Святий Вацлав — покровитель чеської нації та державності

Вацлав – онук першого християнського князя Чехії Борживоя. Християнську віру малому Вацлаву, що народився в 908 році, передала його бабуся, свята Людмила. Згодом, в школі при родинній церкві св.Петра у Будечі Вацлав опанував грецьку, латину та церковнословянську. Для тодішнього середньовічного правителя таке було рідкістю. Аж до ХІІІ століття мало хто з чеських правителів умів навіть читати та писати. В 13-річному віці Вацлав втрачає батька, і тимчасово престіл посідає його мати Драгомира.

Щодо періоду регенства Драгомири немає ясності. Житія, проте, єдині в тому, що між Вацловом і матір'ю назрів конфлікт: чи то через придворні інтриги, чи через прихильність матері до старих язичницьких звичаїв та відсторонення від двору його бабці Людмили. В будь якому випадку, після досягнення повноліття Вацлав торжественно переносить останки Людмили, що загинула у вигнанні, з міста Тетін до Празького Граду і поховав в церкві св. Георгія, освяченій на прохання Вацлава грецьким єпископом. Вацлав заснував багато нових храмів, побудував у Празі церкву святого Віта. Він особисто працював на будівництві цієї церкви, допомагаючи закласти фундамент. Християнська церква в Чехії не просто відновилася. Вона стала міцнішою. Князь повністю відкинув старі язичницькі традиції. Замість цього він старався підтримувати добрі стосунки як з германо-римським Заходом, так і з візантійським Сходом.

Житія описують Вацлава як зразкового християнського правителя. Він проводив миролюбну політику. За все своє правління воював тільки раз – з невідомим куржимським князем. Щадив кривдників, які мали бути страчені, та наказав знести всі шибениці в князівстві. Частина в’язниць у Чехії теж була зруйнована. При цьому володар Чехії активно займався благодійністю – допомагав бідним удовам і сиротам, священникам і паломникам. У суботу перед святами Пасхи і Стрітення святий Вацлав скуповував усіх невільників на ринку, яких купці мали на продаж, і хрестив їх.

«Він ні в кого нічого не відбирав силою та хитрощами», – написано про нього в одній латинській біографії. Так можна було написати про небагатьох монархів в ті часи, адже найвищим правом вважалась сила.

Водночас у князя не бракувало й ворогів. Кілька язичницьких повстань було успішно придушено. Але навколо його молодшого брата Болеслава сформувалася потужна опозиція політиці Вацлава. Причина в тому, що коли до Праги підійшло вороже військо Генріха І Птахолова, князь не став битися. Чеський правитель визнав саксонського герцога за свого сюзерена та погодився сплачувати данину. Це викликало невдоволення серед дворян та лицарів. Багато з них хотіло бачити на престолі войовничого полководця, котрий буде проводити більше часу з придворними. І Болеслав, який хотів боротися проти Саксонії, підтримуючи дружні стосунки з Баварією, виглядав підходящою кандидатурою. Житія кажуть, що Вацлав сам хотів зректися влади на користь молодшого брата. Він мріяв про поїздку до Риму, щоб зректися мирських речей під святим заступництвом Папи, зодягнутися в чернечі шати і в такому сопричасті зустріти кінець земного життя. На жаль, цим мріям не судилося здійснитися. Болеслав та його поплічники вирішили не чекати гаданої подорожі, а самостійно усунути князя.

У місті Старий Болеслав змовники влаштували бенкет, буцімто на пам'ять святих Косми і Дам'яна. Болеслав послав гінців до свого брата із запрошенням приєднатися до святкування. Вацлав погодився. 27 вересня правитель Чехії зі своїм почтом прибув у місто.

Служка Болеслава попередив Вацлава про змову. Але той не повірив у це. Після закінчення бенкету князь залишившись у Старому Болеславі на ніч.

Вночі змовники зібралися та обговорили подальші дії. Вони знали, що Вацлав ходить до церкви на утреню. Тож було вирішено перестріти і вбити його коло місцевого храму. У “Першому слов’янському житії” говориться, що почувши ранковий дзвін, Вацлав одразу пішов один до храму. Болеслав наздогнав його біля воріт. Вацлав озирнувся на нього й сказав: «Брате, ти вчора нам добре служив». Болеслав відповів: «Тепер я хочу тобі краще служити» – та ударив його мечем по голові. Вацлав повернувся до нього і вигукнув: «Що з тобою, брате?» Поранений побіг до храму. Біля дверей його перестріли і закололи троє інших змовників – Тіра, Честа і Гневса. Монах Крістіан у своєму житії Вацлава додає, що коли той біг до храму, священик церкви Болеслава зачинив двері аби князь не зміг урятуватися.

Святий Вацлав був убитий Болеславом біля храму святих Косми і Даміана 28 вересня 929 або 935 року. Тіло князя було поховано в Старому Болеславі. Та через три роки князь Болеслав, розкаявшись, наказав перевести тіло брата до Праги. Рештки святого були поховані у храмі святого Віта, який той і збудував.

Житія розповідають про численні чуда, які сталися з бідними, немічними та несправедливо ув’язненими, котрі зверталися за допомогою до святого Вацлава. Після смерті братовбивці Болеслава І, а особливо після заснування у 973 році Празького єпископства, культ святого Вацлава розвивається шаленими темпами. Німецький хроніст Відукінд Корвейський у своїх «Діяннях саксів», які писалися в другій половині Х сторіччя, повідомляє про чуда святого Вацлава. Наприкінці століття єпископські церкви в Німеччині вимагають для своїх вівтарів частки мощей святого Вацлава. З кінця X ст. чехи почали називати Чехію «землею Св. Вацлава», а самих себе «спільнотою св. Вацлава». Він став не просто святим, а покровителем держави, символом суверена. Зображення Вацлава стало головним елементом королівських печаток. Костели святого починають охороняти важливі прикордонні переходи країни.

Таким чином перший національний святий став об’єднуючою фігурою для чехів на довгі роки. Його однаково шанували і католики, і гусити. Лише в період правління Габсбургів, під впливом поширення протестантизму, культ святого Вацлава занепадає. Проте в ХІХ столітті ситуація видозмінюється. Миролюбний правитель стає символом національного відродження, майбутнього визволення Чехії від влади імперії.

«У Європі є народи, які з часів середньовіччя мають подібне значення і культ, як ми маємо у святого Вацлава. Але я думаю, що немає жодного народу, чиє вшанування так сильно зосереджене на одній постаті... І напевно немає жодного народу, який би міг похвалитися таким давнім і таким славним національним гімном, як Хорал святого Вацлава, піснею надії і розради, піснею, якій понад шість століть, що донеслася до нас з глибин минулого, насичена молитвою вірних, яка знову і знову єднає в одній молитві і одній думці нове національне покоління з поколіннями предків, набагато більшу і численнішу племінну спільноту, яка живе лише пам'яттю і спогадами…», — писав у своєму дослідженні про святого Вацлава чеський історик Йозеф Пекарж.

На Русі культ святого Вацлава поширився у першій половині ХІ століття в часи правління Ярослава Мудрого. З того ж часу збереглась служба святому Вацлаву. Так у нас з’явилося ім’я В’ячеслав, що пішло від давньочеської форми імені Vęčeslavъ. На честь князя-мученика було названо одного з молодших синів Ярослава Мудрого – В’ячеслава Ярославовича. Він отримав у спадок від батька Смоленське князівство та помер в молодому віці. Крім нього відомо також про великого князя Київського В’ячеслава, сина Володимира Мономаха, та В’ячеслава, сина Ярополка Ізяславича. Культ святого Вацлава став взірцем для руських церковних єрархів, на який спирались під час розвитку культу святих Бориса і Гліба. Можливо й самі Борис і Гліб надихались прикладом святого Вацлава.

Святий Вацлав
воєводо чеської землі
князю наш
моли за нас Бога
Святого Духа
Кіріє елейсон.

Небесний двір красний
Блаженство тому, хто йде туди
Життя вічне
Яскравий вогонь
Святого Духа.
Кіріє елейсон.

Ми просимо твоєї допомоги
Змилуйся над нами
Утіш скорботних
віджени всяке зло
Святий Вацлав
Кіріє елейсон.

Одна з перших версій святовацлавівського хоралу

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".