Головний капелан Латвії розповів про прибалтійський досвід капеланської служби у війську

Військовий капелан не має жодного права бути проповідником або ж релігійним фанатиком. Про це під час круглого столу «Актуальні питання становлення капеланської служби у війську України. Іноземний досвід та власний доробок», що відбувся сьогодні, 27 жовтня, у приміщенні Київської православної богословської академії, розповів головний капелан Національних Збройних сил Латвії Елмарс Плявіньш.

Військовий капелан не має жодного права бути проповідником або ж релігійним фанатиком. Про це під час круглого столу «Актуальні питання становлення капеланської служби у війську України. Іноземний досвід та власний доробок», що відбувся сьогодні, 27 жовтня, у приміщенні Київської православної богословської академії, розповів головний капелан Національних Збройних сил Латвії Елмарс Плявіньш.

Досвід країн Балтії дуже подібний до українського шляху запровадження капеланської служби у війську, оскільки вони теж починали з нуля та з радянським спадком, поділився організатор зустрічі, представник громадської ініціативи «Бурштиновий шлях» Дмитро Левусь. Зокрема, Латвія починала з  написання двох законів – про військову службу та релігійні організації – з 2003 року. Зараз служба представлена 9 капеланами на 5 000 військовослужбовців, вони виїжджають разом з ними у закордонні місії. Запровадження ж перших документів починалось з ініціативи чотирьох єпископів: лютеранського, католицького, православного та баптистського, які й підписали контракт з Міністерством оборони.

За словами пана Елмарса, попри довгі роки капеланської служби, їм знадобилось 18 років, щоб повноцінно зрозуміти, як вона мусить виглядати. Ситуацію кардинально змінила участь латвійських військових у війні в Іраку. «У Латвії у мене був знайомий капітан, який навіть не підпускав капелана до себе та вважав себе атеїстом. Однак за деякий час ми зустрілись в Іраку, де він підійшов до мене та попросив молитись за патруль, який пішов на завдання. Тоді капітан підкреслив, що тут вже немає атеїстів», - пригадав він.

Фахівець додав, що капелан не може бути проповідником, релігійним фанатиком чи зацікавлювати вірян у своїй конфесії. Натомість він має бути покликаний до такого роду служіння, мати досвід пастирського служіння, пройти спеціалізовані курси та мати почуття гумору. Згідно латвійського досвіду, військове капеланство не обмежується служінням в межах військової частини, а й переноситься на родини військових. В подальшому це дозволяє отримати доступ до бійця після війни, а також комплексно вирішити його проблему, якщо така наявна.

Не менш корисним є приклад Естонії, де активно працює Екуменічна капеланська служба. На даний момент військовими капеланами є 34 служителі і лише 11 з них перебувають на офіційному контракті зі збройними силами. Інші ж працюють як волонтери, підтримуючи певні військові підрозділи. При цьому більшість священиків залишаються на служінні у своїх парафіях, для православних капеланів це  обов’язковою умовою для служіння як капелана.