Глава УГКЦ назвав українцям Казахстану три речі, які зберігають національну ідентичність
Хочу закликати всіх вас, дорогі українські вірні в Казахстані, пам’ятати про землю своїх предків. Зберігайте свої традиції, мову та культуру. Є три речі, які допомагають зберегти на чужині власну національну ідентичність: українська родина, школа і церква. Завдяки їм наш народ пережив важкі випробовування, яких зазнали наші батьки у ХХ столітті, і зберігаємо пам'ять про нашу історію там, де ми живемо, навіть так далеко від історичної Батьківщини.
Хочу закликати всіх вас, дорогі українські вірні в Казахстані, пам’ятати про землю своїх предків. Зберігайте свої традиції, мову та культуру. Є три речі, які допомагають зберегти на чужині власну національну ідентичність: українська родина, школа і церква. Завдяки їм наш народ пережив важкі випробовування, яких зазнали наші батьки у ХХ столітті, і зберігаємо пам'ять про нашу історію там, де ми живемо, навіть так далеко від історичної Батьківщини.
Про це мовиться у Посланні Блаженнішого Святослава до українців Казахстану з нагоди 70-ої річниці депортації нашого народу в рамках акції «Захід» 1947 року, яке поширив Департамент інформації УГКЦ.
Предстоятель відзначає, що для наступних поколінь для багатьох нащадків українських спецпереселенців Казахстан став другою Батьківщиною. Тому наша Церква бажає по змозі послужити нашим вірним у цій країні. «Запевняю, Церква ніколи вас не покине, а завжди підтримуватиме, допомагатиме вам і житиме разом із вами там, де ви живете», – мовиться у Посланні.
У тексті зазначається, що цими днями в Караганді проводитимуться різноманітні заходи релігійного, історичного та культурного значення. У межах цих заходів відбудеться Форум української діаспори, який збере представників різних країн, країн колишнього Союзу, котрі роздумуватимуть над духовною ідентичністю українців у реаліях Східної Європи та Азії. Українці всіх країн повинні об’єднуватися, щоб разом допомагати одне одному у віднайденні та збереженні національної та релігійної ідентичності.
«Особливо хочу, щоб у ці дні ви відчули, що вся Україна сьогодні є з вами. Ми всі, хоча розкидані по світі, є однією великою українською родиною, бо об’єднані спільною історією, мовою, культурою і традиціями. Будьте представниками нашої держави в місці вашого поселення, захищайте добре ім’я України в цей непростий час новітньої історії. Тримайтеся нашої Церкви, підтримуйте українські громадські об’єднання, посилайте своїх дітей та онуків до українських суботніх і недільних шкіл у своїх містах», – просить Глава УГКЦ у своєму Посланні.
У Посланні нагадується, що цього року ми відзначаємо сумну дату – 70-ту річницю масової депортації українців із Західної України у віддалені райони Радянського Союзу. Після завершення Другої світової війни та перемоги над німецьким фашизмом українці продовжили нерівну боротьбу проти більшовицької окупації. Протягом одного тижня в жовтні 1947 року рідні домівки на Волині, Львівщині, Станіславівщині (тепер Івано-Франківщина) і Тернопільщині покинули понад 77 тисяч українців, яких везли під конвоєм у холодних телячих вагонах на схід. Багатьох із них привезли до Караганди, у далекий Казахстан. Привезли під сувору казахську зиму, і, якщо б не такі самі нужденні спецпереселенці, яких було вислано сюди раніше, та місцеві казахи, котрі прихистили голодних і виснажених довгою дорогою прибульців, напевно, мало хто з них залишився б живим.
Для тисяч людей – чоловіків, жінок і дітей – розпочався новий етап життя. У далекій країні, серед чужих людей, під пильним оком енкаведистів вони були змушені щомісяця ходити на комендатуру відмічатися, що не втекли, і писати розписки, що ніколи не повернуться на Батьківщину.
Але навіть і тут, далеко від рідного дому, українці не бажали перетворюватися на «нових совєтських людей», – людей без своєї мови, історії, культури. Попри заборони та переслідування, у землянках звучала українська мова, святкувалися українські свята, влаштовувалися українські весілля. І тільки-но з ув’язнень вийшли перші греко-католицькі священики, маленькі тісні землянки почали перетворюватися на підпільні храми.
