УГКЦ вшановує сьогодні пам'ять Пратулинських мучеників

Пратулинські мученики — 13 греко-католицьких мирян села Пратулин, розстріляних 26 січня 1874 року сотнею царських солдат за відмову передати сільську церкву православному священику. 

Село розташоване неподалік міста Біла в Польщі, яке колись належало до Холмської єпархії Греко-Католицької Церкви.

Жителі цього села, залишаючись вірними батьківській вірі, не хотіли переходити на російське православ’я, яке царська Росія насильно запроваджувала, зайнявши Підляшшя. 

6 жовтня 1996 року на 400-ту річницю Берестейської унії Папа Іван-Павло II проголосив мучеників з Пратулина блаженними. В Українській Греко-Католицькій Церкві укладено акафіст і молебень до Пратулинських мучеників. Синод єпископів УГКЦ постановив поминати Пратулинських мучеників 10 січня (за григоріянським стилем — 23 січня).

Історична довідка:  У січні 1874 року Маркел Попель, адміністратор Холмської єпархії, якого не визнавала Апостольська столиця, відправив в Пратулин о. Леонтина Урбана, який був прихильником приєднання до РПЦ. Йому місцеві парафіяни відмовилися віддати ключі від церкви. На скаргу о. Урбана в поліцію, до села прибув царський поліцейський виконавець Катунін, який повторив вимогу, на яку ще раз отримав рішучу відмову. Через кілька днів, 26 січня Катунін та о. Урбан повернувся до Пратулина із сотнею солдат під командуванням полковника Штейна. Коло церкви зібралось понад 500 вірних греко-католиків з метою захистити право на свій храм. Коли солдати вишикувались вздовж зовнішнього боку паркану, що оточував церкву, почались останні переговори. Данило Кармаш тримаючи розп'яття в руках нагадав Катуліну про його попередні запевнення, що уряд не має наміру зробити з них православних.

Тим часом полковник Штейн наказав солдатам перегрупуватись і за допомогою багнетів звільнити собі вхід до храму. Деякі жителі села самі колись служили в царській армії і знали що закон забороняє насильство військових над мирним населенням. Бачачи приготування солдат, один з вірних на ім'я Фелікс Осип'юк нагадав, що відносно царської постанови бити нікого не дозволено і якщо солдати на це підуть то парафіяни будуть оборонятись як можуть. Проте, він додав, що в разі коли «цар вповноважив вас нас убити то люди готові загинути за Бога і віру і ніхто не відступить перед смертю ні кроку».

Після цього солдати перебрались через паркан, і за допомогою прикладів та багнетів почали прокладати собі дорогу до дверей церкви, однак були зустрінуті каміннями і піднесеними догори палицями.

Тоді полковник Штейн відкликав солдат назад, наказав заряджати зброю і розгорнути військовий штандарт. Бачачи такий розвиток подій Данило Кармаш підняв над головами розп'яття, яке тримав та закликав всіх викинути каміння і палиці оскільки «Це не бійка за церкву, а війна за Христа віру». Сурмач просурмів сигнал «в атаку» — і під бій барабанів був відданий наказ відкрити вогонь. Розстріл припинився через випадкове попадання кулі у свого ж солдата одним із стріляючих. На місці загинуло 9 чоловік, ще 4 померли вдома від смертельних поранень. Ось всі їхні імена:

• Данило Кармаш
• Вінкентій Левонюк
• Іван Андреюк
• Констянтин Лукашук
• Максим Гаврилюк
• Михайло Ваврищук
• Лука Бойко
• Ігнатій Франчук
• Микита Грицюк
• Констянтин Бойко
• Пилип Герилюк
• Онуфрій Василюк
• Вартоломій Осип'юк

Тіла цілу добу лежали непохованими на сільському цвинтарі, поки не були скинені в спільну могилу, місце якої зрівняли із землею, з метою приховати його від навколишніх мешканців.

Тоді ж було поранено близько 180 осіб. На Сибір було вивезено понад 580 осіб. Після прибирання місця від слідів розстрілу, церкву переосвятили, але люди туди вже не повернулися. В 1886 році споруду розібрали.

Детальніше про трагічну історію мучеників з Пратулина читайте у статті Анатолія Бабинського.