"Мы живем в этом мире, все питаемся, голосуем на выборах, общаемся друг с другом". Что происходит в Киево-Печерской лавре перед получением Томоса - большой репортаж

5 ноября 2018, 11:19 | Общество-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блога |  | 

Богдан Амосов

"Новое время", 05 ноября 2018

 

Киево-Печерская лавра - одно из главных мест паломничества и туризма в Киеве

Киево-Печерская лавра - одно из главных мест паломничества и туризма в Киеве

С начала лета одной из самых обсуждаемых тем в стране стало возможное получение Украиной церковной независимости. С тех пор продолжаются острые дискуссии между Киевом и Москвой - не только церковными, но и официальными, - ведь с конца XVII века Киевская митрополия попадала под юрисдикцию России.

Корреспондент Радио НВ Богдан Амосов отправился в одну из главных православных святынь - Киево-Печерскую лавру, которая находится в ведении Украинской православной церкви Московского патриархата, чтобы узнать, что происходит в монастыре в ожидании томоса об автокефалии.

Часть I. Первый монах, "красный террор" и нацистская оккупация

Последние события вокруг предоставления автокефалии Украинской церкви подняли ряд проблем и вопросов, в том числе юридических и имущественных. А вокруг этих вопросов поднялось еще больше шума в средствах массовой информации. В частности, кому будет принадлежать Киево-Печерская лавра. Забегая вперед, скажу: скорее всего, кому принадлежала, так и будет принадлежать - государству. Но есть нюансы.

Например, кто-то говорит, что ее могут передать; кто-то говорит, что ее могут захватить. Поэтому пришлось разбираться, кто и ради чего распространяет такие заявления. Что же касается самой Лавры, то она до сих пор стоит на Днепровских склонах в Киеве уже около девяти веков и за это время видела не одного патриарха, губернатора, гетмана, мэра и президента. Бывала в собственности, в пользовании, и захватывали ее не один раз.

Согласно данным, которые дошли до наших времен, Киево-Печерскую лавру основал некий Антип, который известен нам как Антоний Печерский. Склонность к жизни в скиту у него появилась еще в молодые годы - юноша выкопал свою первую пещеру, когда жил в Любече на Черниговщине. Там он долгое время проводил в молитвах.

Впоследствии Антип отправился на Афон, где принял постриг и взял себе имя Антоний. По легенде, на родину Антипа позвала Божья мать, которая явилась ему во сне и сказала распространять слово Божие в Киеве. Так в возрасте примерно 30 лет он переселился в Берестово; сегодня это территория парка Вечной славы на Липках, а тогда было удаленным пригородом Киева. Здесь Антоний тоже жил в отдельной пещере.

Впрочем, надолго Антоний здесь все же не задержался - во времена княжеской междоусобицы он снова поехал на Афон, и вернулся только когда престол занял Ярослав Мудрый, а митрополитом Киевским стал Илларион. Антоний прославился своим аскетическим образом жизни. Во-первых, он не просто постился: в наше время его бы назвали вегетарианцем, потому что ел схимник только растительную пищу и не касался мяса даже в те дни, когда это разрешалось. Во-вторых, носил он простейшую одежду - грубую длинную рубашку, так называемую власяницу - и почти все свое время проводил в пещере.

Собственно, именно Антоний был первым из монахов в Киеве, кто начал жить по "афонскому" обычаю, привезя традицию от самих греков. Слава о схимнике начала расходиться округой, и его пещера стала местом паломничества для верующих, учеников и последователей. Самому же пещернику этот ажиотаж и шум не слишком нравился, поэтому он покинул свое жилище, переселился на соседнюю гору и выкопал новую пещеру. С тех пор в этой местности поселились и другие аскеты.

Киево-Печерская лавра в конце XIX века. Фото: Wikimedia

Антоний, который на тот момент имел вес не только религиозный, но и политический, попросил у князя Изяслава эту гору в пользование, окружил ее частоколом и благословил на строительство здесь первой деревянной церкви - Успения Пресвятой Богородицы. Собственно, так и появился Печерский монастырь, а в Киевской Руси было основано монашество. Официальной датой основания будущей Лавры считается 1051 год.

Как только монастырь основали, количество желающих приобщиться к печерской братии начало расти в прогрессии. Сначала монахов было 12, они выкопали себе подземные кельи и храм. Впрочем, со временем самих пещер стало слишком мало, а под землей стало тесновато. Братья построили кельи и наземный храм, а Антоний стал игуменом обители (то есть начальником).

Со временем у главного монаха Печерского храма начались конфликты с князем Изяславом: князю не нравилось, что люди из его окружения покидают мирскую жизнь и один за другим идут стричься в монахи. Из-за немилости Изяслава Антоний даже несколько раз оставлял Киев и пережидал у брата Изяслава - Святослава Ярославовича - в Чернигове. Там Антоний тоже вырыл пещеры, которые до сих пор называются Антониевыми.

В конце концов, игумен вернулся в столицу, поставил вместо себя своего печерского побратима Варлаама, а сам выкопал новую пещеру, уже последнюю (то, что сейчас называется пещерами Дальними), и нашел здесь свой покой в ​​возрасте 90 лет. По тем временам этот возраст был не то что почетным, а очень длинным. Так в Киеве появилось затворничество.

— Затворництво - це одна з чернечих практик. Більш зрозумілою мовою, це усамітнення, коли людина затворяється, - рассказывает ректор Открытого Православного Университета Георгий Коваленко, - тобто зачиняє двері за собою, вона усамітнюється у своїй келії і певний період в ній перебуває. Коли ми ходимо по печерах і нам показують келії-затвори, ми думаємо, що вони весь час там перебували.

Насправді, на той період практика була такою, що на період великого посту чи якоїсь власної аскетичної потреби, затворник усамітнювався, закривався, але лишалося віконце, і братія приносила періодично їжу, як вони домовилися. Тобто це певний подвиг, коли людина залишається наодинці з собою, богом і проводить час у молитві і пості, і споглядає бога.

Киево-Печерская лавра на старой открытке. Фото: Wikimedia

Печерская обитель продолжала развиваться. За сто лет Киево-Печерский монастырь получил статус лавры - то есть такого, который имеет влияние на духовную жизнь всей страны (иногда даже и политическое). О Киево-Печерской лавре знали в Польше, Византии, Армении и Болгарии. Нелегкие времена для печерских монахов начались вместе с набегами татар в XIV веке. Свидетельств о том, как жила Лавра в те времена, фактически не осталось. По некоторым сведениям, монахам определенное время пришлось прятаться по окрестным лесам.

Красный террор, а с ним и советская эпоха для Киево-Печерской лавры начались 25 января 1918 года, или по новому стилю - 7 февраля. На тот момент Киев захватили войска Совета народных комиссаров РСФСР. В Лавру пришло пятеро советских солдат. В те времена по Киеву ходили слухи, что у митрополита Владимира Богоявленского, который жил в Лавре, хранятся деньги не одного киевского храма, поэтому "красные" пришли за наличными. Лаврская охрана со своими обязанностями не справилась - солдаты оказались в покоях владыки.

Они забрали все что было, впрочем, сама касса – 120 тысяч рублей наличными и еще вдвое больше ценными бумагами, - как оказалось, хранилась в Софийском митрополитском доме. Разгневанные грабители вывели митрополита в неизвестном направлении, а на следующий день газеты вышли со статьями об убийстве Владимира, совершенном "руками неизвестных".

Врач, который осматривал тело, в заключительном акте писал: "Тело митрополита Владимира оказалось, при освидетельствовании, в умеренно окоченелом состоянии; руки полусогнуты и сложены на туловище, причем пальцы правой руки сложены для крестного знамения".

Тело, которое нашла братия, было покрыто колотыми и огнестрельными ранами. Говорят, что перед смертью архипастырь прочитал молитву и сказал убийцам: «Господь вас хай простить». 

Митрополит Киевский и Галицкий Владимир (Богоявленский). Фото: сайт Украинской православной церкви

Вместе с приходом власти Советов над киевскими монастырями нависла угроза. Советская власть начала распоряжаться церквями на свой лад, рассказывает кандидат исторических наук, руководитель Центра исследований историко-культурного наследия Украины Сергей Кот:

— У 1919-му році припинили діяти ті церковні організації, які до цього року діяли на території Києво-Печерської лаври. В 1932 році в рамках СРСР більшовистською владою була створена так звана Жива обновленська церква. В 1925 році була створена Українська автономна обновленська церква, яка діяла на території України; ця церква мала на території Верхньої лаври об’єкти, які були передані їй у користування.

В 1935 році на офіційному Соборі російської православної церкви була надана автокефалія Українській православній обновленській церкві. Ця автокефалія була визнана константинопольським і єрусалимським патріархами, тобто українська церква фактично стала незалежною в той час.

— Якось вона в рамках Радянського Союзу “незалежною” стала визнана…

— Авжеж, ми це все беремо в лапки, але ми говоримо з точки зору того, що відбувалося. А в 1939-му році Сталін ліквідував Російську православну церкву, а Українська автономна обновленська автокефальна церква продовжила своє існування, і існувала до 1943 року.

Далеко не все киевские храмы достояли с тех времен до наших.

— Справа в тому, що Києво-Печерська лавра була завжди і релігійним, і культурно-просвітницьким центром, - объясняет начальник отдела истории и археологии Национального Киево-Печерского историко-культурного заповедника Константин Крайний. - Коли в 20-30 роки постало питання про нищення Києво-Печерського монастиря, тоді діячі культури київські (і взагалі українські) поставили питання, що не можна нищити КПЛ, як центр культури. Тому сюди і привели різні музеї.

Успенский собор в конце XIX века. Фото: kievpromenad.com

Отдельный музей создали в Успенском соборе. Это именно тот собор, который был заложен еще во времена Антония. За почти девять веков он пережил несколько нашествий, землетрясение и пожар. Его несколько раз реставрировали и восстанавливали. Впрочем, XX век для храма Успения Пресвятой Богородицы приготовил новые испытания:

— Собор пережив цей, так би мовити, антирелігійний наступ більшовиків. Можливо тому, що на території Лаври в 1920-х роках було створено всеукраїнське музейне містечко. В соборі зробили (і це було по-більшовицьки) антирелігійний музей, - говорит историк Сергей Кот.

Так собор достоял до Второй мировой войны, рассказывает он. В ночь на 19 сентября город покинул последний советский солдат, а уже через несколько часов зашли гитлеровцы. Красная армия ушла из Киева, оставив для немцев полностью заминированный город. Отходя, Советы заложили взрывчатку везде, где могли: на Крещатике, на Владимирской, на Софиевской площади...

— Територія Верхньої лаври була повністю замінована радянськими спеціальними підрозділами, які перед виступом радянської армії замінували весь центр Києва. Це був диявольський план із знищення центру Києва. Сталінський режим не цікавила Україна, яка не контрольована, їх не цікавила доля людей, які тут проживали, - вони замінували все.

Перший вибух на території Лаври в 1941 році - це був підрив оглядового майданчику. Підрив стався якраз тоді, коли там була велика кількість німецьких офіцерів. Є свідчення (їх не багато), що як тільки німці зайшли в Київ, мистецтвознавець і музейник Києво-Печерської лаври, директор Чорногубов почав бігати в міську управу до німецького коменданта і попереджати, що там міни, що собор заміновано. На це спочатку не реагували.

Уже позже, при независимости, в 90-х годах к Сергею Коту обратились немецкие ученые и попросили дать профессиональный вывод относительно того, кто причастен к подрыву собора. Украинский специалист сравнил советские данные и немецкие документы относительно тех событий, чтобы разобраться, кто был виновен в подрыве многовекового храма.

Сергей Кот считает, что немецкие захватчики знали о минах в Успенском соборе, впрочем, трогать их не решались. На тот момент некоторую советскую взрывчатку удалось нейтрализовать, что-то - не сработало. Впрочем, время от времени в центре города раздавались взрывы, и в какой-то момент у гитлеровцев появился страх. Сергей Кот отмечает, что об этом в своем дневнике писал свидетель тех событий - венгерский археолог Нандор Фетти:

— Німці почали почуватися у великій напрузі й страху. Їм почало ввижатися тікання у стінах собору годинникового механізма, і настільки це почало викликати велику паніку, що вони почали вимагати щось зробити, відмовлятися туди ходити і там працювати.

Между тем, на территории Лавры как раз расположился отдел полиции оккупантов Россия-Юг, который отвечал за территорию всей Украины. С середины октября начались события, которые Сергей Кот расценивает как подготовку к целенаправленному подрыву:

— Всі були виселені, була санітарна зона на півтора кілометри, звідки всіх виселили, і були різні чутки, зокрема, що коли німецькі солдати виганяли всіх, то казали: “Буде вибух, ідіть подалі”.

Момент взрыва Успенского собора, зафиксированный на фотопленку немецким офицером. Фото из архива историка Сергея Кота

3 ноября 1941 в Лавру прибыла группа высокопоставленных офицеров вермахта, сопровождавших диктатора Йозефа Тисо, который как раз прибыл в Киев. После того, как они оставили Лавру, прошел какой-то час-полтора и раздался мощный взрыв. От Успенского собора остались только арка и колонна.

Сергей Кот рассказывает, что после того, как в 90-х годах немецкие ученые получили доказательства причастности гитлеровцев к уничтожению святыни, выделили два миллиона марок на ее восстановление. Но кто же знал, что после избавления от советской администрации и начала восстановления, проблемы в Лавры только начались.

 Часть II. Независимость

Как я уже упоминал, независимость Киево-Печерская лавра встретила с разрушенным Успенским собором. В течение второй половины XX века монастырь был закрыт, но активно функционировал музейный комплекс, в котором велись научные работы, в том числе реставрационного характера. В конце 80-х в Лавре наконец была возрождена монашеская жизнь, и 25 июня 1988-го в Дальних пещерах прошла первая за долгое время Божественная литургия. При президенте Леониде Кравчуке начинает возрождаться религиозная жизнь.

Вместе с тем возникает вопрос, кому принадлежит собственность. В Лавре, на территории которой в советские времена располагался музейный городок, появился Национальный историко-культурный заповедник, который и стал преемником советского музейного комплекса, а соответственно получил Лавру в собственность. То есть Лавра стала государственной, рассказывает нынешний гендиректор Национального Киево-Печерского историко-культурного заповедника Александр Рудник:

 — Все, що знаходиться на території заповідника, все належить державі. Приватного на території заповідника немає жодного об’єкта: всі ікони, всі предмети, будівлі, споруди - все знаходиться у власності держави. Оформлена інвентаризація щодо цього всього майна, оформлені паспорти. Частину майна ми надаємо у користування Свято-Успенському монастирю, це 5 предметів - це 4 ікони, дарохранильниця, вона перебуває у Свято-Успенському соборі. Ми постійно здійснюємо перевірку наявності цих предметів.  

Религиозная же община, то есть лаврская братия, которая поселилась в кельях накануне украинской независимости, получила право на пользование святыней на безвозмездной основе. От работников заповедника я слышал, что почти все время с тех пор музей с монахами не слишком дружен. Лаврские монахи воспринимали ученых как тех, кто много лет назад выгнал их предшественников из монастыря, и лишь недавно отношения более-менее восстановились.

Примечательно, что еще 10 лет назад пресса почти не интересовалась тем, как живет Киево-Печерская лавра, пока не начались скандалы: то непонятные кадровые перестановки, то окружающая застройка, то внутреннее строительство лаврской братией без разрешения государства, то выходки настоятеля Киево-Печерского монастыря.

Историк Сергей Кот рассказывает, как в 2011-2012 годах Лавру хотели отдать в собственность Московскому патриархату, к которому и относят себя лаврские монахи:

— Деякі члени Партії регіонів, яка тоді була при владі, подали законопроект про передачу у власність лавр Києво-Печерської і Почаївської. І очевидно, що виникла дискусія з цього приводу, по різних рівнях вже державної влади почали вивчати це питання, в тому числі і до нас надійшло таке питання, щоб ми на експертному рівні зробили свої якісь висновки. І виникло ключове питання: кому повертати, хто є правонаступником тієї церкви, яка навіть в рамках Російської імперії перебувала на території лаври?

Фото: Богдан Амосов / Радио НВ

Лавра входила до цієї Російської православної церкви, не є правонаступником та більшовистська церква 1943-го року. Виникає далі питання: з проголошенням незалежності створюється кілька православних церков. Сучасні українські церкви - це новостворені церкви, абсолютно всі вони не мають прямого відношення до того майна, яке колись десь існувало, не відбувся цей процес реституції (повернення власникам незаконно відчуженої власності). Історія заглохла.

Було очевидно, що це була така дуже конфліктна ситуація, коли по суті Лавру хотіли передати [у власність іноземній державі], тому що Російська православна церква з центром у Москві - це представниця іншої держави, і її частина, хоча в нас кажуть, що у нас достатньо автономна Українська православна церква Московського патріархату, але вона все таки є частиною РПЦ з центром у Москві, і це засвідчили події останніх місяців.

Неоднозначные события происходили вокруг Лавры и во времена Революции Достоинства. Как вспоминает ректор Открытого Православного Университета Георгий Коваленко, тогда в российских медиа циркулировала провокационная информация о монастыре:

— Коли тільки-тільки вирішувалося питання нової влади, і російські медіа заявили, що захоплюється (чи вже захоплена) Лавра, і це, до речі, підтвердили люди, в тому числі з Києва… І я пам'ятаю, як мені телефонували з різних медіа, запитуючи, що там відбувалося в Лаврі. Я телефоную в Лавру - а в Лаврі нічого не відбувається.

Ми тоді звернулися до православних лідерів Майдану, і, з одного боку, отримали запевнення, що ніхто не збираєтсья захоплювати Лавру. З іншого, Самооборона Майдану взяла під охорону Лавру тоді ж, і навіть тоді Правий сектор зробив дуже швидко заяву, що вони не збираютсья нічого захоплювати. Це вийшов певний інформаційний пшик, як певна провокація, який ні до чого не привів, хоча на вулиці збиралися якісь хлопці, зі сцени якісь люди, схожі на священиків, кричали: “Йдемо на Лавру!” - хоча саме Самооборона Майдану тоді захистила Лавру.

Так, це було в тій ситуації, коли нестабільна в місті була ситуація, коли влада тільки-тільки намагалася розібратися, що відбувається. Тоді вдалося повністю ту ситуацію локалізувати і стабілізувати, навіть приїхали ієрархи Київського патріархату і заявили, що не збираються нічого захоплювати, коли ми вже маємо стабільну владу, і вона може забезпечити правопорядок, і саме правопорядком і дотриманням права має займатися влада.

Фото: lavra.ua

Коли вона цим не займається, відбуваються різні речі: чи то захоплення, чи то рейдерства, чи то якісь інші сутички, тому я сподіваюся, що і зараз влада спроможна забезпечити правопорядок довкола храмів і довкола монастирів. Принаймні я не вірю, що владі вигідні зараз будь-які конфлікти, особливо довкола Лаври.

Впрочем, о захвате Лавры можно до сих пор услышать, прочитать, увидеть. Источниками такой информации обычно выступают российские СМИ, также об этом заявлял народный депутат Вадим Новинский. Да и сам митрополит Киево-Печерской лавры владыка Павел (Лебедь) говорил о "захвате святынь":

— После вчерашнего звучат угрозы о том, что 14 октября, на Покров будут вновь захваты святынь, как они называют – “московских центров”. Почему-то “московских”, не “христовых”. Разве у нас здесь Москва? Мы здесь проповедуем Христа Распятого, воскресших из мертвых, и всех вас призываем быть христианами.

И действительно, 14 октября Киево-Печерскую лавру охраняли отряды правоохранителей - в этот день в столице проходил марш националистов. Еще в январе они пикетировали монастырь с лозунгами "ФСБ - вон из Лавры". Впрочем, в этот раз полиция задержала около монастыря около 30 молодых людей, которые не были представителями националистических организаций. Для чего они пришли на улицу Лаврскую - до сих пор неизвестно.

Чтобы уточнить, что именно собираются захватывать, а также узнать мнение владыки Павла о настоящем и будущем Киево-Печерской лавры (и Церкви в Украине в целом), я отправился к нему, согласовав темы разговора с пресс-службой. Коллеги из других изданий предупреждали меня, что разговор с владыкой может не сложиться. Домик, где принимает Павел, расположен у Ближних пещер, рядом с лаврским садом.

Фото: lavra.ua

В часы приема его посещают прихожане, впрочем, попасть к нему на прием удается не всем. Внутри домика Павла (Лебедя) уютная приемная, обставленная антиквариатом, иконами, статуэтками святых и маленькими лебедями. В процессе интервью на восьмой минуте владыка прервал разговор и отказался от его обнародования:

 — На цьому у нас закінчилася з вами мова, тому що ви прийшли не по темі, а з політичних питань. Якби ви трохи мали страх божий, ви б ці питання не ставили.

 Наш разговор превратился из интервью в дискуссию о журналистских стандартах после вопроса о слухах касательно захвата Киево-Печерской лавры. При этом задать до конца сам вопрос владыка Павел не дал.

Убедить владыку в том, что мои вопросы составляют общественный интерес, не удалось, поэтому ответы на них вы не услышите. И хотя я услышал в свой адрес много нового, покинуть домик рядом с Ближними пещерами удалось без скандала.

Работники Лавры с грустной улыбкой признают, что сейчас журналистов от монастыря не отгонишь. Причина - признание Константинополем Киевской митрополии, независимой от Москвы, а также перспективы предоставления Томоса. Стоит отметить, что после недавнего снятия анафемы Киевский патриарх Филарет взял себе титул "Святейший и Блаженнейший, Архиепископ и Митрополит Киева — матери городов русских, Галицкий, Патриарх всея Руси-Украины, Свято-Успенская Киево-Печерской и Почаевской Лавр Священноархимандрит", - то есть Киево-Печерской лавры тоже. Еще раньше Филарет заявлял, что Печерский монастырь должен принадлежать Украинской церкви.

 — Зміна титулів не завжди може повністю відповідати реаліям. Наприклад, патріарх константинопольський називається константинопольським, а насправді він живе в місті Стамбул. Наприклад, в православній церкві є традиція: єпископ, який перебуває на території іншої церкви (він там живе, служить, чи храм там його може бути), але він продовжує титулуватися якимось титулом у своїй країні, і така традиція теж існує. Тому я б не перебільшував значення титулів, - рассказывает ректор Открытого Православного Университета Георгий Коваленко.

Фото: lavra.ua

— Це ж певна “заявка”?

— Можна вважати це з одного боку, провокативного боку. З іншого, певна “заявка” - так само мати доступ до святинь і храмів Лаври. Питання в тому, як це буде відбуватися в реальності. Титул - це річ все ж таки віртуальна, а як буде відбуватися в реальності - подивимося. Насправді, Лавра і сьогодні належить державі, а якщо говорити ширше, то Лавра - це надбання всього народу, і не тільки сьогоднішнього покоління, але й покоління, що минулої [епохи], прийдешніх поколінь.

Тому, насправді, питання, кому юридично сьогодні належить чи хто користується - воно другорядне. Тобто Лавра має залишитися власністю всього українського народу, в цьому сенсі має бути забезпечений доступ до Лаври. І на сьогодні є віруючі будь-яких конфесій, [які]  можуть прийти до Лаври, як до заповідника, і можуть прийти до Лаври, до монастиря, печери відкриті.

І я думаю, що нічого не змінилося за багато років, що Лавру відвідують і віруючі, і туристи. А якщо віруючі, то це не тільки православні, дуже помітно якихось католицьких чорниць чи священиків, і тому я думаю, що з цієї точки зору питання, чия Лавра, воно може і не бути таким гострим, як його сьогодні намагаються поставити.

— Є питання, хто там буде служити.

— З іншого боку, є ж питання доступу до звершення богослужінь. І на ці богослужіння, наскільки я розумію, будуть претендувати вірні ієрархи і духовенство не тільки Московського патріархату, але й новоствореної помісної Української церкви. І тут я сподіваюся на певну мудрість держави, яка, скажімо так, може розводити в просторі і часі представників різних конфесій, а коли і та, і та церква визнані світовим православ’ям, то я думаю, є варіанти, як зробити так, щоб і питання власності (чи користування) юридичні не змінювалися, але всі мали доступ, в тому числі - до звершення богослужінь.

Фото: lavra.ua

Як це буде - залежатиме від тих, хто відповідає за ці процеси в державі чи в церквах, але я думаю, що на першому етапі існування помісної церкви я б це питання не ставив, бо воно може бути контроверсійне і воно може бути конфліктним, і тому й потрібен певний час і певні напрацювання, як юридичні, правові, так, напевно, і церковно-канонічні. Я думаю, що варіантів мирного вирішення питання набагато більше, ніж просто бійки і захоплення храмів.

— Тобто ви вважаєте, що регулятором має бути держава?

— Лавра у державній власності, і тому держава не може усунутися від цієї історії. Більше того, держава згідно з законом має забезпечити права всіх віруючих. В цьому сенсі ми маємо приклад Храму Гробу Господнього, де на місці воскресіння Христа по черзі служать православні, католики, вірмени, копти, і фактично регулюється це так званим статусом-кво, певними домовленостями після багатьох непорозумінь і конфліктів, які були досягнуті у XIX столітті і досі виконуються.

Цікаво навіть: в домовленності не вписали одну драбинку, яка стоїть біля вікна на карнизі, вона так стоїть, і її ніхто не чіпає з XIX століття. Але щоб домовитися, має пройти певний час, мають бути вислухані аргументи, і має бути той, хто є модератором цього процесу, координатором і відповідальним за збереження цього майна перед народом. Таким модератором є держава.

 Часть III. Церковная лавка

На главном входе Киево-Печерской Лавры дежурит охрана. Это один-два человека, однако в случае появления подозрительного лица их количество у входа увеличивается. Собственно, именно там иногда и случаются конфузы, когда прихожане путают заповедник с храмом. А сделать это не трудно, ведь и музей, и монастырь - это фактически одна и та же группа зданий:

— У вас стільки охорони.

— Ну, це не охорона, це контрольори.

— Тут же ж по квиточкам. Державний заповідник.

— О шостій годині музей, виставки закриваються, і вільний вхід до дев’яти годин вечора. А в дев’ять годин вечора поліція охорони зачиняє ворота, і тоді на ніч нікого не пускає. А з шостої до дев’ятої тут “прохідний двір”.

Проще говоря, верхняя часть Лавры - там, где главный вход - является музейной, и вход в нее в рабочие часы платный. А вот нижняя часть - место, где находятся кельи и административные здания лаврской братии; там же - пещеры. Вход на нижнюю территорию свободный, он расположен напротив памятника афганцам. Что сразу бросается в глаза - это налаженная торговля. Я не считал церковные лавки, кафешки и столовые с постным меню, но таких торговых точек здесь, вероятно, около двух десятков, а может и больше. В лавках можно найти все:

 — Дайте Спиридона Тримифунтского за 3 гривны.

— Мне 10 свечей.

— Дайте, пожалуйста, там платочек есть “С Днем рождения”, и “Неувядаемый свет” за 7 гривен.

Мое внимание привлекла архиерейская мазь, читаю этикетку: "Архиерейская мазь изготавливается лично архиепископом, включает более 20 компонентов, среди которых камфора, пчелиный яд и другие. Очень эффективно помогает при боли в суставах. Мазь надо тщательно втирать в сустав три раза в день, продолжительность лечения зависит от самочувствия".

Фото: lavra.ua

Есть здесь и объекты подороже, иконы - на любой вкус. К слову, весь ассортимент можно найти в лаврском веб-магазине. По интерфейсу он чем-то напоминает сайты по продаже смартфонов: иконы так же можно подобрать по типу, цене и размерам. Самая дорогая - икона Святого Николая Чудотворца за 82 740 гривен: шелкография, металлический оклад, покрытый серебром.

Почти на каждом шагу есть ларек, где можно купить кофе, а у колодца Антония Печерского можно приобрести тару для святой воды. Также на территории Киево-Печерской лавры действует два отеля - исключительно для паломников.

Гендиректор заповедника Александр Рудник уверяет, что все бизнес-площадки на территории Лавры работают официально:

 — Це ж державне майно, ми є балансоутримувачем, і надання права на певну комерційну діяльність може бути лише за погодженням Мінкультури і за згодою Фонду державного майна. Вони, як розпорядники цього майна, можуть дати згоду на його оренду чи розміщення на території заповідника чогось. Єдине, що ми можемо - з орендарів брати певну плату за послуги, якщо це через Фонд держмайна. У нас нічого не залишається, як кажуть – “гривня на рік”.

— Тобто це приватні підприємці орендують?

— У кожного павільйона є юридичний договір про оренду, який дає можливість здійснювати комерційну діяльність на території заповідника.

 Туристов в заповеднике всегда полно. Здесь можно услышать десятки различных языков, а у входа постоянно стоят экскурсионные автобусы с иностранными номерами.

 — Фактично, в діяльності заповідника приваблює не якийсь конкретно взятий об’єкт, а комплекс в цілому. Тобто, взяти архітектурний ансамбль заповідника: на сьогоднішній день територія заповідника - близько 30 гектарів, на яких розташовано 169 об’єктів, з яких 144 об’єкті - пам’ятки національного значення, і 96 - пам’ятки місцевого значення. Це такий великий релігійний і музейний архітектурний ансамбль. Єдиний, можна сказати, на території України, який зберігся з певними змінами, але з XI сторіччя.

Фото: lavra.ua

Багато чого є подивитися, але серед основних об'єктів, які дуже цікаві і відвідувачам -  це наша Троїцька надбрамна церква XII сторіччя, це і Успенський собор відновлений, звичайно, адже був розрушений у листопаді 1941 року, а потім відновлений і відкрити у 2000-х роках, а потім - лаврська дзвіниця, висота якої… Звідки краєвиди можна оглянути, можна оглянути не тільки всю Лавру, але і краєвиди міста: і лівий берег, і Дніпро, і Печерські пагорби, - дуже гарні краєвиди відкриваються. Крім того, в нас користуються популярністю виставки, як виставка Києво-Печерської лаври і виставка мініатюр Миколи Сядристого.

— А як так сталося, що у такому церковному комплексі є виставка, яка має іншу тематику?

— Справа в тому, що сам Сядристий, автор, він вже понад 40 років працює у заповіднику. Сам заповідник створено у 1926 році (до речі, 29 вересня ми вже відмічали 92 річницю), мінялися назви, тоді це було музейне містечко. Багато об’єктів, можливо, не пов’язаних із Лаврою, в ті часи, на початку XX століття, у 1920-х роках… Намагалися відходити від релігії. У 90-х почали повертатися до релігії, музеї різного роду діяли на території заповідника (і продовжують діяти). Ну і Музей Сядристого також.

По сусідству розташований Музей коштовностей, філіал Національного музею історії України. Тут відвідувачі мають можливість не тільки побачити об'єкти Лаври, але й відвідати інші музеї, подивитися на скарби, які має Україна на сьогоднішній день, і які представлені тут. Що ж стосується потоку туристів, то щорічно нас відвідує 400 тисяч. Цього року, ми сподіваємося, буде більше (і за попередніми оцінками - вже більше, а рік не завершився).

— Як ви вважаєте, чому?

— Людям цікаво подивитися. Хтось приходить з релігійних питань, хтось з культурної зацікавленості, приходить побачити культуру, традиції нашого народу. Тому звичайно ж є відвідувачі іноземні, які приїжджають у Київ і відвідують Києво-Печерську лавру - це одна з “перлин” Києва, яка розташована на території заповідника, тому є попит. Це те, що притаманне саме нашим туристам. А, наприклад, туристам з Німеччини чи з Англії, в яких трохи інша релігійна культура, цікава давнина - це ж XI століття. Ну і музеї на території заповідника теж приваблюють іноземців.

Фото: EPA

— А з яких країн ще приїжджають, крім тих, що ви назвали? Я бачив, тут не тільки з Європи гості. До того ж, мені здається, має бути якийсь паломницький фактор.

— Є і Туреччина, є і велика кількість туристів з Китаю, є туристи з Білорусі. Звичайно, у нас в значній мірі впала кількість відвідувань з Росії, зважаючи на ситуацію, що сьогодні  відбувається між двома країнами. Є і з Азії відвідувачі, багато з Америки в цьому році цікавляться.

— А ви не питали, що їх приваблює?

— Особисто з нашими науковцями розпочали в минулому році і продовжили в цьому - зробили інформаційні стенди на верхній території стосовно об’єктів. Є і QR-код, коротка інформація і українською мовою, і англійською, стосовно об’єктів їхнього походження, і так далі. Я особисто цікавився в іноземця, який користувався стендом із зчитування QR-коду, чи інформація йому корисна: він сказав, що цікаво.

Я його супроводив до Музею мініатюр, він був дуже вражений і сказав, що взагалі, подорожуючи по території заповідника, він відкрив для себе багато цікавого, відкрив для себе “the new Ukraine”. За радянських часів більшість вважала, що Україна - це частина Росії; а сьогодні їм цікаво побачити наше, українське.

 Последние туристы и верующие покидают Лавру в девять часов. Ворота закрываются, а колокольня и храмы остаются подсвеченными, и их еще всю ночь видно далеко с левого берега Днепра. Пока в кабинетах, кельях и на митингах решают, чья будет Лавра, сам монастырь продолжает стоять на Печерске, как и все эти века, которые он стоял с начала своего создания.

 — Це святиня з незаперечним авторитетом, який засвідчений сотнями святих подвижників, котрі в печерах сьогодні спочивають там, сотнями чудес, які мали місце в історичному процесі, - говорит митрополит УПЦ МП Александр Драбинко. - Не треба забувати, що більша кількість приміщень її і стін побудовані гетьманом Іваном Мазепою.

Фото: lavra.ua

Це історичний спадок, який несе Україна, як найліпшу бісерину, мабуть, в тій діадемі, якою прикрашена сьогодні Україна і зокрема Українська православна церква. Святиня не повинна бути предметом спекуляцій. І говорити, куди піде Лавра, як вона буде… Треба знаходити порозуміння в будь-якому випадку, і в цьому питанні також. Насельники лаври - це люди, котрі взяли на себе подвиг монашеського життя, вони моляться за весь світ.

Звісно, кожен з нас зі своїм характером і зі своїм баченням, скільки б ми не казали, що ми поза політикою, і, як то кажуть, “не від світу цього”, все рівно ми живемо в цьому світі, всі харчуємося, голосуємо на виборах, маємо стосунки один з одним. Тому перш за все для того, щоб не було конфліктної ситуації навколо Лаври, щоби не було спекуляцій навколо Лаври, треба знаходити спільну мову з тими насельниками, які там проживають. Коли ми будемо говорити мовою любові, а не риторикою насильства і захоплення, тоді, я думаю, свідомість підкаже, як кому поступити.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0комментариев

Комментарии

добавить коментарий 

    Оставлять комментарии могут только зарегистрированные посетители Войти

    Мониторинг СМИ

    Последние комментарии

    • velovs@ukr.net | 16 ноября 2018, 17:41

      "...Константинополь по окончании Первой мировой войны 1914-1918 будет принадлежать России..." ------ "Помимо Константинополя, в докладе затрагивается будущее устройство Иерусалимской

    • Andrii Bo | 16 ноября 2018, 17:01

      Добродію, Ви Гуглом користуватися вмієте?)) Цю автівку 1999 року випуску із двигуном об'ємом 1998, власною вагою 1400 та повною вагою 1955кг 9 травня 2013 року зареєстровано ВРЕР-4 УДАЇ у м.

    • velovs@ukr.net | 16 ноября 2018, 17:01

      А от мені (чомусь) так видається, що ці його "релігійні переконання" обмежуються, головним чином, тим, що Христос означив - як "служіння мамоні" (Мт.6:24)... ----------- Й подібне

    • orthodox | 16 ноября 2018, 14:33

      Ну прям как две капли воды! :) И никто (особенно вы - РИСУ) не потрудились посмотреть на номера авто - Львовская область.... И последнее, - где там кипа еврейская? Это скорее модная тюбетейка. Совет

    • enzian | 16 ноября 2018, 12:53

      Слідство має бути доведене до кінця, а негідник - належно покараний. Доля Української церкви не повинна залежати від нікчемних реєстраторів.

    Популярные статьи месяца