Мій останній молодіжний конгрес

30 жовтня 2017, 22:15 | Блоги | Блог Руслана Халікова | 4 |   | Код для блогу |  | 

Так сталося, що протягом трьох років я був співорганізатором молодіжних релігієзнавчих конгресів. У першому я взяв участь, але як учасник. Він пройшов у Києві 2014 року, присвячений 10-літтю Молодіжної асоціації релігієзнавців. Натомість далі ми вирішили проводити конгреси щороку в іншому місті, де вчать і вчаться релігієзнавці. Чернівці прийняли конгрес у 2015-му, Луцьк — у 2016, а тепер естафету підхопив Львів. Про головні події конгресу вже написано кілька звітів, але я також поділюся думками.

1. У Львові була рекордна кількість співорганізаторів. Це свідчить про дві речі. По-перше, тут є декілька міцних осередків релігієзнавства, і кожен займається чимось своїм. В УКУ та ЛНУ релігію вивчають, у Музеї історії релігій (а тепер і в Домі Франка) нею з вами діляться, «Лібертас» допомагає налагодити діалог між різними церквами. По-друге, всюди нам пішли назустріч, надали приміщення, допомогу, модерували секції тощо. У Львові нас вперше запросили до міськради — це добрий знак того, що релігієзнавці в місті мають серйозний авторитет.

2. Поряд із тим, у Львові було, як на мене, дещо менше учасників, ніж у Луцьку. Багато хто не доїхав до своїх секцій, декого відволікла інша конференція, що в ті ж дні відбувалася в УКУ, але менше з тим. Вже вдруге поспіль ми стикаємося з ситуацією, коли господарі попередніх конгресів менше уваги приділяють заходам в інших містах. Зрештою, навіть втретє, бо кияни теж не домінували. Думаю, що це проблема всього українського релігієзнавства — ми надто розпорошені, досі нема стабільної тусовки, яка б охоплювала не те що кілька міст, а кілька університетів. Поступово справа рушає з місця, але якось без пасіонарності. І це я кажу, перш за все, про релігієзнавчу молодь.

3. Ми стали видавати більше цікавих релігієзнавчих книг. На конгресі в Чернівцях ми презентували одну книгу та один електронний журнал, а цьогоріч тільки я сам дві книги власного видавництва привіз. Загалом презентували близько 20 видань (книги, журнали, хрестоматія), а також один медійний проект, що вийшов нарешті на помітний рівень. Це свідчення важливого процесу: в Україні видають і читають релігієзнавчу літературу. Поки аудиторія ще не дуже широка, але ми обмінюємося інформацією про новинки, даємо один одному можливість придбати їх, а відтак принаймні в текстовому вимірі уніфікуємося. Поступово, з Божою допомогою, вийдемо на рівень, коли жодна нова книга не залишиться непоміченою в інших містах, коли люди з різних навчальних закладів будуть посилатися на колег з усієї України та писати рецензії. Особисто я вже взявся за рецензію на книгу Юліани Лавриш, яку б без Конгресу навряд купив найближчим часом.

4. В програмі конгресу були дві ключові лекції, прочитані двигунами українського релігієзнавства — Людмилою Филипович і Тарасом Антошевським. Це новий формат, раніше ми до нього не звертались, але він себе виправдав. Нагода зібратись усім учасникам разом, невимушено поспілкуватися молоді з досвідченими фахівцями, отримати пасіонарний заряд від успішних колег. Щодо поділу доповідей за секціями — поки не можемо остаточно позбутися такого формату, хоча він несе менше користі, ніж маленькі панелі, заточені під вузьку тему та з єдиною командою спікерів+модератора. Я вважаю, що треба відходити від формату секцій до панелей і круглих столів, але залишаю цю думку на розсуд організаторів наступного конгресу, про який ми, сподіваюся, всі незабаром почуємо!

Система Orphus
Рейтинг
0
1
4коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Taras Antoshevskyy | 31 жовтня 2017, 22:29
    Коментувати коментар

    Вставлю свої 5 коп. по пунктам. 1. Так, у Львові люблять конференції, зібратися і поговорити. Правда саме релігієзнавчих досліджень не так багато представляють. Попри музей, у нас мало відомих релігієзнавців-практиків. А ті, що є, асто задіяні до різних інших діяльностей. У мерії вміють використовувати релігійну тематику ;) 2. Проблема також у тому, що бракує культури наукового діалогу-обміну інформацією. Можна нікуди не їздити, своє писати-переписувати, бо того багатьом достатньо. А може бракує банально зацікавлення у праці інших. Зрештою, бракує також банально коштів, які однак під лежачий камінь не забіжать. 3. То добре, що її більше. Але вона також має вийти за межі аудиторії, яка сама її і пише. Як написати, так і подати важливо вміти. 4. Секції добрі, коли іде спеціалізація. Але пленарних-панельних заходів потрібно більше. І не лише для "надихання", як було цього разу. :) Скажімо, доповіді з круглого столу про медіа могли бути панельними. І, на жаль, бракувало практичних соціологічно-релігієзнавчих. Думаю, що треба і реформувати сам формат конференції, і напрямки тем. А ще потрібно робити відбір виступів, тези яких учасники мають отримати завчасно. І може автору блогу не варто вважати цю конференцію свою останньою як організатору. ;)

    • khalikov | 2 листопада 2017, 09:17
      Коментувати коментар

      Я наразі сконцентрувався на пукті 3, намагаюся виходити за межі аудиторії, яка сама пише книги. Звісно, це можливо, перш за все, у випадку науково-популярної літератури, чисту науку в ширнармаси не завжди донесеш..

  • Тарасій | 31 жовтня 2017, 09:36
    Коментувати коментар

    Такі конференції дуже цікаві. Вони корисні тим, що молоді можуть показати свої дослідження, обмінятися досвідом. Можна лише побажати глибини і практичності.

    • khalikov | 31 жовтня 2017, 11:52
      Коментувати коментар

      Такі заходи цікаві, але необхідні ще два типа заходів - маленькі і дуже вузькі круглі столи чи семінари (щоб фахівці могли рухати науку на самому вістрі) та широкі домашні конференції для студентів-аспірантів (щоб молодь могла входити в науку та мінімально вчилася говорити). І між ними мають право на місце конгреси на кшталт нашого.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти