Архиєпископ Ігор (Ісіченко) склав з себе обов’язки єпархіального архиєрея

19 березня 2020, 09:30 | УАПЦ | 15 |   | Код для блогу |  | 

Архиєпископ Ігор (Ісіченко) написав заяву про зречення з архиєрейського уряду. Про це повідомляє сайт Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о).

Свою відмову надалі очолювати єпархію єрарх пояснив тим, що УАПЦ вже не існує, і його подальше перебування на цій посаді загрожує «штучним продовженням невдалого еклезіяльного експерименту.

Нижче подаємо повний текст документа:

«Ось уже 30 років моє життя пов’язане з Українською Автокефальною Православною Церквою (УАПЦ). Зініціювавши 15 лютого 1990 р. створення на Харківщині братства УАПЦ, я був змушений 7 липня 1990 р. перебрати обов’язки його керівника, а коли забракло священнослужителів – згодитися 1993 р. на прийняття ієрейського, потім же і єпископського сану. Це на довгі роки відірвало мене від улюбленої дослідницької праці, перенесло в незнайоме доти клерикальне середовище, яке послідовно демонструвало неприйняття мене як представника чужого багатьом клирикам академічного світу. Мені довелося пережити лавини пліток, обмов, безпідставних підозр і звинувачень. Самі ж особи, які закидали мені зраду УАПЦ, залежно від кон’юнктури раз у раз змінювали свою юрисдикцію. Тільки з Божої ласки мені вдалося зберегти вірність архиєрейській присязі й лишатися досі єдиним архиєреєм УАПЦ в Україні.

Але самої УАПЦ вже немає – ні в діяспорі (з 1995 р.), ані в Україні (фактично з 2000 р., формально з 2018 р.), хоч подекуди ще триває маніпулювання колись популярною назвою. І моє дальше перебування на посаді єпархіяльного архиєрея Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, змушеної 2006 р. додати до своєї офіційної назви «оновлена», загрожує провокуванням втечі від реального стану речей, штучним продовженням невдалого еклезіяльного експерименту.

Це дає мені підстави заявити про складання повноважень єпархіяльного архиєрея Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, наданих мені 12 липня 1993 р., й зречення уряду правлячого єпископа Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, визнаних за мною Другим єпархіяльним собором Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ 23 серпня 1993 р. Повторюю слідом за праведним Симеоном: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром…» (Лк. 2:29).

Тим самим священнослужителі звільняються від присяги канонічного послуху мені, що давалася ними при хіротонії.

Свідомий обов’язків, які накладаються на мене монашими обітами й архиєрейським саном, я лишаюся вірним сином Святої Христової Церкви, готовим надалі виконувати служіння, визначене мені канонічною церковною владою».

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
15коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • fedirtsiv | 20 березня 2020, 12:18
    Коментувати коментар

    Смішно і сумно водночас мені читати заяву владики Ігоря та коментарі деяких самозакоханих коментаторів з претензією на істину, що начебто ніяких суттєвих змін у світогляді православних і греко-католиків нема. Насправді це два окремі світи і навіть антисвіти. Греко-католики себе вважають правдивими українцями, а православних - росіянами або ж не 100% українцями. І цей стереотип закріпився в уявленнях людей завдяки тривалій церковній пропаганді греко-католицьких священників. Вони себе вважають канонічнішими, кращими, благодатнішими завдяки приналежності до Ватикану - місцю смерті апостола Петра. Дуже пишаються, що зберегли київську церковну традицію на відміну від російського православія, яке формально стало українським з легкої руки патріарха Філарета в 90-их. УАПЦ була церквою-конкурентом для УГКЦ на заході України увесь цей час. І сам владика Ігор часто відгукувався на запросини греко-католиків до участі як науковця у їхніх заходах. І так сталося що злигався з греко-католиками, за що отримував справедливу критику духовенства УАПЦ. Тобто сам добровільно перейшов в інший табір, а звинувачує в усіх гріхах УАПЦ. УАПЦ стала надією для багатьох православних українців, що перейшли в неї ще за декілька років до розпаду СССР. Богослужіння українською мовою, відчуття власної ідентичності додавали снаги та мужності вірянам УАПЦ у важкі 90-ті. Патріарх Димитрій - дуже мудрий і гідний священнослужитель - був світочем для вірних УАПЦ. Пізніше інші владики Петро (Петрусь), Мефодій та Макарій внесли в УАПЦ смуту і багато вірян та громад перешли в УПЦ КП. Таке довгоочікуване і бажане об"єднання православних церков в ПЦУ дало стимул і віру в те, що православні українці можуть бути єдиними та єдинодушними в різних частинах України. Лише Ігор Ісіченко роками відокремлено тупцював на місці в межах своєї єпархії як блудний син, не даючи наснаги для УАПЦ і вів свої ігри із УГКЦ. Його заслуги як науковця цінні для України, але його заява про УАПЦ є огидною неспокутною ганьбою, яку можна порівняти із ганьбою експатріарха Філарета! Так плювати в обличчя вчорашніх вірян УАПЦ, які зі заходу України їздили до Харкова, браталися з місцевими вірянами УАПЦ - це злочин проти людяності і світлої пам"яті владики Димитрія! Лягти під впливовішу церковну структуру не робить честі людині, котрі вважає себе високодуховною. Це здача релігійних інтересів, зрада своїм ідеалам, зневага до спільних ідей та цінностей! Люди-перекинчики не роблять честі церкві та народові! Печально, сумно і водночас гидко, коли вмить руйнують те, що будувалося десятиліттями!!! Ганьба владиці Ігору, довічна ганьба!!!

    • velovs@ukr.net | 20 березня 2020, 18:53
      Коментувати коментар

      Вся ця розлога "белетристика", одначе, ніяк не стосується, вочевидь, НАЙГОЛОВНІШОГО. Тобто: Божого прощення і спасіння недосконалих і грішних - за своєю Адамовою природою - людей. Інакше кажучи, осягнення ними, врешті-решт, вічного - неймовірно радісного й блаженного життя з Богом у Його Царстві. Причому, певний - начальний етап подібного життя може і має розпочатися вже тут і зараз: ще при цій земній дійсності... -------- Так от: наданий саме для цього Христом Своїй новозавітній Церкві належний "інструментарій", безсумнівно, є (і донині зберігається!) в сучасних християнських еклезіальних спільнотах - як східних, так і західних традицій. -------- От і все. А що понад те - то, здебільшого, "гола політика" (й, при тому, дуже часто - досить брудна і нечесна), що - як не крути-верти - відіграє (в цьому контексті), загалом, суто другорядні значення і роль. :)

  • Paraeklezyarh | 19 березня 2020, 19:39
    Коментувати коментар

    То мабуть від початку був проект УГКЦ (вірніше Ватикану) спрямований на введення в оману та відторгнення православних. А оскільки великого успіху дана затія не принесла - прийшов час розкрити карти і не витрачати ресурси на утримання бутафорної єпархії...

    • velovs@ukr.net | 20 березня 2020, 05:05
      Коментувати коментар

      Яких лише форм і варіантів, версій та деталей не набувають різні конспірологічні теорії... І, зокрема, щодо, мовляв, "підступних змов, намірів і планів" усіляких там - хитрих і підступних "ворогів" з метою "підірвати" і "зруйнувати" православ'я тощо... А особливо цим, як відомо, "славляться", зокрема, адепти із середовища запекло-шовіністських російських чорносотенців і мракобісів... ------ І от виявляється, що цього "знаменитого" гурту, по суті, приєднався і шановний Paraeklezyarh... ------ А я, відверто кажучи, раніше гадав, що Ви - досить серйозна і відповідальна людина... Невже я помилявся?

    • velovs@ukr.net | 20 березня 2020, 06:31
      Коментувати коментар

      Р. S. В цій своїй заяві екс-владика Ігор Ісіченко, по суті, визнав, що тоді, 1993 р., зробив чималу ПОМИЛКУ, погодившись взяти на себе обов'язки священнослужителя УАПЦ. І таким чином брати участь у, як він сам визнає, "невдалому еклезіяльному експерименті". Тим паче, що це конкретне "клерикальне середовище", в яке він тоді потрапив, виявилося для нього чужим і неприйнятним... -------- Інакше кажучи: помилка ВИЗНАНА, зречення - можливо, дещо запізно, але, тим не менше, вчинене. Здавалося б, можна поставити на цьому жирну КРАПКУ... -------- Але ж ні: окремим - м'яко кажучи, не надто шляхетним і (перепрошую) затято-злопам'ятним особам і надалі хочеться злостиво продовжувати жувати й пережовувати цю тему. Причому, штучно "приплітаючи" до цього певні безглузді конспірологічні "версії"... -------- Ну а те, що дуже нечисленні залишки колишньої - т. зв. "Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ(о)" будуть проситися приєднаються до УГКЦ, то це - їхнє суверенне право. Можливість спасти свою душу, а також - плідно послужити інтересам України та її народу реально існує і в середовищі цієї Церкви.

  • Ігор Затятий | 19 березня 2020, 12:57
    Коментувати коментар

    І куди ж тепер піде Камсамолєц? До єзуїтів, закоріненню яких на Харківщині він особливо сприяв?

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 31 березня 2020, 16:29

    Мабуть, ці люди, ініціатори й потенційні учасники такого хресного ходу, - а, тим паче, з точки зору "взірців" цього грішного й безбожного світу - виглядають, м'яко кажучи, не надто

  • velovs@ukr.net | 31 березня 2020, 15:56

    Дуже "євангельська" ця постава...

  • Ігор Затятий | 31 березня 2020, 15:13

    "Баба з воза -коням легше"

  • enzian | 31 березня 2020, 11:08

    РПЦвУ реально становить небезпеку для суспільства.

  • velovs@ukr.net | 31 березня 2020, 10:32

    Звичайно, ці молодики вчинили дуже грубо і, вочевидь, протиправно. ----- Одначе, з іншого боку: хто цій журналістці надав такі ось "повноваження" і "завдання", що вона, мовляв,

Популярні статті місяця