ЦЕРКВА, ЖІНКИ І ХУСТКИ

9 серпня 2018, 20:11 | Блоги | Блог о. Петра Балога | 2 |   | Код для блогу |  | 

ЖІНКА_В_ХРАМІ_-_ХУСТКА.jpeg

 

27 липня 2018 року, пані Оксана Забужко, письменниця, зачепила тему носіння хусток у храмах. Розгорілась дискусія, мовляв, це не властива нам традиція. І взагалі – це не обов'язково для християн. А чи варто покривати голову, чому, звідки традиція, коли вона з'явилася, що про це згадується в Біблії?

 ***

Традиція носіння жінками хусток у християнських храмах має свою теоретичну основу в Першому Посланні Апостола Павла до Коринтян. Апостол народів присвятив цій темі цілий абзац – 1 Кор 11, 3-16. Так як листи Павла до різних християнських спільнот відразу вважалися істинною інтерпретацією Слова Божого, а незабаром взагалі стали частиною Писання, то й відповідно всі накази, які там дає Павло, стали вважатися наказами Божими «всім і назавжди», бо ж Слово Боже «вічне і незмінне».

Проте, не все так просто, як декому хотілося б. Були теорії, що цей фрагмент про хустки написав не Павло, але що це пізніша вкладка. Однак, ці теорії були відкинуті, бо підстав вважати це пізнішим дописом майже немає, та й стиль написаного – цілком павловий. Інші, натомість, не зупиняються, і пропонують трактувати Послання Апостола Павла саме так, як він сам їх трактував, тобто – як його приватні листи до церковних спільнот. А тому, немає там «вічного і незмінного», принаймні, якщо йдеться про приватні настанови Апостола вірним. Однак цей підхід має суттєву слабкість: Церква трактує Послання Павла як Богонатхнені і як Слово Боже. То як тоді бути? Настанови Павла щодо хусток для жінок підчас літургійних зібрань – це «вічні і незмінні» постанови, чи ні? Бо ж Послання Павла – це Слово Боже. Але про це вкінці.

Перш за все, про що Павло говорить у тій своїй настанові щодо хусток для жінок? У тому фрагменті Павло говорить про правила поведінки на літургійних зібраннях для чоловіків і жінок, а не лише для жінок. Чоловік на даному зібранні повинен бути з «непокритою головою», жінка натомість – з «покритою». Для чоловіка пристойно і «природньо» мати «коротке волосся», для жінки – довге. Для чоловіка мати довге волосся – це «сором», для жінки ж – мати коротке волосся є соромом. Покриття голови для жінки – це знак її «покори» перед чоловіком.

Варто зауважити, що Павло робить один виняток: якщо жінка не хоче покривати голову хусткою, то хай обстрижеться. Якщо ж соромиться бути з коротким волоссям, тоді «нехай покривається» (1 Кор 11, 6). Також варто додати, що настанови Павла могли б здатися досить дивними для євреїв в Ізраїлі. Там побожні юдеї на зібраннях у синагогах і мали довге волосся, і прикривали голову під час молитви спеціальною хусткою – талітом. Що, зрештою, роблять і до цих пір.

Так про що йшлося Апостолу Павлу з тими хустками і прикриттям голови жінками? Як завжди, щоб зрозуміти всі деталі, потрібно знати контекст. Дехто вважав, що у тому фрагменті є гра слів. Грецьке слово «kefale», тобто «голова», яку чоловікам не належить покривати, а жінкам належить, нібито мало подвійне значення: «голову» і «начальство». Ніби то навіть з ближчого контексту, тобто з самого цього фрагменту, це виникає. Апостол Павло пише: «Хочу, щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці – чоловік, а голова Христові – Бог» (1 Кор 11, 3). Однак грецьке «kefale», «голова» ніколи не означало «начальство», «владу» чи «вищість». Скоріше за все, другим значенням грецького поняття «kefale» у цьому фрагменті є «джерело». А отже, з богословської точки зору, джерелом Христа є Бог. Отець і Син є рівні, як і всі три особи Трійці, проте «джерелом» Трійці є Бог Отець. Аналогічно, чоловік і жінка – рівні, про це Павло не раз писав: «Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал 3, 28). Але «джерелом» родини є чоловік, за якого жінка виходить заміж, щоб, між іншим, з цього «джерела» отримати любов і потомство. Символічно, це «джерело» не можна прикривати...

Варто звернути ще увагу на вираз Павла: «кожному чоловікові голова є Христос». Тут з’являється грецьке слово «aner», «чоловік». Контекст сказаного, однак, скоріше такий, що цей термін «aner-чоловік», належить розуміти тут у загальнолюдському значенні, а не лише, що він відносить лише до чоловіків. Зрештою, часом цей грецький термін, «aner», і мав таке загальне значення, подібно як англійське «man», чи церковнослов’янське «человік». А це, між іншим тому, що важко збагнути, виходячи з інших висловлювань Павла, що як Христос може бути «головою» чоловіків, і не бути «головою» жінок? Власне, про це і говорить Апостол Павло у цьому уривку: «Одначе, в Господі ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, бо так, як жінка від чоловіка, так само й чоловік через жінку, а все від Бога» (1 Кор 11, 11-12).

Є ще інший контекст, вже не богословський, але історично-культурний. У Коринті часів Апостола Павла, а також у Римі, не було звичаю у жінок накривати голову у приватних обставинах. Літургійні зібрання тоді не були публічними. Тому місцеві жінки приходили на літургійні зібрання згідно свого звичаю. Але був ще один, досить розповсюджений звичай як у Коринті, так і в Римі. Спосіб, в який деякі чоловіки, а також деякі жінки чесали волосся, подавав сигнал щодо сексуальної орієнтації даної людини. Про це, між іншим Апостол Павло пише у тому ж Першому Посланні до Коринтян, де в переліку різних гріхів називає теж практикування гомосексуальних відносин серед членів громади (див 1 Кор 6, 9-10). Чоловіки до того ж, як знак своєї «іншої орієнтації», часто подавали такий, що залишали на голові довге волосся (як у жінок). Звідси наказ Павла чоловікам, що довге волосся «незгідне з чоловічою природою» і що це «сором» (1 Кор 11, 14). Це не був ніякий сором в Юдеї чи в інших регіонах, проте в Коринті це був «сором» для чоловіка-християнина з огляду на натяк, який це довге волосся подавало. Подібно спосіб зачісок жінок міг вводити в оману оточуючих. Не обов’язково жінка натякала своєю зачіскою про свою «іншу орієнтацію», але могла цим самим звертати на себе увагу, даючи просто натяк сексуального характеру, а відповідно – давати згіршення. Особливо, знаючи як в античному Коринті виглядали зачіски жінок, слова Апостола стають більш зрозумілими. Тому Апостол Павло радить або прикрити волосся хусткою, або підстригти його. А так як підстригати волосся для жінки не дуже личить, тоді залишається хустка.

Крім того, непокриті голови дівчат у Коринті чи Римі, і в деяких інших містах Римської імперії, бути свідоцтвом, що дівчина ще незаміжня. До речі, звідки взялася традиція в Росії одягати хустки на незаміжніх дівчат а навіть маленьких дівчаток у храмі – незрозуміло... Якщо заміжня римлянка знімала на якомусь офіційному зібранні свою накидку, то це прямо натякало, що вона або збирається розлучитися, або має якісь нечисті наміри. Здається, Павло також хотів цю двозначність попередити, і тому наказує заміжнім жінкам не подавати неправильних сигналів зібраним.

А отже, контекст тодішнього наказу був досить зрозумілий для тодішніх християн у Коринті. Цей же наказ, особливо щодо чоловіків, вже міг би бути незрозумілий в Юдеї. Зрештою, православні духовні особи так і роблять: до тепер «не розуміють» наказу Апостола Павла, щоб не прикривати голови на літургійному зібранні чи не запускати довге волосся... Виконувати дослівно наказ, який незрозумілий вже сьогодні, лише тому, що «так написано», не вникаючи в суть наказу – це якийсь тип фарисейства. Сьогодні Апостол Павло – як сказав один богослов, інтерпретуючи даний фрагмент про хустки – наказав би не знімати з руки обручальне кільце, коли їдеш сам чи сама у відпустку чи у відрядження.

Не говорячи про те, що сьогодні хустка вже не є знаком сімейного положення: є незаміжні жінки, які носять хустки, бо це модно (і саме такий «хустковий флешмоб» деяких жінок стався після різких заяв щодо хусток пані Забужко), а інші, давно заміжні жінки, взагалі не носять хусток ніколи. Зрештою, довге волосся чоловіків теж вже нікого не приведе до думки, що ці чоловіки – гомосексуалісти. Часто, якраз навпаки у наш час. А тому, важлива суть сказаного Апостолом Павлом, а не деталі, які стосувалися ситуації «там і тоді», і були вписані у тодішній культурний контекст даного суспільства.

Звідси, останнє питання, поставлене на початку: як тоді бути з «вічним і незмінним Словом Божим», яким без сумніву є Послання Апостола Павла? Чи якщо справа носіння хусток у храмах вже не актуальна, тоді може можна так само «легко» відмінити й інші настанови Апостола? Зазвичай фундаменталісти-буквалісти не хочуть чути про суть сказаного, їх цікавить лише літера написаного. Тому і тримаються цієї літери, вважаючи власне її «Словом Божим». І така літера є Словом Божим, поки співпадає з суттю і значенням. Натомість, коли суть втрачається, а значення літери вже інше, тоді це Слово Боже є саме у суті, але вже не в літері. І саме так сталося з приписами щодо хустин для жінок на літургійних зібраннях: суть сказаного залишилася, натомість дослівне значення, з огляду на іншу культуру і обставини, змінилося.

Яка ж суть сказаного Апостолом Павлом у 1 Кор 11, 3-16? Суть проста: у храмі належить вести себе відповідно, гідно, пам’ятаючи, до Кого ми прийшли і ким ми є – християнами і дітьми Божими. У храмі, особливо коли хтось бере участь у Євхаристії, належить покинути давні злі вчинки, якщо треба – піти до Сповіді і потім – до Причастя. У храмі належить молитися всім тілом і душею. Крім того, суть сказаного Апостол Павлом у даному фрагменті його Послання – і на це вказують деякі біблеїсти, – що чоловіки і жінки відрізняються між собою, що Бог сотворив їх різними, але вони собі рівні у Христі.

Це все, на сьогоднішній день, не залежить, якщо йдеться про жінок, чи вони у хустці, чи без неї. А тому, цю суть Слова Божого можна виконати і з прикритою головою, якщо комусь так подобається, і з неприкритою, якщо хтось вважає, що так краще. Коротко кажучи, форма наказу Апостола Павла змінилася з огляду на зміну культури, суть натомість залишилася. Головне, не переплутати «вічну і незмінну» суть з «плинною» формою.

 

 

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Halo | 10 серпня 2018, 14:00
    Коментувати коментар

    Думаю, деяка інформація буде не зайвою, хоча й походить з російського Правмиру: "Вопреки расхожему мнению, платок превратился в униформу православной женщины лишь в 60-е годы XX века. Нет, я не хочу сказать, что раньше женщины ходили в храм с непокрытой головой. Но головные уборы были куда разнообразнее. До революции женщины, принадлежавшие к образованным сословиям, ходили в шляпках (чуть позже – в беретах), а крестьянки – в платках. Это были обычные детали туалета: так ходили и на прогулку, и по делам, и в храм. По платку узнавали крестьянку, по шляпке – образованную женщину. Превращением платка в униформу прилежной прихожанки мы обязаны советской власти. Дело в том, что в годы гонений на Церковь в храмах было куда больше женщин из народа. То есть в глаза бросались именно платки, а не шляпки. И послевоенная молодежь – первое поколение начинавшегося в больших городах советского религиозного возрождения – считала, что иначе православная женщина выглядеть не может. Интеллигентные прихожанки с недоумением смотрели на девушек из хороших семей, зачем-то нарядившихся домработницами. В свое время историк Алексей Беглов записал рассказ пожилой женщины о том, как храмы вдруг заполнили интеллигентные молодые дамы и девушки в платках и юбках до пола, которые метали театральные поклоны, могли заговорить друг с другом в церкви и вообще казались чужими. В мемуарах о церковной жизни второй половины XX века встречается много историй про то, как платки сбивали с толку представителей старшего поколения. В воспоминаниях о митрополите Питириме (Нечаеве) есть вот такой колоритный рассказ, относящийся уже к постсоветскому времени: «Однажды в монастырь приехала экскурсия студентов и православных преподавателей, несколько переусердствовавших в “форме одежды”. Владыка потом спросил: “А что это за тетки были с ребятами?” – “Это преподаватели, сотрудники кафедр института”. – “Да?.. А я думал – технический персонал!”» Точно так же реагировал на интеллигентную молодую женщину в платке и святитель-исповедник Афанасий (Сахаров). Одна из женщин, навещавших его в начале 60-х годов, вспоминала: «Как-то, когда я собиралась к владыке, мне кто-то посоветовал надеть платочек, а я всю жизнь ходила только в берете, в самом простом. Был Великий пост, я была в платочке, а Нина Сергеевна собиралась куда-то ехать и надела нарядную шляпку. И вот мы с ней выходим вместе, а владыка смеется <…>: “Барыня с горничной!” А у кого-то платочки вызывали и раздражение. Есть мемуарный рассказ о сотруднице Патриархии, которая стала ходить на работу в платке. Увидев в очередной раз эту женщину, Патриарх Алексий Первый показал на платок и с любопытством спросил: «Что это за гадость такая у тебя на голове?» Сейчас эта советская церковная мода триумфально шествует по миру. Выходцы из постсоветской России успешно объясняют потомкам старых эмигрантов, что без платка не может быть настоящего православия..." https://www.pravmir.ru/ne-myi-zaveli-ne-nam-i-menyati/

  • В. Ясеневий | 9 серпня 2018, 22:12
    Коментувати коментар

    А штани-брюки,коротка спідниця, помада на губах, тіні під бровами і т.д.? Бо один відомий(нині уже покійний) підпільний священик - єпископ угкц, на весь храм з великої ревності ричав- волав:"Намалюєтеся як ті мавпи і йдете до Святого Причастя...І як ті коні клацаєте зубами, приймаючи Св.Тіло..."Бідненьким старим людям в зубних протезах не просто-легко приймати Св.Причастя.... Та якби це розуміли святі отці...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти