Ректор УКУ та декан Гуманітарного факультету – лауреати премії «Ad fontes»
В Українському католицькому університеті 5 лютого відбулася церемонія вручення Олександрівської премії родини Ґудзяків «Ad fontes».
Цьогорічними лауреатами стали о. Богдан Прах – ректор УКУ, доктор наук, громадський діяч, провідний науковець в галузі церковної історії, засновник фонду ім. Митрополита Андрея Шептицького, та Ігор Скочиляс, декан Гуманітарного факультету УКУ, український історик, краєзнавець, доктор історичних наук.
Проректор місії та призначення УКУ Мирослав Маринович зазначив, ця премія пов’язана, насамперед, із такими поняттями, як «відповідальність», «працьовитість», «жертовність» та «благодійність».
«Її лауреатом є людина мозолистої дослідницької праці, науковець, який знає запах старих архівів, археолог, який із дрібненьких частин вміють знову зліпити прекрасну амфору. Такого дослідника не побачиш у залюднених майданах людського марнославства. За життя така людина не має належної і заслуженої слави. Тому в 2012 році родина Ґудзяків вирішила встановити премію для того, щоб вшанувати наукових дослідників «рідним домом для яких стали архіви, а законом творчої праці – повага до джерел і вірність Божій правді», – сказав у вступному слові Мирослав Маринович
Молодший син Ґудзяків, брат президента УКУ Владики Бориса д-р Марко Ґудзяк зазначив, що премія «Ad fontеs» – це клич УКУ до стремління глибин: «Звернення до джерел, до походження є нагодою дослідити і зрозуміти ідею. Час затуманює початковий вигляд і суть оригіналу. Тому потрібно звертатися до джерел. Нинішні лауреати – яких шанує УКУ, наша родина і знає широка академічна спільнота – відповіли на поклик до джерела».
«Цьогорічна церемонія збігається 90-літтям наших батьків, – продовжив Марко Ґудзяк. – На Богоявління нашому батьку виповнилося би 90 років, а 11 лютого – 90-ліття відзначатиме наша мати. Вдячні Богові за благодаті, що спливали на нашу родину, що Він визволив наших батьків від воєнних небезпек і нужди скитальців, що вони забезпечили нас християнським вихованням, доброю освітою та матеріальними можливостями. Тато і мама завжди були жертовними і згодом стали меценатами. У дусі цього християнського та громадського свідчення родина встановила цю премію. Вітаю усіх від родини Ґудзяків. Особливо від нашої матері, яка була і є віддана УКУ. Переконаний, наш батько був би гордий, нагороди удостоєні такі віддані науковці. Продовжуйте вашу працю, заохочуйте колег та студентів працювати із джерелами».
«Ректор УКУ – адміністративний геній та глибокий науковець»
Отець Богдан Прах народився в дуже нетиповій українській сім’ї. Після примусового виселення під час акції Вісла, його батьки повернулися до рідного села Лісько (Польща). Як пригадує його брат – Євген Прах, у селі не було храму. Тож вони, ще малими дітьми, разом із батьками їздили до найближчого храму – щонеділі дуже рано вирушали в дорогу, а верталися аж надвечір. Неважливо, зима це чи літо. Недивно, що прагненням о. Богдана Праха найперше було «йти і служити людям, які зберегли свою віру і вірність своїй Церкві».
У 1996 році о. Богдан Прах ініціює коронацію чудотворної ікони Ярославської Божої Матері.
У лаудації ректорові УКУ, Великий Канцлер Університету, Блаженніший Святослав сказав: «Разом із дружиною о. Богдан Прах приїхав до Рима, щоб працювати у ватиканських архівах. Це було йому потрібно для того, щоб дослідити історію ікони чудотворної Ярославської Богородиці для уможливлення її коронації папськими коронами. Мені цікаво було бачити людину, яка отримала доступ до таємного ватиканського архіву. Я не мав можливості до кінця розпитати його, що він там знайшов. Та через рік відбулася урочиста коронація цієї ікони».
Саме ця ікона більше місяця тому, 8 грудня, прославила УГКЦ на весь світ. Знана, як ікона «Милосердя двері», вона дивним чином дійшла до серця Папи Франциска. Святіший Отець захотів, щоб ця ікона була в Римі під час урочистого відкриття надзвичайного Ювілейного року Божого Милосердя в Римі, який зараз духовно відзначаємо. «Ми так давно шукали різних способів промовити через постать Папи про біль і страждання в Україні. І ця ікона Богородиці, яку досліджував та вивчав о. Богдан, зробила маленьке чудо, яке ми ще до кінця не розуміємо. Тільки коли почали досліджувати цей образ, оформлюючи його перевіз до Рима, усвідомили, яку титанічну працю зробив перший парох відновленої парафії у м. Ярослав – о. Богдан Прах», – продовжив Блаженніший Святослав.
За час свого служіння в Польщі о. Богдан повністю відновив дві церкви, а чотири – допоміг відреставрувати. Тому й недивно, що в с. Хотинець за відновлену церкву вдячні парафіяни назвали дзвін на честь священика.
Як ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа о. Богдан Прах навчає семінаристів плекати пам’ять про репресованих священиків, тому постійно наголошує на значенні цвинтарів. Для нього – це не просто місце поховання, а місце черпання джерел для своєї книжки. «Піди на цвинтар і перейдися серед могил. Там точно віднайдеш могилу священика. Це буде для тебе точкою відправлення пошуку людей, які знали цього душпастиря», – навчає він.
«Ректор УКУ – адміністративний геній, який вміє організувати працю, та є глибоким науковцем, – зазначив Блаженніший Святослав. – Пригадую, коли отець працював у комітеті підготовки приїзду Папи Івана Павла II до України, йому вдалося отримати доступ до архівів СБУ, які тоді не були відкриті. Він сформував довкола себе групу студентів, які як мурахи працювали там. Вони копіювали документи, які вони згодом використали в дипломних роботах. У такий спосіб отець-ректор зібрав джерельні матеріали, частина яких опублікована в фундаментальній праці про репресоване духовенство Перемиської єпархії. Та в нього ще є матеріал не на одну таку книгу!»
«Для мене було важливо, щоб пам’ятник людям, які були перед нами, таки постав. У вигляді цієї книжки. Коли ми відкривали сторінки архівних документів, у яких була надзвичайно велика трагедія та, водночас, ще більша сила людського духу, це нас захоплювало. Дякую за щире серце і любов і довіру до того, що я роблю», – дякував о. Богдан Прах.
Ідея київського християнства та унійної традиції – справа всього життя Ігоря Скочиляса
Історія особистого національного відродження в Ігоря Скочиляса почалася від батька: «Він зі мною на національні теми не говорив та, коли відбувся в селі перший національний мітинг, батько на нього пішов. Після цього він почав розказувати історію нашої родини». Рідна тітка батька Ігоря Скочиляса була зв’язковою в УПА. За це її виселили в Магадан. «Для мене це було великим потрясінням», – пригадує він.
Своїм першим наставником вважає відомого історика Ярослава Дашкевича, археографа, жертву сталінського терору: «Він справив на мене вплив, як науковець, особистість, українець». Іншим своїм наставником називає владику Бориса, президента УКУ, із його унійним контекстом історії УГКЦ.
Тому під час вручення науковець йому подякував: «Я вперше публічно дякую владиці Борису за те, чого він мене навчив в Інституті історії Церкви, за те що він відкрив очі на те, що можна безмежно любити людину такою, якою вона є. Я намагаюся його в цьому наслідувати. Вдячний вам, Владико, за заклик пірнати на глибину».
На його переконання, перша складова українського світу – київське християнство та ідея Української Церкви. «Цим феноменальним відкриттям ми зобов’язані поділитися із Україною та світом», – розповідає науковець.
Професор Ярослава Мельник, ректор Українського вільного університету у Мюнхені під час лаудації Ігорю Скочилясу зауважила, що його історичний доробок складно збагнути. «Перед його текстами я зупиняюся зі страхом і трепетом, бо він автор десяти монографій і збірок. Сьогодні рідкість, коли історики для своїх текстів опрацьовують більше, ніж 30 архівних збірок у декількох країнах. А він вміє поєднати працю над джерельними матеріалами з глибокими аналітичними висновками», – сказала вона.
«Від імені моєї родини дякую лауреатам за їхні свідчення. Започатковуючи премію, ми прагнули заохотити інших йти на глибоку воду, працювати із джерелами, вивчати мови. Викладачі УКУ, працюйте не жалійте себе і вчіть студентів! Сьогодні ми маємо лауреатів, які пускали і сльози, і не одну краплю життєвих соків, щоби розуміти минуле для кращого майбутнього. Вони для нас є натхненням», – завершив церемонію нагородження президент УКУ, владика Борис. Про це інформує прес-служба УКУ.
