Священик УГКЦ на Івано-Франківщині створив музей старожитностей Бойківщини
Як розповів о. Микола Григорук, у вишивці бойків є основні атрибути, характерні для української вишивки в цілому. Ці риси стосуються мотивів орнаментів, композицій і колориту. Типовим для бойківського національного одягу є прикраса орнаментами зібраних складок. Їх густо вишивали косими стібками. Такий прийом вишивки називають обмітанням. Іншими техніками, які використовували бойки, були виколювання, вирізування, хрестик, низина, гладь і вибивання.
У бойківських сорочках вишивали нагрудну частину, рукави, а також вставки. При цьому нерідко поєднували різні техніки.
Орнаменти на бойківських сорочках в основному зроблені з геометричних фігур. Вони представлені лініями – косими, прямими, зубчастими, ламаними. Поєднуючи таки лінії, майстрині створювали складні і прості геометричні візерунки. Особливо часто бойківські жіночі або чоловічі сорочки-вишиванки мережили ламаними лініями. Такий мотив називався «каракулі». Він також часто наносився на чоловічі штани, жіночі плахти, безрукавки, нерідко був ускладненим і доповнений іншими візерунками.
Іншими поширеними фігурами на бойківському одязі є квадрати і ромби. Вони представлені безліччю варіантів, часто доповнювалися зубцями, виступами, відростками, трикутниками. Рослинні орнаменти застосовувалися бойківськими майстринями рідше. При цьому вони були мальовничими, продуманими за колірною гамою і відрізнялися багатством мотивів.
У 19 сторіччі бойківські сорочки вишивалися в основному червоним і чорним кольорами, а вже у 20 столітті – синім і червоним. Після 20-х років вишивка бойків стала більш поліхромною, але червоний залишився домінуючим.
У етнографічному музеї представлений й інший одяг бойків. Він відзначається зручністю та простотою. Одяг бойків має багато спільного з одежею інших карпатських груп. Для одягу бойків характерне поєднання білого фону домотканого полотна з темно-коричневим домотканим сукном.
«Візитівкою нашого музею є бойківські вишиті сорочки, — підкреслив о. Микола Григорук. — Ми дуже гордимося цією збіркою, позаяк коли, приміром, гуцульські чи бойківські взірці вишивок були вже досліджено, то наші, які є на кордоні між Бойківщиною і Гуцульщиною, ніхто не описував і не каталогував. Плануємо згодом видати каталог цих вишитих сорочок».
Окремий куток у музеї займає реманент бойків: жорна, терлиця, куделі, ціп, ткацький верстат, залізко (праска), решето, а також речі побуту: сито, писані скрині, маснички, ліхтарні, горщики для приготування їжі.
Микола Григорук, коли ще навчався у Цуцилівській школі, почав збирати старожитності. Своїм захопленням поділився з фитьківським парохом Іваном Качанюком, який був його духовним наставником і готував до священичого служіння. Отець Іван допомагав наповнювати колекцію, збираючи експонати по різних куточках Галичини. Загалом і тоді, і тепер люди радо віддають свої давні речі, адже вважають, що краще, аби вони зберігалися в музеї, ніж мають згубитися.
«Із плином часу ці речі набувають особливої цінності — не тому, що антикварні, а тому, що зберігають у собі дух минулих поколінь і живу пам’ять бойківського родоводу, можуть розповісти чимало цікавого про своїх колишніх власників. Варто тільки прислухатися — всім серцем…» — розмірковує о. Микола Григорук.
За час існування музею його оглянули тисячі відвідувачів, серед яких — журналісти, краєзнавці, викладачі, студенти та школярі, а ще єпископи, духовенство, студенти та семінаристи УГКЦ. У музеї проводяться уроки з вивчення народної творчості, історії рідного краю. Його відвідують люди з усіх куточків України, з діаспори.
