18 лютого відбулось позачергове засідання Синоду Кіпрської Православної Церкви. Воно було присвячено обговоренню питання щодо визнання автокефалії Православної Церкви України.

Як і передбачалось багатьма експертами, Кіпр не став першим визнавати ПЦУ. Однак комюніке цього засідання (текст оприлюднено на сайті Romfea) містить багато цікавих меседжів. Сайт Сerkvarium оприлюднив переклад.

1. Кіпрська Церква визнає, що політична незалежність нації дає їй право на отримання також і церковної самостійності.

2. Чотири помісні Церкви без будь-яких реальних причин були відсутні на Всеправославному соборі на Криті у 2016 році. При цьому ці Церкви чомусь з інших питань наполягають на застосуванні принципу консенсусу. "Нехай буде ваше так - так, а ні - ні" (Мф.5:37), нагадали представники Кіпрської церкви тим, хто застосовує подвійні стандарти. А тому, якщо досягнення одноголосного рішення неможливе, якщо одна чи дві Церкви не приймають спільного рішення - воно все одно вступає в силу. І навіть якщо незгодні висловлять свою позицію, вони все одно мають пристати до більшості та підписати спільні документи.

3. Православні Церкви, які не можуть підписати вже узгоджені документи, виглядають дуже несерйозно. Якщо не вдалось підписати усі узгоджені документи щодо порядку надання автокефалії, то як можна говорити про застосування в житті євангельського принципу "Хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім та всім слугою" (Мк.9:35)?

4. Як можна говорити про віру, при цьому руйнуючи євхаристичні стосунки? Божественна Євхаристія має залишатись осторонь церковних конфліктів.

5. Припинення спільних поминань предстоятелів Церков через адміністративні або судові суперечки не свідчать про православне смирення. І в цьому церковне керівництво подає дуже поганий приклад віруючим. Нажаль, такі приклади донедавна вже були - між Антіохійським та Єрусалимським Патріархатами, Вселенським та Єрусалимським Патріархатами, а також між Константинополем та Афінами.

6. Двохтисячолітній досвід Кіпрської Церкви, а також всієї Православної Церкви дає підстави для сумнівів щодо можливості визнання пост-фактум хіротоній, які були звершені позбавленими сану, відлученими чи анафематствуваними єпископами. Позбавлення сану, відлучення та анафему деяких осіб, які були лідерами української кризи, визнали всі православні. Апеляція, якщо вона має місце, має бути обмеженою в часі щодо її подання та розгляду (можна припустити, що мається на увазі аналог терміну позовної давності).

Що стосується конкретно українського питання, то Кіпрська Церква зауважила, що:

1. Надання автокефалії Українській Церкві Вселенським патріархом мало на меті досягнення єдності православних України. Наразі цієї мети не досягнуто.

2. Щоб якийсь результат мав проявитись, необхідно дати певний час. І лише якщо через певний час єдність не буде знайдено, тоді Кіпрська Церква буде просити Вселенського патріарха як Першого в Православ'ї скликати Всеправославний собор або зібрання предстоятелів помісних Церков для вирішення проблеми. Якщо буде знайдено спільне рішення щодо нового керівництва (тобто, ПЦУ), Вселенський Патріарх повинен підтвердити дійсність таїнств та рукопокладень цієї Церкви.

3. Враховуючи чутливість проблеми для російського народу, необхідно забезпечити захист прав цієї юрисдикції (РПЦ в Україні).

4. Церква Кіпру, як  раніше, пропонує свої послуги в якості посередника у вирішенні проблеми через українську автокефалію.

P.S. Переклад комюніке згодом може бути уточнено.