століттями. З того виходить, що можливо бути такою Церквою. Такий феномен різні по різному називають. Одні вважають це – звичайним самобутнім розвитком східного християнства, який має стати посередником для приближення східної і західної Церкви, другі бачать в тому страшну хворобу на Христовому тілі, яка має бути вилікувана.

Якою би не була УГКЦ, вона має діяти як Церква, а це значить випромінювати світло Христове на землі і вже тут бути відблиском Царства Божого. А це, коли мова про греко-католиків, в першій мірі, стосується того, як говорив мелхітський патріярх Григорій ІІІ папі Венедиктові XVI в 2008 р., щоб православні побачили і повірили, що «можна жити в нутрі Католицької Церкви, життям, яке могло б бути прийняте православ’ям; жити повною і глибокою східною православною традицією в повному сопричасті із Римом». А це покликання треба плекати і довершувати через впровадження власної відкритої доктрини в конкретні виміри щоденного церковного і між церковного спілкування.

Цього бажаю собі і своїй Церкві – допоможи нам Святий Духу!

Система Orphus
Рейтинг
0
1
3коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Ярема | 25 липня 2010, 17:08
    Коментувати коментар

    Хіба що тут зустрічаю думки, які покликають до обєднання наших церков. Ні в яких інших джерелах про це мова не йдеться. Хіба що ..Ви радше до нас а ніж ми до вас... Була правда відповідь Володимира Сабодана МП на лист Блаженнішого Любомира Гузара (пригадую) а може помиляюсь. Але суть відповіді зводилася до того, що Нє возможно хіба що ви відречетеся від єресей і віддасте храми на західній Україні, а тоді можливо і то хто зна. Одним словом, культурно зїхали, ось і весь богословський диспут. Складається враження , що навічно.

  • luchkaoo | 6 липня 2010, 11:30
    Коментувати коментар

    Справа навіть не в латинських добавках. Є багато людей (особливо старшого покоління), які не уявляють собі злуку з православними на будь-яких засадах. Тим більше, після виходу з підпілля, яке супроводжувалось боротьбою за храми.

  • Паломник | 2 липня 2010, 09:45
    Коментувати коментар

    Нажаль,є і такі греко-католики,які не тільки не планують позбуватися латинських добавок в східному обряді,але ще й використовують їх,як привід для докору православним.Мовляв,ми вшановуємо Серце Христове,ми приймаємо Пресвяту Євхаристію на колінах,отже,з більшою пошаною,а православні - ні,значить вони мають менш розвинений обряд.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти