«Війна всіх проти всіх неодмінно буде використана проти нас усіх», - Борис (Ґудзяк)

На тому, чому так важко сьогодні в Україні побороти політичну корупцію, чому чинна влада повторює практики режиму Януковича та чому сьогодні стільки антагонізму і поділів зупинився в  інтерв’ю «Українській правді» від 12 грудня єпископ УГКЦ Борис (Ґудзяк).

«Наша влада, освіта, медицина, церковне життя – це все складові нашого багатогранного суспільства, яке має певні спільні знаменники. Воно все є породжене певними історичними процесами, і ми не можемо скинути цю спадщину в один момент.

Є люди, сформовані в певних парадигмах, і їм важко з них вийти. Зі зміною покоління багато речей міняється, але не все одразу. Наприклад, сьогодні дуже багато студентів платять хабарі, бо не хочуть вчитися. Хоча, здавалося б, мають усі можливості думати і діяти інакше. Однак є ті, що не платять, ті, хто власним прикладом змінює систему, оздоровлює її.

Варто подивитися ширше і зрозуміти, що не всі чесноти чи пороки належать нам. Весь світ бореться з популізмом, політичною корупцією. Подивіться на світову еліту. Яка політична риторика є сьогодні в Америці? Як відбувається деконструкція Європейського Союзу, який приніс мир країнам, які ще сто років тому кожні 10 чи 25 років мали війну?

Усі ці приклади показують, що дуже легко калічити та перекреслювати позитивні здобутки. Водночас завжди є шанс відбудовувати, зцілювати, реформувати, рухатися вперед», - говорить владика Борис.

На запитання: Чого чекати далі? - єпископ відповів:

«Я належу до осіб, які живуть надією. Більше надією, ніж оптимізмом. Але вважаю, що процеси реформ будуть діалектичними: одні будуть тягти догори, другі – стягати вниз.

Зараз найбільше боюся війни всіх проти всіх, поширення ненависті. І хотів би закликати і владу, і суспільство, і журналістів, і реформаторів, і тих, які вболівають за втрату певних традицій, вміти слухати один одного.

Багато хто вважає, що треба діяти радикально, різати і рубати. Навряд чи це принесе бажаний результат.

Боюся, що компот нашого життя починає знову кипіти. Є великі зміни. Але також є багато гніву. Досі ми мали Революцію на граніті, Помаранчеву і Гідності, у яких проявлялася неймовірна шляхетність нашого народу.

Колись, коли це буде осмислено, описано, екранізовано – витримка і глибина українських духовних, можна сказати, борисоглібських традицій жертовності (князі Борис і Гліб, які в ХІ столітті показали приклад ненасилля, не почавши боротьбу проти брата, пожертвувавши своїм життям – УП), сподіваюся, буде оцінена.

Боюся, що безпринципні люди у владі з одного боку, а з другого – провокатори, внутрішні і міжнародні, можуть створити таку ситуацію, а в людей, яким наболіло, вичерпається терпець, і це призведе до соціального вибуху і кровопролиття. І це неодмінно буде використано проти нас усіх.

Тому треба творчо і критично підходити до питань. Справедливий гнів – важливий рушій у суспільстві, але він не має ставати злобою, що засліплює і не зважає на наслідки.

… У цей передріздвяний час нам важливо задуматися – як зробити так, щоб не було війни всіх проти всіх, як зробити нашу боротьбу і критику конструктивною, як не бути популістами, що пропонують привабливі гасла, але не думають про можливості їх втілення.

Останнім часом спостерігаю багато поділів, які мені особисто болять.

Я люблю Львів і маю гарні відносини з багатьма людьми в цьому місті. Мені болитьсуперечка, яка є між управлінням міста й області. І керівник міста, і керівник області колись були членами однієї команди. Сьогодні між ними ворожнеча, політична баталія. І через це страждають і будуть страждати люди. Хоча, навпаки, їх здорова конкуренція та конструктивна співпраця могли б зробити чимало для Львова та області.

Шаную те, що робить Уляна Супрун, і активно її підтримую. Але я також шаную Ольгу Богомолець, і мені болить брак згоди між ними. Я вважаю, що важливо, щоб такі постаті знаходили спільну мову.

Сварки і негідна комунікація, взаємні приниження в нашому політикумі виснажують весь народ. Цинічні методи для знищення опонента породжують гнів і ненависть. Захищати державу, принципи, партію чи особисті амбіції слід моральними методами.

Доля наших деяких попередніх президентів і політиків свідчить про те, що зло має властивість бумерангу. Найбільше шкода, що у своєму польоті воно косить долі мільйонів людей. Слова приниження і хули стають надто поширеними, світовий політичний дискурс деградує якраз у той час, коли український мав би розвиватися.

Слова і обіцянки – це надзвичайно відповідальні речі. Як пообіцяв, треба виконувати. Нам треба зберегти позицію людяності».