Три життя Бгарати
Любуючись метали всі квітки на шлях героєві.
Жерці, вояки і купці, невольники й усякий люд
Біг за походом, кричачи, благословляючи царя.
І.Я.Франко. Сакунтала
Приводом для чуток про можливе перейменування стало запрошення учасникам саміту на вечерю від імені «президента Бгарати». Під час пленарних заходів саміту G20 на столі перед прем’єр-міністром Нарендрою Моді стояла табличка з написом «Bharat», а не «India». Однак, попри активні політичні обговорення, справа далі не пішла – очікуваного внесення резолюції про перейменування до індійського парламенту наразі не відбулося.
Сам дискурс «Бгарата, як самоназва країни vs. Індія, як нав’язаний колоніалістами номен, є елементом підготовки до парламентських виборів в країні навесні 2024 року, на яких правляча Бгарата джаната паті протистоятиме опозиційному альянсу INDIA (Indian National Developmental Inclusive Alliance). У ширшому контексті він також відображає прагнення до зміцнення Індією свого міжнародного статусу, адже в квітні 2023 року, випередивши Китай, її населення виросло до 1,42 млрд чол. і стало найчисельнішим серед світових держав. В історії людства відсутні прецеденти управління соціальними системами такого розміру і складності. Прискорене зростання індійського ВВП дало підставу експертам вести мову про народження нового економічного лідера, у 2021 році Н.Моді проголосив наступні чверть століття вікном можливостей для досягнення Індією матеріального добробуту, характеризувавши цей період астрологічним терміном амріт кал.
Помітним є також апетит країни до активнішої зовнішньої політики. Стурбованість сусідів викликало розміщення в новій будівлі індійського парламенту мапи імперії Ашоки, яка включає території сучасного Бангладеш, Непалу і Пакистану. Попри надані дипломатичні роз’яснення, окремі політики з індійського провладного табору відверто назвали цей крок свідченням курсу на акханд Бгарат – неподільну Бгарату.
Слід зважати, що на шляху до регіонального та глобального лідерства Індії неминуче доведеться зіткнутися з чинником Китаю, який давно забезпечив собі міцні позиції в її сусідстві, залучивши країни Південної Азії до формування «Одного поясу» і облаштувавши в Індійському океані «нитку перлів» – мережу контрольованих портів.
Повертаючись до теми перейменування, важко погодитися, що назва «Індія» має колоніальне походження. Слово «Індіка» для означення цієї території вживають ще давні греки, зокрема Страбон у своїй «Географії». Саме по собі воно виникає з транслітерації санскритського сіндгу – назви ріки Інд, в долині якої знайдено рештки однієї з найдавніших цивілізацій в історії людства. Водночас, сіндгу вживається й у значенні «річка», «потік» та навіть «океан» (у схожому сенсі грецьке Okeanos позначає вселенську ріку, що оточує землю). Семиріччя сапта-сіндгу у Ріґ-веді (I.35.8, II.12.3, IV.28.1; VIII.24.27) неодноразово вживається для окреслення осідку аріїв, аналогічно до авестійського хапта хенду (Вендідат І, 18).
З іншого боку, плем’я під назвою «бгарата» теж неодноразово згадується у Ріґ-веді. Як одне з переможців битви Десяти царів воно зіграло цементуючу роль в індо-арійському державотворенні. Риші (мудрець) Вішвамітра, племінний жрець бгарати, у пуранічному контексті постає дідусем імператора Бгарати, авторитет якого і дав початок традиції політичної самоідентифікації жителів Індостану з цим іменем.
Слово «Бгарата» важливе також і в двох інших контекстах. Аналогічне ім’я має напів-брат Рами, який завдяки інтригам своєї матері Кайкеї стає спадкоємним принцом царства Айодг’я, однак добровільно визнає першість Рами. Коли після смерті їхнього батька Дашаратхи Рама відмовляється стати царем, посилаючись на непорушність батьківської волі, Бгарата ставить сандалі Рами на царський трон і оголошує, що правитиме від їхнього імені допоки брат не повернеться з вигнання.
Нарешті наріжною для індійської Традиції є Магабгарата – оповідь про велику війну нащадків Бгарати. Її фінальна битва на полі Курукшетра (3102 р. до Р.Х. згідно з ортодоксальним літочисленням) має катастрофічний характер, спричинивши загибель майже всіх героїчних кшатрійських кланів. Через занепад військового класу вона відкриває браму для Калі-юги – сучасної епохи чвар і деградації. Звитяжець Курукшетри могутній Арджуна настільки слабне у повоєнні роки, що не може відбитися від банди звичайних розбійників, яка відбирає ввірених йому жінок роду Яду.
Що стосується постаті імператора Бгарати, його життєпис є вельми неординарним. П’єса Калідаси «Абгіджняна-Шакунтала», що оповідає історію матері Бгарати та описує дитинство майбутнього імператора стала першою драмою на санскриті, яку було перекладено європейськими мовами. Її уривок відтворив українською І.Я.Франко («Житє і слово», Індійські легенди, Сакунтала, 1986 р.).
Доля Бгарати тісно пов’язана з шляхом його дідуся Вішвамітри, який перейшов з кшатрійської у брагманську варну. Народжений у царській родині, Вішвамітра обирає шлях аскета і досягає вершин медитації, здобуваючи положення верховного мудреця – брагмариші. Проте, спокушений небесною апсарою Менакою, Вішвамітра на певний час припиняє духовні практики, від їхнього зв’язку народжується донька Шакунтала, яка виховується в лісовому притулку мудреця Канви. Під час полювання цар Душ’янта зустрічає Шакунталу і, вражений її красою, пошлюблює, від їхнього кохання з’являється на світ Бгарата. Поки цар не згадує про свою обіцянку забрати Шакунталу до палацу малий Бгарата росте в лісі й розважається упокоренням звірів. У одному з епізодів він хапає лева і розкриває йому пащу, щоб полічити зуби.
Успадкувавши батьківський трон Бгарата підкорює собі всі навколишні царства і отримує титул чакраварті – імператора Землі, за якою з того часу закріплюється назва Бгарата-варша. Попри взірцеве правління, слідуючи прикладу свого славного діда, Бгарата зрікається влади та прямує до Гарідвару на Ґанзі, де заглиблюється в духовну практику.
Медитуючи в лісі він бачить як олениця, втікаючи від лева, кидає новонароджене оленятко. Бгарата бере маля під свою опіку і з часом так прив’язується до нього, що втрачає контроль над власною практикою. Продовжуючи мислити як воїн, покликання якого захищати слабких, Бгарата руйнує своє аскетичне зречення. Коли тварина раптово зникає, він безмірно картає себе за недбалість і, думаючи лише про оленятко в момент смерті, в наступному житті сам народжується в тілі оленя.
Бгарата досягнув вершини влади й успіху в матеріальному житті, був славетним імператором, зрікся всього заради вищої мети, але наприкінці життя зазнав прикрої поразки. Проте його духовний поступ триватиме. Завдяки своїм чеснотам навіть ставши оленем Бгарата пам’ятає про попереднє життя. Оскільки в тілі звіра він не може займатися медитацією, то обирає життя в глибокому лісі біля притулку святих, уникаючи спокус, які можуть ще більше віддалити його від Шляху.
Померши в тілі оленя, в наступному житті він народжується як син брагмана Джада Бгарата. Через рішучість обмежити всі несприятливі контакти, для зовнішнього спостерігача він виглядає як розумово неповноцінна людина. Батько всім серцем любить Джаду, але той не спроможний засвоїти навіть базові мантри і ритуали. Після смерті батька брати кепкують з Джади і змушують до важкої роботи. Отримавши досвід буття звіром, тепер він, через брак когнітивних здібностей, у розумінні сучасників, – людозвір (пуруша-пашу). Банда розбійників викрадає його, щоб як людозвіра принести в жертву богині Калі, але ця затія закінчується для них плачевно.
Далі Бгаґавата пурана (5.10) подає символічну історію зустрічі Бгарати з Індією. Повз місце де живе Джада Бгарата проходить почет Рагуґани – царя Сіндгу і Саувіри. Коли виникає потреба знайти нового носія для царського паланкіна, царські слуги залучають до цієї праці Джаду, який вирізняється міцною статурою. Дорогою співчутливий Джада намагається не наступати на мурах і через його кривулясту ходу паланкін постійно хитається. Цар спочатку кепкує над недорікуватим носієм, але коли хилитавиця продовжується Рагуґану охоплює гнів – він погрожує покарати Бгарату за неповагу.
Тут настає момент істини – Бгарата скидає личину ідіота і сяє у всій красі свого Просвітлення. Він відверто кпить з царської пихи, адже й сам колись був імператором, а тепер в тілі недоумка мусить нести царську персону. Він пояснює Рагуґані, що матеріальні тіла є лише носіями для духовної сутності, їхній статус не має особливого значення, вони – лише трансформація землі і рано чи пізно перетворюються в прах. «О царю, ти без потреби звинуватив мене в тому, що я мертвий, хоч виглядаю живим. Але така ситуація є повсюдною, бо все матеріальне має початок і кінець. Поки ти вважаєш себе царем і володарем, і намагаєшся наказувати мені – не усвідомлюєш, що твоє положення тимчасове. Сьогодні ти цар, а я твій слуга, але завтра ми можемо помінятися місцями і ти станеш слугою, а я паном. Це тимчасові обставини створені Провидінням… Хто пан і хто слуга? Кожен діє під примусом законів матеріальної природи… Неконтрольований розум – найбільший ворог живої істоти, його сила постійно зростає, ним не можна нехтувати. З великою уважністю і відданістю застосуй зброю служіння лотосовим стопам духовного вчителя і Бога і ти здолаєш розум, який викрадає скарб душі» (Бгагавата-пурана 5.10.11-12, 5.11.17).
Рагуґана розуміє, що страшенно схибив, не розпізнавши в Джаді великого святого, падає йому в ноги і просить дати духовні настанови.
Історія Бгарати і мотивує і демотивує водночас. Він добився вершини матеріального успіху, але, попри повну зосередженість і зречення, мусів двічі померти, щоб цілком осягнути духовну Істину. З іншого боку, пройшовши цей складний шлях він таки отримав бажане. Ця історія – також застереження від легковажності – мовляв, для чого потрібні релігійні культи і їхні служителі, якщо кожна людина може безпосередньо спілкуватися з Богом. Наводячи метафору людини, яка заблукала в лісі, Бгарата пояснює Рагуґані як легко втратити орієнтири в матеріальному світі. Словами Крішни, «серед тисяч людей може один прагне досконалості, а з тих хто досягнули досконалості заледве один справді знає Мене» (Бгаґават-Гіта 7.3).
Це також оповідь про важливість зречення, адже Бгарата зрікся всього, але потрапив у пастку прив’язаності до оленя. Через це йому доводиться відмовитися і від оленя, і від розуму, який створює прив’язаність. Долею йому приписано стати посміховиськом серед людей, і лише тоді він досягає досконалості.
Канонізована у 2013 році «наставниця богословів» свята Анджела з Фоліньйо (1248-1309) молиться Богові, щоб Він забрав членів її заможної родини і вона могла прийняти зречення. Її молитва виповнюється і рідні помирають. Це шокуюче для пересічних людей прохання – вершина релігійного пожадання, справжня спрага відданості Богу (лобга).
Парадоксально, але Бгарата постає не так символом політичної могутності і слави, як уособленням її переростання, трансценденції. Втім, щоб зректися величі потрібно її спочатку досягнути.
Повертаючись до протиставлення Бгарати та Індії, метафорично воно нагадує скульптуру гаджа-сінгха, яка інколи прикрашає індуїстські храми. Скульптура зображає лева, який видерся на спину слона і вхопився за неї пазурами. У політичному наближенні ця фігура може нагадувати націоналізм гіндутви, який прагне домінувати над спадщиною ґандіанської республіки. Як духовний символ вона демонструє принцип «віра вище розуму», адже слон часом уособлює інтелект (буддгі).
Коли дзен-патріарх Лі-Цзи (9 ст. після Р.Х.) каже «побачиш Будду – вбий Будду», можливо він твердить саме про це – раціональний розум має бути знищено, щоб відкрити шлях духовному осягненню. Проте, якщо розум без віри – логічна тюрма, то й віра без розуму – наївна сентиментальність. Упокоривши слона лев і сам набуває його якостей – перетворюється в ялі, міфічну істоту з тілом лева та бивнями і хоботом слона.
Може й справді нашій добі бракує віри, а не розуму?
Прем’єр-міністр Бгарати Н.Моді веде очільників G20 до Раджґату – місця кремації Ґанді, місця де немає нічого, навіть праху.
Дослухаючись як слово «Бгарата», пролетівши над Бактрією в долині Амудар’ї і відбившись луною від стін Кавказу звучить назвою українського добровольчого батальйону «Аратта», чуємо в ньому вже не індійський пост-колоніальний ресентимент, а поклик до подвигу. Матеріального звершення і руху до духовної вершини.
