Ересь папизма

25 сентября 2018, 00:03 | Общество-дайджест | 1 |   | Код для блога |  | 

Джордж Демакопулос (George Demacopoulos)

"Общественное Православие", 20 сентября 2018

Трехсторонний диспут между украинцами, русскими и Вселенским Патриархатом о возможности церковной независимости Украины обещает быть самой серьезной проблемой для православного христианского единства нашего поколения. С чисто политической точки зрения украинская автокефалия представляет для Русской Православной Церкви полную катастрофу. Она не только лишит РПЦ одной трети ее приходов и подорвет проект Русский Мир, но и коренным образом опровергнет претензии Московского Патриархата на лидерство во всем православном христианском мире.

В отчаянных попытках расстроить движение за независимость Московский Патриархат со своими приспешниками продвигает множество риторических и исторических аргументов, ни один из которых не является таким воинствующим и нелепым, как обвинение Вселенского Патриархата в «ереси папизма». И хотя это не первый раз, когда обвинения в «папизме» нацелены во внутриправославный спор, некритичное употребление этого обвинения выявляет и значительную богословскую неграмотность, и могущество анти-католических риторических оскорблений внутри внутриправославной полемики

Даже поверхностное понимание истории и канонического закона православного христианства показывает, что в папстве нет ничего по природе еретического. Многие святые византийской эпохи, включая Иоанна Златоуста и Федора Студита, признавали административное старшинство епископа Рима и обращались к широкой юрисдикционной власти пап тех дней. Святые Отцы Четвертого Вселенского Собора даже подтверждали легендарную связь между святым Петром и папством.

Но что более важно, ересь – это специфический и технический богословский термин, относящийся к преднамеренному разрыву с церковной догматической (т.е. закрепленной в Символе Веры) вере в Христа и Троицу. Споры о практике и административной организации могут означать разрыв с традицией или каноническим порядком, однако они не представляют собой ересь. Святой Василий прекрасно выразил это отличие в четвертом веке в письме к Амфилохию.

Так как вопрос независимости Украинской Церкви не имеет ничего общего с учением Церкви, категория ереси в данном случае неприменима.

Бесспорно, украинский «вопрос» является спором о юрисдикционной власти, границах независимых церквей и том, кто должен решать, когда поместная церковь наделяется автокефальным статусом. И как я уже утверждал в других статьях, эта категория споров уходит корнями в период поздней античности и в общем отражает более широкие геополитические трансформации.

Можно привести аргумент (хотя я бы этого не делал), что Вселенский Патриарх превышает свои полномочия. Или можно утверждать, что в данный момент это было бы пасторски не благоразумно со стороны Вселенского Патриарха предоставлять Украинской Церкви автокефалию. Но ни одна из этих позиций не сравнима с оскорбительными обвинениями в том, что Вселенский Патриарх поддался ереси папизма.

Конечно, мы не можем знать, теологически глупы ли или умышленно злонамеренны виновные в клевете. И тогда как мы привыкли ожидать поведение такого рода в темных уголках интернета, очень тревожно было бы видеть таковое от Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата. Но именно это и происходит. В интервью, опубликованном на официальном сайте Московского Патриархата, Митрополит Иларион (Алфеев) заявил, что Патриарх Варфаломей «единолично принимает решение, входящее в прямое противоречие с многовековой канонической традицией Православной Церкви, а это уже не что иное, как ересь папизма».

Во всем этом возможно не стоит упускать из вида различия между тысячелетней православной критикой расширения папского превосходства, начавшейся в средние века и скорее недавнее присвоение фразы «ересь папизма» как внутриправославного обвинения, направленного на то, чтобы оспорить законность власти православного епископа.

Выражение «ересь папизма» впервые было использовано схизматическими Старостильными Церквями в середине двадцатого века, как часть провалившейся пропагандистской попытки оправдать разрыв с каноническими Церквями. Для Старостильных Церквей и сочувствующих им «ересь папизма» представляла собой не критицизм конкретного папского учения, а скорее всеобъемлющее оскорбление, включающее все, что воспринималось ими как неправедное, в западном христианстве и современности. И, конечно, настоящей целью Старостильных Церквей была не Римская Католическая Церковь, и не римский епископ, а православные епископы, в особенности Вселенский Патриарх Афинагор, который, по их мнению, уступил «Западу».

Возможно, факт того, что Митрополит Иларион хватается за любые аргументы, чтобы предотвратить неизбежное на данный момент, говорит о том, что он опустился до использования риторических тактик крайне сектантской и раскольнической общины прошлого века. Помолимся о том, чтобы и он, и другие в Московском Патриархате понимали лучше, чес Старостильные Церкви, что преувеличенная риторическая клевета не помогает оправдать сотворенный своими руками раскол.


Джордж Демакопоулос, почетный профессор православного христианства, содиректор центра исследования Православного Христианства университета Фордам.

Общественное Православие стремится содействовать обсуждению различных мнений по современным вопросам, связанным с православным христианством, предоставляя поле для свободной дискуссии. Позиции, высказанные в этом эссе, являются исключительно авторскими и не отражают взглядов Центра исследования православного христианства и редакторов.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1комментариев

Комментарии

добавить коментарий 
  • velovs@ukr.net | 25 сентября 2018, 08:13
    Комментировать комментарий

    Щодо цієї "єресі папізму" то тут, мабуть, варто послатися, зокрема, на глибинну духовну сутність Свята трьох святителів, яке Східна Церква відзначає в один день із 1076 року. Опісля того, як вони явились єпископу Євхаїтському Іоану і наказали залишити даремну суперечку про "переваги" котрогось із них над іншими. Оскільки всі вони, натхненні й проваджені Святим Духом, творили на благо Христової Церкви. Й тому нема поміж них ні якогось "першого", ні "другого", "більшого" або "меншого", а всі вони - рівні та єдині. ------------------------ А також усі троє мали таку ж тверду й непохитно міцну й праведну віру, яка, наприклад, була у тих же свв. Петра, Павла й інших Господніх апостолів та пророків, праведників й угодників і, зокрема, в Божі відкриття й об'явлення. ---------------------- Як вбачається, у такий спосіб - і якраз незабаром після початку Великої схизми (у 1054 році) - Боже Провидіння ще раз нагадало християнам про те, що у новозавітньої вселенської Церкви Сходу і Заходу є тільки один-єдиний Глава і Первосвященик та Посередник між Богом Отцем і людьми: це - Господь Ісус Христос. Той, Якому єдиному - і лише Йому одному, і нікому іншому - і належить у всій Його Церкві вся повнота слави й поклоніння, честь і хвала та нероздільна - ні з ким іншим - вірність, відданість і довіра правдивих християн. ------------------- І наразі, в добу після Христового Вознесіння на Небеса, тільки й лише Святий Дух є єдиним і повноважним, рівнославимим, рівнопоклоняємим та всехвальним - із Христом - Його Представником і Намісником на землі. Тим, Хто збирає (єднає) всіх істинних - дійсно духовно "народжених згори" (Ін.3:3,7) - християн, незалежно від їх культурно-літургійної та теологічно-деномінаційної належності, в одне містичне Тіло Христове. Він єдиний - і ніхто інший. І Хто повсякчас пригадує цим учням і послідовникам Ісусовим, зокрема, таку Його настанову: "ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо вам не зашкодить" (Лк.10:19). ----------------------- Тобто, соборність і взаємне служіння одне одному належать до числа основних засадничих принципів побудови і буття цього Тіла Господнього у цьому світі. Того Його Тіла, де нема і жодним чином не може бути якихось "головних" і "підлеглих", більш чи менш важливих і значущих. А є рівнозначні й рівноцінні співбрати у спільній і загальній для всіх праці у славу Божу. ------------------- Так, приміром, поміж ієрархів (єпископів), образно кажучи, ніяк не має бути, з одного боку, всевладних і безгрішних та непомильних - ледь не обожнюваних "суперначальників" і кумирів. А, з іншого, - майже безсловесних та бездумних "роботів-виконавців", будь-якого суперництва та інтриг, ворожнечі і взаємопоборювань. Там мусить існувати й домінувати лише одна головна, визначальна першість (примат) - першість у правдивій братерській любові. Як між ними, а надто - до всіх інших людей, незалежно від їх походження, статусу та різних інших обставин. --------------------- Й це служіння єпископа (архієпископа та митрополита, кардинала чи патріарха-предстоятеля) відрізняється від обов'язків пересічного священика і душпастиря, насамперед, більшою відповідальністю перед Господом і церковним загалом (собором священства і парафіян). Саме перед тими, котрі делегують (довіряють) йому цю місію. Тобто, гідно очолювати, спрямовувати й презентувати це - вельми шляхетне й спасаюче багатьох людей служіння. Служіння Христової любові й милосердя, відродження, зцілення (духовного й фізичного) і провадження до Божого Царства у ввіреній його постійному - пастирському піклуванню, окормленню і турботі християнській спільноті. ------------------------ "Ісус же, підізвавши їх [учеників], сказав: ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними. Не так буде у вас: але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох" (Мт.20:25-28). Й саме такий - принаймні, в ідеалі, як взірець незламної (твердокам'яної) віри й довіри її членів Господеві та Його Слову, Божим об'явленням і обітницям, а, головне, соборності й взаємного служіння їх одне одному та іншим людям - вигляд і має та містична (духовна) спільнота новозавітнього Божого народу. Та, про яку Христос сказав, що "на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її" (Мт.16:18). Ніколи й нізащо. ------------------------ А ще також "сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде засуджений". І таких - діючих у дарах і плодах духовних - правдивих і активних "віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип'ють, не пошкодить їм, покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові" (Мк.16:15-18). Крім того, в середовищі таких вірних "і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння" (Іоїл 2:28).

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные посетители Войти

Последние комментарии

  • незалежний | 20 октября 2018, 22:32

    Всі розумні коментувати!? Тоді підкажіть за яким законом України або каноном Церкви в нас митрополит Іван (Яременко) зі своєю ручною десяткою є головою і членом всіх парафії??? Тому і піднімаємо руки

  • В. Ясеневий | 20 октября 2018, 21:58

    П.Ігор Шевчук неперевершений коментатор промов Святослава ШевчукаЮ, так що будь-чиї коменти зайві і нікому, крім самого Ігора не зрозумілі, та й не потрібні...А що і кому вони можуть хоть що-небудь

  • velovs@ukr.net | 20 октября 2018, 20:32

    Вочевидь, у підготовці й прийнятті цього ганебно-заборонного рішення - активну й безпосередню - участь брали, зокрема, місцеві структури УПЦ МП. -------- Й тому цілком логічно - у відповідь - було би

  • John | 20 октября 2018, 20:24

    Чомусь, мало написали бридоти на мене, видно не зачепив.

  • bodja | 20 октября 2018, 18:41

    "кожна громада мирян чи ченців матимуть право вільно обрати центр свого церковного підпорядкування – належати до Української чи до Російської Церкви" - ось це і є заклик до війни на рівні

Популярные статьи месяца