Свято Преображення Господнього відзначають 6 серпня християни, які живуть за Григоріанським календарем. Це свято сягає IV століття. Починаючи від VІ століття, воно поширюється в усій Східній Церкві під назвою «Господнє Преображення». У цей же день Православні та Греко-Католицька Церкви в Україні вшановують святих київських князів – Бориса і Гліба (у хрещенні – Романа та Давида).

В основі цього великого християнського свята Преображення Господнього – євангельські події, описані трьома євангелистами: Матеєм, Марком та Лукою. Наприкінці свого земного життя Ісус Христос відкрив cвоїм учням, що має постраждати за людей, померти на Хресті і воскреснути. Після цього Він узяв з Собою трьох апостолів – Петра, Якова та Івана – на «високу гору».

На очах апостолів Ісус преобразився: Його обличчя засяяло, а вбрання зробилось сліпучо білим. Біля нього, уособлюючи Закон і пророків, з’явилися Мойсей та Ілля. Світла «ясна» хмара огорнула їх, а голос із хмари промовив: «Це мій улюблений Син, що Я його вподобав: його слухайте» (Мт. 18,5). За мить апостоли вже не бачили нікого, крім Ісуса.

Преображенням на горі Ісус Христос показав своїм учням Славу свого Божества щоб вони під час Його майбутніх страждань і хресної смерті не похитнулись у вірі.

Деякою мірою свято Преображення пов’язане також із старозавітним святом Кущів. Петро запропонував Ісусу зробити на горі три кущі (намети). У свято Кущів здійснювалось освячення плодів (як і у свято Преображення). На Сході на початку серпня достигають зернові і виноград, які християни приносять у храм для посвячення на знак вдячності Богу за урожай. Частину цього врожаю в перші століття християни жертвували у храм для звершення таїнства Євхаристії.

Традиційно Преображення пов’язують з горою Тавор. Однак в Євангеліях немає жодної згадки про назву гори, де відбулося Преображення.

Що ж до св. Бориса та Гліба, то вони були синами св. князя Володимира Великого. Князь Володимир ще за свого життя поділив державу між своїми 12 синами. Борис отримав князівство в Ростові, а Гліб - в Муромі. Обидва князі, як описується в їх житії, «жили чеснотливим християнським життям і були дуже милосердними до вбогих і знедолених, удовиць і сиріт, тому люди дуже любили їх».

Після смерті князя Володимира 1015 року кияни покликали Бориса, щоб він зайняв великокняжий престол згідно з останнім бажанням князя Володимира. Однак один із синів князя - Святополк Окаянний - самовільно зайняв княжий престол у Києві, скориставшись відсутністю Бориса. Борис і Гліб не противилися діям свого брата, а закликали його до пошани християнських засад. Святополк у своїй люті наказав воякам убити братів: Борисові пробили мечем серце, а Глібові перерізали горло 1015 року.