Пам'ять Григорія Ксьонза – художника-іконописця вшанують полтавчани
На початку двадцятого сторіччя ім’я Григорія Ксьонза було широко відомим на Полтавщині, потім – майже забутим. Тільки на початку 90 років його повернули із забуття, щоб віддати належну шану.
«Григорій Петрович народився 18 листопада 1874 року у Миргороді, а завершив свій життєвий шлях 10 березня 1947 року у селі Токарі Лохвицького району. Цьогоріч минає сімдесят років від дня його смерті. Походив митець з родини доволі не бідної, адже на той час йому дали гарну освіту і він зміг навчатися у кращих майстрів нашого краю», – говорить директор Духовно культурного центру ім. преподобного Паїсія Величковського при Полтавському Свято-Успенському соборі Сергій Козлов.
За його словами, передусім, Ксьонз відомий як майстер народної ікони та продовжувач традицій наївного малярства. Він опановував мистецтво у Михайла Химочки в Миргороді, на початку 1890 х років. Згодом працював у майстернях різьбярів та малярів позолотників Гната , Івана та Федора Кучеренків з Миргорода, Дмитра Рудича з Хомутця та Яреми Отришка з Ромен Сумської області. Ксьонз писав портрети у традиціях козацького парсуну, що було характерно для центральної України. Зазвичай, у його портретах відображається і тогочасний побут – хати, одяг, тощо.
Любив спокійні барви та синьо – зелену тональність. Точно відомо, що Ксьонз від дитинства був глухим, втім, за різними свідченнями можна робити висновок, що він міг говорити. Але твори Ксьонза красномовно промовляють до нас крізь десятиріччя. Відколи художника повернули із забуття, відбулося кілька його персональних виставок . Зокрема, у 1999 році у Миргороді, у 2005 році в Полтаві, у 2014 році у Києві і цього ж року у Полтавському Духовно культурному центрі ім. преподобного Паїсія Величковського».
«Я зацікавився роботами Григорія Ксьонза у 1992 році, відтоді збираю всі відомості, навіть найменші, про цю особистість», – продовжує Сергій Козлов. «Нині твори нашого видатного земляка є у збірках чотирьох українських музеїв: десять робіт – у Полтавському художньому музеї «Галерея мистецтв», двадцять одна – у Миргородському краєзнавчому музеї, три роботи – у Національному музеї м Гончара у Києві, дві – у Національному музеї народної архітектури та побуту України і найбільше – тридцять експонатів - у історико - ентографічному музеї «Козацькі землі України». Та все таки левова частка спадщини перебуває у приватних колекціях. Принаймні, на сьогодні відомо про понад триста робіт.
Творчість Ксьонза також цікавить закордонних поціновувачів мистецтва. За словами київського колекціонера Володимира Костюка та миргородського збирача старожитностей Володимира Ксьонза, у 90 х роках минулого століття за кордон вивезли близько ста робіт. Географія – широка. Вісім експонатів – у Польщі, сім – у Словаччині, п’ять – у Італії, шість – у Ізраїлі , більш ніж по десять – у Канаді, США Японії. Півсотні – у Росії.
За словами Сергія Козлова, можна стверджувати, що загалом спадщина Ксьонза налічувала понад тисячу робіт. Більшість загинули навіть не у II Cвітову війну. Вони просто зотліли у оселях селян , або їх знищили, не розуміючи, яку цінність мали.
В рамках програми заходів із вшанування пам’яті Григорія Ксьонза заплановано проведення пересувного художнього пленеру «Шляхами Григорія Ксьонза», що відбудеться протягом 18 – 29 травня 2017 року. Захід пройде за підтримки Полтавського відділення спілки художників, Полтавського обласного архіву та архиєпископа Федора, владики Полтавського та Кременчуцького УПЦ КП. До участі запросили усіх охочих. Пленер пройде у Миргороді, с. Сорочинці, с. Хомутець і завершиться у Токарях Лохвицького району, де помер художник. Там закладуть фундамент під майбутній пам’ятник. На жаль, точне місце поховання Григорія Ксьонза не відоме, отже, пам’ятник встановлять у центрі села, на ділянці, спеціально виділеній місцевою радою. Відкриття монумента заплановано на вересень 2017 року, а виставка за підсумками пленеру – на грудень . Крім того, влітку на базі православного табору Полтавської єпархії УПЦ КП проведуть майстер класи з іконопису.
«Сьогодні Ксьонз, нарешті, по-справжньому повертається до своїх нащадків, і наше завдання – щоб вшанування його стало традиційним. Адже його твори – це душа українського народу, ота її глибинна суть, яку він так добре міг осягнути, – підсумував архиєпископ Федір. Про це РІСУ повідомив Сергій Євтушенко.
