Камінь спотикання – митрополит Ісидор

12 серпня 2013, 17:44 | Блоги | Блог Богдана Червака | 17 |   | Код для блогу |  | 

Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав висловив намір перенести до столиці України мощі Київського митрополита Ісидора, який від імені Руси у 1439 році підписав Флорентійську унію. Такий крок УГКЦ пов’язує із освяченням патріаршого храму в Києві та вважає, що він символізуватиме повернення УГКЦ «до дому».

Така, на перший погляд, невинна заява уже викликала збурення у православному середовищі. Найтолерантніше висловився єпископ УПЦ-КП Євстратій Зоря, на думку якого, перенесення мощів Ісидора однозначно ускладнить діалог між УГКЦ і православними церквами в Україні. Натомість апологет УПЦ-МП Юрій Чорноморець у соціальних мережах назвав намір УГКЦ «плювком» у православних і… «розчарувався».

І хоча офіційних заяв чи коментарів стосовно м.Ісидора з боку православних церков ще не має, не важко передбачити, якими вони будуть у разі практичної реалізації ідеї патріарха Святослава.

Митрополит Ісидор завжди був «каменем спотикання». А точніше, від часу, коли поставив свій підпис під документами Флорентійської унії, яка начебто ліквідувала великий розкол 1054 року. З цього часу православні вважають його «зрадником віри», а ще «вовком-хижаком», «лжепастирем», «єретиком», «згубником християнських душ». Натомість Греко-католицька церква шанує митрополита за те, що послідовно і вперто «обстоював єдність нашої Церкви з Римом».

До речі, Ісидор був останнім митрополитом, обраним і поставленим для всієї Русі-України в Константинополі. Після цього московська митрополія відділилась від київської, а в Москві почали обирати митрополитів без погодження та благословення вселенського патріарха.

Ця історія, на мою думку, показує наскільки спрощено ми інколи розуміємо питання єдності традиційних українських церков. Якщо митрополит, який жив у 15 сторіччі може вносити сум’яття в голови людей, що називають себе сучасними християнами і щиро вболівають за долю Церкви в незалежній Українській державі, то як вони знайдуть порозуміння у більш важливих питаннях, скажімо тих, які лежать у площині віроучення?

Якщо православна і католицька сторони не даватимуть відповіді на згадане питання, це означатиме неготовність до діалогу на тему створення в Україні єдиної помісної Церкви, навіть якщо вони заявлятимуть протилежне.

Ще один важливий аспект у цій історії, який стосується передусім православних. Уболіваючи (сподіваюся по-справжньому) за україноцентричність православної Церкви не варто використовувати у полеміці з греко-католиками аргументи, придумані у Московії, згодом Росії, а ще згодом у компартійних кабінетах.

Варто також завжди пам’ятати, що саме православні, а не якісь інші, владики, в тому числі митрополит Київський і всієї Руси Ісидор, стояли біля витоків Церкви, яка сьогодні перебуває у єдності з Апостольською Столицею і має набагато більше підстав вважатися спадкоємницею Церкви Володимирового Хрещення, а ніж, скажімо, Російська православна церква на чолі з патріархом Кирилом.

Система Orphus
Рейтинг
0
2
17коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • bopa1 | 14 серпня 2013, 23:11
    Коментувати коментар

    Питання порозуміння між римською (католицькою) і грецькою (православною) лежить значно глибше в плані доктринального богослов'я. Питання унійності поки що на офіційному рівні в останніх зустрічах не розглядалося. УГКЦ, як Церква партикулярного права, повинна мати своїх Святих. Тому позиція Блаженнішого Святослава, як предстоятеля УГКЦ, отримує повну підтримку серед вірних. Чи може я помиляюся, є якісь сумніви серед вірних? Справа вірних УГКЦ толерантно, терпеливо, з любов'ю роз'яснити вірним інших Київських церков суть пропозиції. Можливо потібно провести певну катехизаційну роботу про Христову церкву в Україні. Роз'яснити вірним в Україні про тернистий шлях христової віри в Україні після Володимирового хрещення. Щодо Високопреосвященного Євстратія, то його розум критичний і Він зданий переосмислювати історичні факти, які були подані під певним спотворенням. Але над цим потрібно спільно працювати. Щодо професора Юрія Чорноморця, то Він особа емоційна, як справжня творча особистість, дуже працювита, але разом з тим і різкувата. Згадаймо його полеміку з зав. каф богослов'я УКУ проф. Жуковським. Так що п. Богдане, є над чим працювати. Підняте Вами питання перспективне і актуальне! Божого нам надхнення і терпеливості!

    • Taras Antoshevskyy | 14 серпня 2013, 23:16
      Коментувати коментар

      У 1965 р. всі ці богословські нашарування можна було не так важко почати вирішувати. Перші кроки було зроблено, але Папа Павло VI так і не набрався сміливості співслужити Літургію з Патріархом Атенагором. А той пропонував - давай розрубаємо цей гордіїв вузом історичних вигадок і непорозумінь. Тут категорично одне питання: ми хочемо єдності, чи нам добре плавати у своїх канонічно-сепаратних вигрібних ямах?

  • Тарасій | 14 серпня 2013, 10:07
    Коментувати коментар

    Ісидор продовжив ту справу, яку розпочав митрополит Київський Григорій. Він брав участь у Соборі в Констанці (1414-1418) і там закликав шукати шляхи до єдності. Константинополь був на межі падіння, турки зі всіх сторін його оточили. І прихильники унії мали сподівання, що Захід допоможе захистити Константинополь. Не скажу, що допомога була дуже відчутна. Але і самі константинопольці не дуже спішили захистити місто. Назбиралося кілька тисяч тих, хто стали на мури. І ще до 4 тис. допомоги прислали із Заходу. Натомість турки активно використовували допомогу греків, у т.ч. в озброєнні. А серед греків були поширені гасла: "Краще турки, ніж латиняни". Що тут дивуватися, що ті, що були за унію з Римом, були для турків найбільшими ворогами, бо турки набагато краще розуміли стратегічну ситуацію і значення Риму в європейській політиці. Богословські суперечки вже віддавна не були причина, а приводами і частіше ширмою, за якою приховували дійсні меркантильні інтереси. Чи то за Фотія, чи за Керулярія. Тому зараз згадувати за богословські відмінності - це важливоЮ, але це не означає, що єдність треба хоронити, бо "заграли" чиїсь амбіції (або хтось це активно фінансує).

  • anatolius | 13 серпня 2013, 14:43
    Коментувати коментар

    Цікава позиція по Ізидору звісно у православних: "Сидіть під лавкою і шукайте з нами modus vivendi. А ми тільки будемо казати: подобається-не подобається". Звісно не всім ця ідея з перенесенням останків буде подобатись, але Ізидор навряд чи аж така демонічна персона. Унійна ідея в його часи була куди популярніша ніж це здається православним ХХІ століття і він був дитям свого часу. УГКЦ є наслідником унійних ідей Флорентійського собору, чому вона повинна відмовлятись від вшанування своїх предків? Я не бачу аж надто сильної доказовості правильності шляху тих східних християн, які відмовились йти шляхом Ізидора і Рагози ні в теорії. ні на практиці. Я думаю про це можна спокійно говорити .Ну а якщо діалог повинен рухатись ультимативно, то тут як в шахах треба обмінювати фігури на фігури: Ізидора забираємо з шахівниці, просимо тоді забути про Марка Ефеського... Чесно кажучи, православна позиція тут просто піділіткова. Східне християнство не чорно біле, де "уніати" чорні, а "дизуніти" білі. Але чомусь розмова ведеться так, ніби греко-католики "по замовчуванню" це зло і так ніби це повинно безапеляційно прийматись обома сторонами. Логіка така ніби греко-католики, це єдині винуватці розділення і вони його чинили і чинять, вибачте, але якщо брати таку ж вузьку логіку, то Флорентійську унію підписала практично ціла Східна Церква! То хто єдність розриває??? Реакція по Ізидору підліткова, яка не хоче визнавати, що в нашій історії Східного християнства був Ізидор (боязнь визнавати свою історію), і не всі до нього ставились і ставляться негативно. Чому негативна реакція на нього має бути "по замовчуванню"? Правда тут є ще глибша річ, Юрій Павлович показує, що для православних точка зустрічі греко-католиків і православних це сучасне Православ'я, яким воно є зараз. Але греко-католики завжди говорили, що вона по середині від нас, ми готові рушити, а ви? Ми така сама частина східного християнства як і Ви (не більша і не менша), роззуйте очі, ви не самі в цій кімнаті.

    • bopa1 | 14 серпня 2013, 23:20
      Коментувати коментар

      Фраза "Ми така сама частина східного християнства як і Ви" дуже полемічна! Краще її не вживати, бо потрібне серйозне обгрунтування і мало хто з богословів готовий до його обговорення. Але такі теми необхідно виносити.

    •  | 15 серпня 2013, 11:57
      Коментувати коментар

      Я би не ставив Ісидора і Рогозу на один рівень. Перший підписав унію з благословення свого першоієрарха - патріарха Константинопольського Йосипа ІІ. Відатак, обзивати його "зрадником" - то глупство і неуцтво. А от Рогоза пішов проти волі свого пастиря. Щодо нього ці негречні епітети багато більш застосовні...

  • Лучка Олександр | 13 серпня 2013, 14:10
    Коментувати коментар

    Обидва нижче подані коментарі є неконструктивними, нетолерантними і відповідно не в братерському (не християнському) дусі! Просто тролінг...

    • S.Melnyk | 13 серпня 2013, 14:56
      Коментувати коментар

      Олександре, Ви почитайте, що Чорноморець пише у Фейсбуці, і Ви зрозумієте, що вистачить говорити про дружбу з тими, що далі живуть у СССР.

    • anatolius | 13 серпня 2013, 15:00
      Коментувати коментар

      Часто проблема є в тому не "що" ти сказав, а "як" ти це сказав. Патерналістський тон православних братів, які невідомо чому вважають, що можуть говорити як хамовитий викладач зі студентом, називаючи опонента в середньому роді, вже замучив. Потім якісь погрози: "хочете війни, буде вам війна"... Та воюйте, на здоров'я! Бійці невидимого цифрового фронту!

  • Юзьо | 13 серпня 2013, 09:42
    Коментувати коментар

    Православних роз'їдають внутрішні проблеми, вони не знають, що мають робити зі своїми статусами. І вони тепер повторюють московські історичні міфи - просто вони самі ще не порвали зі совком і це їх сьогодення.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти