Мирослав Маринович: «Якщо Церква хоче, аби народ став народом, вона має прийти до молодих»
Саме молодь для Церкви сьогодні є місійною територією. І якщо Церква хоче, аби народ став народом, треба, аби Церква прийшла до молодих. Таку думку висловив дисидент Мирослав Маринович у Києві 9 лютого 2018 року під час відкритої дискусії «ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙ.БУТИ СОБОЮ!», повідомляє сайт УГКЦ.
Дискусію провели на завершення Ювілейного року, присвяченого 125-літтю з дня народження патріарха Йосифа Сліпого.
Говорячи про складові творення єдиного народу, Мирослав Маринович відзначив, що в християнській традиції є дві передумови бути одним народом.
«Одна передумова – подолання розділеності. Друга – очищення людей від усіх гидот їхніх... Якщо вже говорити зовсім сучасною мовою, то це набути соціальної, організаційної суб'єктності, а друга передумова – набути моральної суб'єктності. Тільки за цих двох умов можна стати народом», – сказав віце-ректор УКУ.
Пан Мирослав Маринович проаналізував ці умови.
«В українців, на мою думку, є цікаві два рівні буття. Один рівень звичний в щоденному житті. І цей рівень характеризується словами: поділитися, ділення, розбіжності, відмінності... І все це обертається тим, про що криком кричали Шептицький, патріарх Йосиф... Не знаю, хто з великих не говорив про цю нашу рису, яка руйнує всі наші шанси. У чому причина? Сьогодні коли ми маємо постмайданне розчарування, дуже виразно видно, як працює цей механізм. Передусім ми втрачаємо довіру один до одного. Коли ми втрачаємо довіру, то починаємо людей підозрювати в будь-чому... І до таких людей неможливо пробитися з нічим щирим», – зазначив він.
Цей брак взаємної недовіри, на його думку, призводить до того, що люди спроможні робити разом велику соціальну роботу.
Але при цьому всьому ми маємо феномен Майдану, коли той самий зневірений народ раптом переходить до тотальної довіри одне до одного…
У чому тут річ? «А це означає, що коли є довіра, то той самий народ, який не вміє бути в солідарності у звичному стані, на Майдані виявляє дивовижну спроможність бути в солідарності під час духовного піднесення», – вважає Мирослав Маринович.
І тут, на переконання дисидента, є велике завдання для Церкви, яким чином можна людину перевести в стан духовного натхнення. Тоді можуть включитися духовні реакції, які потрібні нам, українцям.
«Отже, потрібно тут шукати розгадку, бо це дуже важливо», – переконує пан Маринович.
«Я, щиро, не знаю, що ми можемо тут зробити, але переконаний, що без морального руху всередині держави ми не зможемо нічого зробити. У патріарха Йосифа є прекрасні слова: «...До кого належить молодь, до того і належить майбутнє. Молода душа – це терен боротьби, де вирішується питання, чи суспільність має бути християнською, чи безбожною. Вже замолоду рішення і стелиться життя людини і залежить від того, чи зародки добра чи зла візьмуть верх». Отже, саме молодь для Церкви сьогодні є місійною територією. І якщо Церква хоче, аби народ став народом, треба, аби Церква прийшла до молодих», – підсумував віце-ректор УКУ Мирослав Маринович.
