Предстоятель УПЦ у посланні з нагоди 1000-річчя заснування Святої Софії назвав УПЦ спадкоємницею та правонаступницею цього собору
Послання Митрополита Володимира з нагоди 1000-річчя заснування собору Святої Софії оприлюднила прес-служба УПЦ. У документі Глава УПЦ наголошує, що «Собор Софії Премудрості Божої у Києві – це кафедральний собор Церкви Київської Русі, спадкоємицею й правонаступницею Якої є Українська Православна Церква. Цей Собор зведений за задумом Хрестителя Русі святого рівноапостольного князя Володимира трудами нашого Просвітителя святого благовірного князя Ярослава Мудрого».
Як йдеться у документі, Київський Софійський собор – одна з найвизначніших святинь світового Православ’я, унікальний скарб вітчизняної культури, мистецтва, архітектури; велична пам’ятка історії, що закарбувала у своєму бутті віхи трагедій і злетів, потрясінь і перемог, які пережили наша Церква і наш народ.
За словами Митрополита Володимира, Софія Київська постала не лише як наслідування головного храму столиці Візантії. За думкою її споруджувачів, вона мала перевершити цей храм славою і красою.
«Києво-Софійський собор мав не лише загальноцерковне, але й загальнодержавне значення. Саме тут великі Київські князі отримували благословення на княжіння. Собор став великокнязівською усипальницею. На площі біля собору збиралося народне віче. Нажаль, порушення нащадками християнського заповіту святих князів Володимира і Ярослава про єдність Київської Русі та братню любов один до одного привело до розбрату та міжусобиці, які розхитали «золотий стіл» Київських князів, і тільки Софійська митрополича кафедра ще довгий час утримувала руські землі в юрисдикції Києва як духовного центру», – наголошує Предстоятель УПЦ.
Як йдеться у посланні, потім розпад Російської імперії, революційні процеси привели до хаосу і розладу не лише в суспільному, але і в церковному житті. Собор Софії був свідком цих бурхливих подій, перипетії яких торкнулися і його життя. Разом з усією Церквою він прийняв муки і страждання. Під час сталінських репресій, а згодом військових дій Другої Світової війни лише чудо Божої милості та фаховий подвиг науковців, археологів та всіх працівників Національного історико-культурного заповідника «Софія Київська» не тільки врятували собор від загибелі, але й розкрили його першозданну красу та історію.
«З падінням богоборчого режиму до Софійського собору почала повертатися молитва. У 1990 році саме в Софії Київській відбулося дарування Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ Томосу про незалежність і самостійність в управлінні Української Православної Церкви. Але, нажаль, розкол українського Православія, та трагічні конфлікти й протистояння довкола Софії у 1990, 1993 та 1995 роках, призупинили процес повернення Церкви до свого Собору. Співробітники Національного історико-культурного заповідника багато зробили і роблять для збереження древнього храмового комплексу, та все ж святиня живе справжнім життям лише тоді, коли у її стінах лунає молитва. Ми молимося, щоб у кафедральному соборі Київських митрополитів на честь Софії Премудрості Божої засвітилася лампада богослужбового життя. », – наголошує у посланні Глава УПЦ..
За словами Митрополита Володимира, збереження Собору Святої Софії, який сьогодні відзначає своє 1000-річчя, — це спільна справа Держави і Церкви, спільне служіння працівників заповідника і священнослужителів.
