Религия очень медленно и слабо возвращается в публичное пространство Украины, – проф. Людмила Филипович

3 января 2017, 09:28 | Интервью | 21 |   | Код для блога |  | 

Разговаривала Татьяна КАЛЕНИЧЕНКО

Многие могут назвать 2016 год феерическим, часто трагическим и таким, что лучше бы уже прошел. Но всегда в конце года полезно подводить итоги, чтобы еще раз посмотреть на те уроки, которые он нам принес. Именно с такой просьбой – оценить 2016 год в религиозной жизни Украины и немного заглянуть в будущее – мы обратились к профессору Людмиле ФИЛИПОВИЧ, заведующей отделом истории религий и практического религиоведения Отделения религиоведения Института философии НАНУ.

fylypovych_rf.jpg 

– Людмила Александровна, что знаковое произошло за этот год и какие выводы можно сделать?

– Возможно, я что-то пропустила или сразу не припомню, но итоги религиозного 2016 года вращаются вокруг нескольких событий: 1) встреча Папы Римского и Патриарха Московского; 2) Всеправославный Собор; 3) подготовка к празднованию 500-летия Реформации. Все они так или иначе касаются Украины. Первые два события были особенно знаковыми, поскольку я рассматриваю их с перспективы создания единой Поместной Церкви. И хотя прямо Украина там не упоминалась, она незримо присутствовала и в Гаване, и на Крите в качестве неудобного, даже конфликтного вопроса. В первом случае такой раздражительной точкой являются украинские греко-католики, из-за которых ну никак не налаживается экуменический диалог между Ватиканом и Россией, а во втором – непризнанные православные Киевского Патриархата и автокефалы, которые «портят» картину всеправославного согласия, в частности между Константинополем и Москвой.

Я внимательно следила и за православно-католической встречей, и за Всеправославным Собором. Они эпохальны в и для истории христианства. Те цели, которые перед собой ставили религиозные лидеры, мне кажется, достигнуты. Папы Римские мечтали встретиться с Московским Патриархом – Франциску повезло. Так же и Патриарх Варфоломей уже вошел в историю благодаря созыву Собора. Несмотря на трудный путь его подготовки и отказ в последнюю минуту четырех патриархов приехать, Всеправославный Собор – не совещание, не встреча, не консультации, а таки Собор – «церковное событие тысячелетия» – состоялся. Безусловно, мы еще не раз будем возвращаться к этим встречам и переосмысливать их. Радикалы могут быть недовольны результатами из-за недостатка или избытка определенных трендов или вопросов. Не забываем, что для этой православной среды, очень консервативной, принятие постановления «Миссия Православной Церкви в современном мире» выглядит слишком современно, в духе ІІ Ватиканского собора! Наконец и православные по-православному осмыслили и концептуализировали изменения за последние 1000 лет.

Для Украины последствия этого Собора мы еще увидим, но и сейчас эксперты оценивают его положительно. Хорошим было и то, что там не было нашего главного оппонента – Патриарха Кирилла, который использовал бы ситуацию в свою пользу.

Возвращаясь к внутренним православным проблемам, видим, что при всей консервативности эта среда все же поддается изменениям. В 2016 году происходили сложные процессы во всех Православных Церквах. Наиболее «замерзшая», с моей точки зрения, ситуация в Украинской Православной Церкви в единстве с Московским Патриархатом. Нет мощного движения ни вправо, потому что сами обстоятельства против сближения с Москвой, ни влево, потому что не хватает силы проукраинскому сегменту, который бы решительно разорвал с МП. Церковь боится очередного раскола, но при всем сворачивании своего видимого присутствия в обществе все-таки движется по своей уменьшенной в разы траектории. Когда в этом скудном движении просматривается тяготение в сторону Москвы, люди реагируют. По мнению экспертов, Церковь закрылась, минимально общается с узким сегментом общества, больше молчит, чем говорит или объясняет, ушла в себя. Очевидно, что там идут более глубокие процессы, чем нам может быть заметно. Церковь находится в процессе самоопределения. Идентификация, и не только вероисповедная, но и социальная, политическая, культурная, – в этой Церкви проходит больно, многое подлежит переоценке. Люди только учатся выражать свое несогласие или сомнение, и делают это не в той форме, в которой бы нам хотелось.

То есть мы не слышим голоса сопротивления позиции руководства Церкви?

– Пока нет, хотя отдельные люди выражают свое отношение к политике руководства Церкви, в частности переходом в УПЦ Киевского Патриархата. Но это движение не приобрело массовый характер и вряд ли примет. Мы должны понимать, кто является социальной базой УПЦ – это люди несколько консервативны, они никогда не были ориентированы на решительные шаги. И то, что сейчас около 60 приходов перешло – это определенный взрыв для среды. Может, именно поэтому Церковь так бурно реагирует, потому что не ожидала, что люди выразят свой протест таким образом.

Киевский Патриархат четко и ясно позиционирует себя как патриотическая и народная Церковь. В ситуации углубления социальных противоречий, которые только нарастают, он занимает, с моей точки зрения, понятную его верным позицию. Возможно, не везде получается так, как хотелось бы, потому что Церковь – это живой организм, состоящий из живых людей, но поддержка Киевскому Патриархату со стороны народа растет. Едва ли не впервые доверие и приверженность к УПЦ КП превзошла доверие к УПЦ (МП). И это при условии, что количество МП общин втрое превышает КП.

УАПЦ удивила скандалами вокруг некоторых епископов. Это не красит Церковь и больно бьет по ее авторитету. Имея почти бесконтрольную власть над своими чадами, некоторые епископы теряют контроль над собой, забывая, что они являются слугами Божьими, которые поставлены для выполнения высокой миссии, что они не такие, как все. А какие? Кое-кто перепутал ответственность со вседозволенностью.

Вообще этот год показал нам, что Церковь – это не хрустальный дворец в облаках, а это реальный организм, которому присущи черты нашего несовершенного общества – и клевета, и воровство, и взяточничество. Церкви поджигают, грабят, друг на друга доносят... Ситуация, возникшая между митрополитом Александром (Драбинко) и депутатом Вадимом Новинским, разрушает то доверие, которое имеют Церкви от украинского общества. Открываются секретные страницы взаимоотношений между мирянами и клиром. Сами Церкви десакрализуются. И секуляризованное общество здесь не при чем.

– Вопрос в том, куда может привести публичность. В православной среде за этот год были разные случаи, как Крестный ход УПЦ, так и призывы передать Лавру Киевскому Патриархату...

– ...и законопроект об особом статусе религиозных организаций, центр которых находится в странах, признанных агрессорами. Я не сторонница радикальных решений – «взять и отменить!». В вопросах вероисповедания принуждение неуместно, даже опасно. Это сфера, где резкие движения могут привезти к непредсказуемым последствиям. 25 лет, успешно или не очень, но создавался религиозный ландшафт нашей страны. Перекроить его одним приказом не получится. С Церквами, с иерархами, с верными надо работать. Это особый вид социальной, но работы! И Церковь, и государство, и общество должны научиться слушать и слышать друг друга. Часто ли такое происходит? Определенные успехи есть. К управлению государственно-конфессиональной сферой приходят люди, которые системно видят отношения между обществом и Церковью. Много таких людей не только в центре, но и на местах. По их инициативе возникают экспертные советы, консультационные советы из представителей религиозных общин. Вот вам и гражданское общество.

Давайте вместе обсуждать острые проблемы. Обоснованы ли претензии государства к УПЦ (МП)? Без сомнения. В ситуации, когда идет война, присутствие священников МП на стороне агрессора и сакрализация их действий, которые приводят к смерти украинских граждан, никак не могут быть оправданы. Убеждают ли вас аргументы о наличии верных с обеих сторон? Меня в условиях войны – нет! Вот говорят о том, что Церковь – это большой миротворец. Да, мир нужно творить, но между кем и кем? Имеет ли право христианин идти на согласие со злом, с дьяволом? Допустимо ли искать компромисс с грехом? Так объясните людям, по-богословски или простым языком, почему нельзя договариваться именно с плохим.

Мы видели неоднократные визиты Апостольского нунция в Донецк и Луганск, что вызвало различные реакции в обществе.

– Меня лично аргументация Ватикана о целесообразности этих поездок не очень убеждает. Нунций заявил, что основная задача Церкви – это построение мостов. Вопрос: с кем и чем? Строить мост с врагами Украины? В разгар военного противостояния? В ситуации, когда враг даже не думает каяться и убежден, что делает все правильно, убивая тысячи людей? Мы не можем не радоваться инициативе «Папа для Украины» – для нас сейчас это колоссальные деньги. Вопрос в том, кого они поддерживают и кому идут эти ресурсы. Цель в принципе милосердная, типично церковная, чтобы предоставить всем элементарные средства к существованию. Я дам симметричный ответ словами нунция, когда его спросили, почему Ватикан не разрешил УГКЦ принять к себе архиепископа Игоря Исиченко: «Мы не видели целесообразности». Вот так же и я не вижу целесообразности в помощи сепаратистам.

В целом римо-католики в Украине развиваются стабильно. В этом году они отметили 25 лет религиозной свободы в Украине, везде подчеркивают благословенность нынешних времен по сравнению с советскими. Они придерживаются общекатолической стратегии, основное внимание направляют на благотворительность, почти не артикулируют политические или национальные вопросы. После замены нунция-американца архиепископа Галликсона с его свободолюбивой и демократической позицией, новый нунций-итальянец архиепископ Гуджеротти кажется более консервативным и жестким. Он отстаивает геополитические интересы Ватикана и мало ориентирован на проукраинские требования современной религиозной жизни. Но это характеризует не только римо-католиков. А УПЦ, а некоторые протестанты? А президент и правительство – полностью исходят из интересов Украины?

А как выглядела динамика событий за последний год среди нехристианских течений?

– Нехристианские религии, в частности иудаизм, ислам, буддизм, индуизм и другие – они никогда не составляли серьезную конкуренцию христианам. И в дальнейшем они будут обогащать религиозную палитру Украины, свидетельствовать об имеющейся религиозной свободе в Украине, удовлетворять потребности тех украинцев, которые идентифицируют себя с этими религиями. Задача государства и общества – гарантировать этим людям свободу вероисповедания, защищать в случае необходимости их права.

Я бы хотела остановиться на вопросе диалога между Церковью и обществом, с властью. Как, по Вашему мнению, диалог должен выглядеть? Кто должен стать инициатором и что должно произойти, чтобы он начался?

– Я считаю, что религия очень медленно и слабо возвращается в публичное пространство Украины. Несмотря на количество зарегистрированных общин, на многочисленные религиозные самопрезентации, на скорость посещения властью храмов, религия существует скорее как картинка или вывеска. Мода! В сознании людей еще не произошло переосмысление роли религии в жизни человека и общества. Все, что творится в государстве, свидетельствует о том, что для большинства людей Бога не существует – война, противостояние, коррупция... Разве верующие это бы допустили? Поэтому мы можем сколько угодно гордиться количеством верующих – а их у нас около 80% населения страны, но результат нашей веры – это жизнь, согласно нашим убеждениям.

Что нужно делать ради диалога? Прежде всего, должен быть настрой на диалог, на желание понять другого. Наши Церкви ориентированы преимущественно на себя, на свои внутренние проблемы. Напомнить об ожидании Рождества мне сегодня мало. Я хочу понятную и современную актуализацию дня рождения Христа. Получается, что Церковь не успевает за потребностями верующих? Не отвечает на запросы? А как тогда быть с призванием Церкви, о чем писал еще митрополит Петр Могила: «Вы должны быть светильниками», освещать не только свой путь, но и путь для других людей? Современность ставит перед Церковью вызовы глобального масштаба. Готовы ли Церкви дать ответ?

В этом плане радуют греко-католики – у них даже есть ответственные за стратегическое развитие Церкви. Я вижу, как эта Церковь движется – по глобальному и детальному плану. Они постоянно развиваются соответственно ему, а потому достаточно успешны. То есть, это та Церковь, которая наметила себе перспективу аж до 2050 года. Некоторые нынешние шаги принесут урожай через 2–3 поколения, но уже сейчас они вселяют надежду. Интеллектуалы УГКЦ предложили шикарную программу «Открытая Церковь», и она действительно открыта для общения в онлайн, для горячих вопросов и откровенных ответов. Открыт и Предстоятель Блаженнейший Святослав, который активно работает и здесь, и за рубежом, создавая альтернативу «Русскому миру» – Украинский мир. Не благодаря ли ему и мудрой мигрантской политике Церкви резко изменилось отношение к украинцам за рубежом, когда с них сняли клеймо предателя, искателя легких хлебов.

– На протяжении последних месяцев мне приходилось слышать от разных служителей о своеобразном кризисе религиозной среды. Как, по Вашему мнению, присутствует ли этот кризис? Когда вместо сотрудничества все спускается к конкуренции или даже открытому противостоянию между религиозными организациями.

– Я не склонна думать, что есть кризис, поскольку аналитик не в праве на что-то надеяться или чего-то ожидать от религиозной среды. Эта среда развивается по своим законам, периодически подавая нам знаки об изменениях. Да, есть немало заявлений от Всеукраинского Совета Церквей и религиозных организаций, по которым можно наблюдать, куда движется религиозная жизнь в Украине. Эти заявления – солидарное мнение религиозных лидеров и определенный показатель этого движения. Хорошо, что такая солидарная позиция существует, благодаря чему удалось решить некоторые общие для всех Церквей проблемы, например, по налогообложению религиозных организаций, льгот на оплату коммунальных услуг, религиозного образования и тому подобное.

Но, в конце концов, каждая Церковь будет отстаивать свой интерес, потому что ей не интересно, чтобы за его счет росли другие. Вот возьмите волонтерство. Разве все Церкви сбрасывают все в общий котел, а затем делят между воинскими частями? Естественно возникло распределение, когда они выбрали отдельные батальоны и напрямую передают свою помощь. Иногда чрезмерная централизация вредит делу. А проблемы, или как вы говорите кризис, сопровождают любые процессы. Может, здесь надо говорить о выгорания? О чрезмерном использовании ресурса Церквей?

Но мои впечатления извне другие. За последние дни я побывала на мероприятиях протестантов по подготовке к празднованию 500-летия Реформации. Там был полный зал молодых мужчин, которые хотят изменений не только в Церкви, но и в обществе. И я почувствовала, что они способны на эти изменения. Несмотря на количественно незначительный процент протестантов в Украине, они очень мощно заявили о себе: «Через духовную реформацию к возрождению страны». Вот я бы рискнула и отдала управление страной в руки протестантов. Залог успеха в том, что они, как исповедуют, так и живут, по Библии. Сказано, что воровать – грех, вот и не воруют. Они инициативны, и не только в делах веры, но и в делах бизнеса, образования, управления. Это же с их подачи принято много новых законов – о некоммерческом статусе религиозных организаций, разрешении свободного проведения религиозных мероприятий – все были инициированы протестантами. Благодаря составленной программе R-500 (вы видели этот 150-страничный «Каталог»?), которая направлена на празднование юбилея Реформации, украинцы узнают не только о протестантизме, но и о христианстве вообще. Намечено сотни мероприятий, аккумулировано много ресурсов.

Для многих организаций этот год тоже стал юбилейным, как и для Отделения религиоведения Института философии им. Г.С. Сковороды. Как видите динамику сейчас?

– Это очень грустная тема. Мы столько сделали за эти 25 лет. Фактически построили новую науку – религиоведение. А сейчас видим, как она разрушается. Буквально на днях прочитала прекрасную статью об окончании эры корректности для академической среды. И то, что мы имеем в Крыму и на Востоке – это результат отсутствия гуманитарной стратегии развития страны, и как следствие – отсутствие сформированного гуманитарного пространства. Общество, скорее власть, просто не понимает рисков сокращения гуманитарного знания, сфер его влияния. Конечно, мы будем стоять до конца, потому что за нами дети, их будущее. Без гуманитарной науки мы не преодолеем новые кризисы и вызовы. Ведь главная проблема в любом обществе – это человек, способен ли он противостоять злу и утверждать добро.

Старое поколение религиоведов постепенно уходит, а новое поколение очень неуверенно в своей востребованности. Это касается не только религиоведов, но и философов, культурологов, историков. Мы должны сформировать у общества запрос на гуманитаристику, чтобы власть поняла, что Институт философии нужен не только как презентант специальности «философия», а как аккумулятор и генератор новых идей, способный определять направления развития общества и человека. Поэтому я готова работать как волонтер, поддерживать молодежь. Может ли сегодня молодой ученый позволить себе участие в научной конференции? В Украине? Не говоря уже о зарубежье. Как ему обнародовать результаты своих исследований, когда любая публикация платная? Как сегодня просто выжить на минимальные зарплаты?

Если говорить об общих итогах, что можно было бы назвать самым позитивным и негативным за прошлый год для религиозной среды?

– Этот год показал, что единственное, на что мы можем надеяться – наши люди, простой народ, в частности, мои коллеги, старшие и молодые, которые любят науку, свое дело, работают на Украину. Начав с реформирования, глубинного и сущностного, самих себя, своих семей, мы можем взяться и за реформирование общества, власти, своей профессиональной среды. И из этого может вырасти новое государство Украина – она ​​уже вырастает, успех которой зависит от усилий каждого. У нас нет времени жить в полсилы, рассчитывая, что когда-то можно наверстать то, что не сделал сегодня. Каждый день должен быть для тебя как последний. Ты должен выкладываться на все 100, иногда даже через «не могу». Если мы несем ответственность за то, что сделали и не сделали, за то, что обязательно сделаем, за тех, с кем живем рядом и вместе.

Читайте также: Людмила Филипович. Підводимо підсумки: 25 років розвитку релігійної сфери в Україні

fylypovych_vysh.jpg

Система Orphus
Рейтинг
0
0
21комментариев

Комментарии

добавить коментарий 
  • Vasya Shelelo | 24 января 2017, 19:05
    Комментировать комментарий

    Я належу ло МГКЄ у нас наприклад від угкц все більш по- людськи .Мілан Шашік дуже добрий єпископ.

  • В. Ясеневий | 8 января 2017, 18:10
    Комментировать комментарий

    ЛЕОНТІЮ Іноді позитивно відзиваєтесь про роль УГКЦ в наш час. А що скажете про наступне, прочитавши цю статтю (http://www.octpib.info/News.aspx?idNews=20212) багато священиків свідчать, що Митрополити УГКЦ навіть не хочуть їхати на парафії на запрошення деканів у будні дні, а в святкові... Чому? Храмові свята, посвячення, прощі - все велично і святково, тобто все піар-компанії. Найбільші прощі - це молитви за здоров"я, ну і за щасливі долі. А де боротьба з гріхом, злом, пристрастями, звабами світу і демонами? В УГКЦ цього немає. Так і не бачать наші ієрархи реальної картини зубожіння бідного народу. Священики, в яких на храмах були митрополити, свідчать, що вони (ієрархи) цікавляться тільки кошторисами ремонтів, зведенням будівель, підключенням опалення і т.д. І ні словом не обмовлюються про духовно-моральний стан парафій: кількість відвідувачів, сповідників, причасників, узалежнених від алкоголю і наркотиків, розлучених і т.д. Ось такий у нас провід, а які тоді можуть бути водимі?

    • Леонтій | 8 января 2017, 19:36
      Комментировать комментарий

      Ваше - для мене - "домашнє завдання", шановний В.Ясеневий, постарався виконати: лист того священика знайшов і прочитав. Мабуть, у ньому не обійшлося без деякого емоційного перебільшення. Одначе все одно - скажу так: неподобство і жах! Разом з тим: всі ми - недосконалі й грішні, за своєю природою, люди - тут, на постсовкових теренах (включаючи навіть і Галичину!), несемо в собі - так чи інакше, тою чи іншою мірою - рудименти старого менталітету. А Церква - це РЕАЛЬНИЙ зріз (невід'ємна частина) якраз того суспільства, в якому вона існує і діє. Так що ж тут так сильно дивуватися й обурюватися?! І навіть у протестантських спільнотах теж, буває, не все гаразд. Бо в них теж зосереджені ті ж самі люди із залишками того ж самого менталітету... Такою, в принципі, є моя реакція (рефлексія, відповідь) на це Ваше прохання.

  • В. Ясеневий | 8 января 2017, 16:10
    Комментировать комментарий

    "Я вважаю, що релігія дуже повільно і слабо повертається у публічний простір України." - Не релігія як така, і не Церкви (бо Церква - це провідники і всі віряни), а в першу чергу їх провідники, яким за словами Юрія Чорноморця вистачає ритуальних послуг (похрестити, повінчати, похоронити, посвятити і, найважливіше, з великим зиском продати свічки, церковну атрибутику та духовну літературу). "Незважаючи на кількість зареєстрованих громад, на чисельні релігійні самопрезентації, на швидкість відвідування владою храмів, релігія існує скоріше як картинка або вивіска. Мода!" В традиційних Церквах це називаю обрядовір'ям, обрядопоклонінням і обрядомагією, де немає мови про "поклоніння в дусі та істині". "Все, що твориться в державі, свідчить про те, що для більшості людей Бога не існує – війна, протистояння, корупція... Тому ми можемо скільки завгодно пишатися кількістю віруючих – а їх у нас приблизно 80% населення країни, але результат нашої віри – це життя згідно з нашими переконаннями." Де логіка? Спочатку стверджується, що "для більшості людей Бога не існує – війна, протистояння, корупція...", а далі - що віруючих "у нас приблизно 80% населення країни". Вищезгаданий філософ Ю.Ч. стверджував, що християнство може "сказати", як побудувати наше суспільство, а я стверджую, що воно має ПОКАЗАТИ це наприкладі наших громад: парафій, деканатів, єпархій, тобто Церков. "От я б ризикнула і віддала керування країною у руки протестантів. Запорука успіху в тому, що вони як сповідують, так і живуть, по Біблії. Сказано, що красти гріх, от і не крадуть." Істинна правда, бо в традиційних Церквах на заваді поклоніння обрядам, традиціям і звичаям. А вони є ніби масками і прикриттям для поганих пастирів.

    • Леонтій | 8 января 2017, 17:00
      Комментировать комментарий

      Дуже, як на мене, розумний, зважений і актуальний комент шановного В.Ясеневого. А особливо та його заувага, що українське християнство нині має не так "сказати", як ПОКАЗАТИ - як саме ми маєио і мусимо побудувати наше вітчизняне суспільство. На рівні конкретних церковних громад, рухів і спільнот: починаючи із самого "низового" рівня - і аж до самої "гори" включно. Також важко не погодитися, що наразі це найліпше й найповніше здатні чинити якраз протестантські спільноти. Ті, в яких - принаймні, досить велика частина вірних - як сповідує "в дусі та істині", так і старається жити. По Біблії. А от в традиційних Церквах тут дійсно: великим гальмом - у цьому сенсі - є широкопоширене в них оте сумновідоме - зовнішньо-формальне обрядовір'я. Тобто, по суті й змісту, не ЖИВЕ й СВІДОМЕ поклоніння ЖИВОМУ Богові, а, здебільшого, бездумне й (де-факто) ОМЕРТВІЛЕ (та ледь не магічне) поклоніння церковним обрядам і канонам, традиціям та звичаям. І які, в свою чергу, є ніби масками і прикриттям для поганих пастирів. Так що красно дякую шановному В.Ясеневому за цей його ОБ'ЄКТИВНИЙ, НЕУПЕРЕДЖЕНИЙ погляд на всю цю непросту й досить неоднозначну ситуацію!

  • BBC | 5 января 2017, 13:48
    Комментировать комментарий

    В цьому і вся проблема, що говорить і не думає....Що таке релігієзнавство??? Ознайомлюючий курс....А вона робить якісь висновки, аналітику свою приводить: що правильно, а що не дуже...А взагалі від імені кого вона виступає??? Це те саме, що зловити першого перехожого і задати побідні питання...От і все.

  • Fr. Valerii | 5 января 2017, 11:13
    Комментировать комментарий

    Деякі "неогидні" коментатори, як завжди і всюди, займаються софізмом, в той час, як в частині інтерв'ю пані професорки йдеться про те що вона готова віддати світську владу Протестантам, тому що, на її думку, вони "живуть, по Біблії ... і не крадуть". Згадані мною особи протестантських віровизнань, які обіймали/обіймають дуже високі пости у "церковній" і світській владі, показують, що її приватна опіня є дуже далекою від істини. Щодо содомського гріху, то він є інтерконфесіональний і інтернаціональний, так само як і гріх крадіжки. Католицька Церква (не плутати з Церквою після 2 Ватиканського собору, яка багато в чому відійшла від Католицтьких догм) гріх Содому однозначно засуджувала і карала, і надалі засуджує і карає на підставі Божого Слова обох Завітів. Перший Латеранський Собор (1512-1517) видав Декрет: "Нехай будь-який член клиру, спійманий на злому гріху проти природи, бо гнів Божий падає на синів прокляття, буде видалений з його клірицького сану або буде силоміць спрямований до монастиря творити покуту" (chap. 4, X, V, 31). Папа Римський Св. Пій V в Енцикліці, яка є Церковним Законом, вимагає ще суворішіх кар для кліриків, спійманих на содомському гріху: "Так щоб зараза такого тяжкого злочину не могла просуватися вперед з більшою сміливістю, користуючись безкарністю, яка є найбільшим підбурюванням до гріху, і тому, щоб більш строго карати священнослужителів, які винні в цьому мерзенному злочині, і які не злякалися смертю їхніх душ, ми визначили, що вони повинні бути передані суворості світської влади, яка забезпечує дотримання громадянського права. Тому, бажаючи продовжувати з більшою суворістю, ніж ми чинили з самого початку нашого понтифікату, ми встановлюємо, що будь-який священик або член духовенства, світський або рукопокладений, хто робить такий огидний злочин, на підставі даного закону має бути позбавлений кожного клірицького привілею, кожної посади, гідності і церковної вигоди, будучи пониженим церковним судом, нехай він буде негайно переданий світській владі для віддання на смерть, як це передбачено карати за законом для широкого кола мирян, які потонули в цій прірві." (Constitution Horrendum illud scelus, August 30, 1568, in Bullarium Romanum, Rome: Typographia Reverendae Camerae Apostolicae, Mainardi, 1738, chap. 3, p. 33).

    • Леонтій | 5 января 2017, 12:17
      Комментировать комментарий

      Ті - численно й довжелезно процитовані Вами, шановний Fr. Valerii, дійсно серйозні документи Католицької Церкви НІЯК, одначе, не можуть "відмінити" чи якось "спростувати" той прикрий і ганебний факт. Що упродовж довгих років у Ватикані - мабуть, бажаючи, як кажуть, "не виносити з хати сміття", - по суті, приховували та навіть (практично) майже не звертали належної прискіпливої уваги на численні факти того огидного гріха педофілії серед католицьких священиків. А надто - на Півнвчноамериканському континенті. Водночас погоджуюсь: різні такі гріхи і беззаконня мають позаконфесійний і позаетнічний характер. Й тому довільно УЗАГАЛЬНЮВАТИ їх, зокрема, стосовно якоїсь цілої (певної) конфесії або етнічної (чи етнорелігійної) спільноти (як такої) ЖОДНИМ ЧИНОМ не можна! А щодо ось того відомого (перепрошую) блазня-олігарха - колишнього мера Києва, то "протестантом" він тільки називався (а деколи позиціонучи себе, приміром, і як "православного"...). Іноді він справді: з'являвся у тій церковній громаді, із скандально відомим "пастором"-злодієм якої у нього, судячи з усього, були якісь спільні - бізнесові інтереси. І, як логічно припустити, не вповні чистоплотні... А от ні основ Біблії, ні якихось головних засад християнського віровчення тощо він, той екс-горе-мер, майже НЕ ЗНАВ!

  • Fr. Valerii | 4 января 2017, 09:09
    Комментировать комментарий

    "Запорука успіху в тому, що вони як сповідують, так і живуть, по Біблії. Сказано, що красти гріх, от і не крадуть". - Напевно пані забула або не чула про Аделаджу, Черновецького, "кривавого пастора" ...

    • Леонтій | 4 января 2017, 10:12
      Комментировать комментарий

      Справді: прикрі й ганебні факти. Разом з тим - винятки, які, одначе, ніяк не можуть спростувати загальне правило. А хіба шановний Fr. Valerii нічого не знає і не чув, зокрема, про багатьох КАТОЛИЦЬКИХ священнослужителів і вірних - огидних СЕКСУАЛЬНИХ та інших збоченців і злочинців?! Тих, яких у Ватикані ДОВГІ роки, по суті, всіляко приховували і покривали!!!

  • bopa | 3 января 2017, 20:25
    Комментировать комментарий

    З Вашої фрази "От я б ризикнула і віддала керування країною у руки протестантів" слідує об'єктивна профсорська незаангажованість? Можливо, у сучасних українських реаліях і так!

  • Olena | 3 января 2017, 19:55
    Комментировать комментарий

    Теж, звісно, не хочу лише критикувати ;) тому додам, що є і слушні, звісно, думки в цьому інтерв'ю. Цілком погоджуюсь, що "релігія дуже повільно і слабо повертається у публічний простір України". Ваше інтерв'ю для мене - це черговий привід для роздумів, чому так мало Церква говорить про свою діяльність, так мало комунікує з суспільством і фахівцями, що це дає підстави для таких дивних, як на мене, висновків. Це питання, на які нам треба шукати відповідей, і я направду дуже сподіваюсь, що Ваше інтерв'ю підштовхне Церкву через відповідні церковні структури до кращої комунікації і більшої публічності, аби цього уникнути в подальшому

    • bopa | 3 января 2017, 20:30
      Комментировать комментарий

      Для комунікацій з суспільством необхідний відповідний рівень, сучасний рівень комунікацій. Не технічний, а методичний! А з цим на "Сході" трудновато!

  • Olena | 3 января 2017, 19:36
    Комментировать комментарий

    Дещо здивована висновками пані Людмили щодо допомоги постраждалим українцям від війни на Сході. Імхо, вони більше базуються на певних стереотипах, ніж об'єктивних висновках. Найперше, коли Апостольський нунцій відвідує католиків у Донецьку і Луганську - він відвідує УКРАЇНЦІВ-КАТОЛИКІВ. греко-католиків і римо-католиків. Українців. це просто факт. Що ви, шановна пані Людмило, знаєте про цих людей, їхнє життя, їхні проблеми, їхні політичні погляди? думаю, якщо дійсно цікаво, то є у кого запитати. і почути з перших вуст. І тоді не буде виникати питання, "кого вони підтримують і кому йдуть ці ресурси". друге, чи Ви знаєте, що допомогу на Схід везуть ті ж самі греко-католики, і ті ж самі протестанти, яких ви ж тут же і хвалите. Цих людей Ви називаєте сепаратистами, ворогами України? перепрошую, але це межує з злочином. Україна має подбати про своїх громадян, а коли цього не робить держава, роблять волонтери, Церкви як в Україні, так і в Європі, і ось тут один з прикладів, якщо цікаво: http://popeforukraine.com.ua/uk/%d0%bd%d0%b0-%d0%b4%d0%be%d0%bd%d0%b1%d0%b0%d1%81-%d0%bf%d0%be%d1%97%d1%85%d0%b0%d0%bb%d0%b0-%d1%80%d1%96%d0%b7%d0%b4%d0%b2%d1%8f%d0%bd%d0%b0-%d0%b4%d0%be%d0%bf%d0%be%d0%bc%d0%be%d0%b3%d0%b0-%d0%b2/

    • Леонтій | 3 января 2017, 20:44
      Комментировать комментарий

      А, скажімо, де ж був офіційний Ватинан майже ДВА перші роки цієї російсько-української війни?! Коли він удавав, що, мовляв, майже нічого - достеменно і точно - не знає, що там, на Сході України, дійсно відбувається і хто є винуватцем інспірації і розв'язування цього жахливого кровопролиття! Ось, приміром, тодішній нунцій - АМЕРИКАНЕЦЬ Томас Галліксон ВСЕ достеменно бачив і знав та, при цьому, публічно говорив усю ПРАВДУ - как вона є! Крім того, і провід УГКЦ все точно і ясно казав про все це своєму ватиканськогму начальству. А от у Ватикані тоді (чомусь) усі були ледь не всуціль "глухі" й "сліпі"! А та скринька цього ватиканського фарисейства і лицемірства направду відкривалася дуже легко і просто. А справа була, передусім, саме в тому, що в тому часі у Римській курії ТАЄМНО готували "історичну" зустріч єпископа Риму і предстоятеля РПЦ. А тому й дуже боялися якось дратувати і злити Москву: щоби вона, ця зустріч, - не дай, Боже, - не зірвалася! І коли вже ця "епохальна подія" - зустріч двох церковних лідерів у Гаванському аеропорту - нарешті, відбулася, то невдовзі у Ватикані (аж раптом - майже через два роки трагедії!) несподівано "прозріли" і, накінець, "почули" про кров, страждання і горе цих мільйонів людей, котрих - так чи інакше, тою чи іншою мірою - торкнувся цей збройний конфлікт... І тоді там швиденько організували цю збірку коштів для постраждалих від війни на Сході України... Ось Вам тут і правдива мораль і совість цих фарисействуючих "дядьків" із ватиканської верхівки!!!

  • Леонтій | 3 января 2017, 12:09
    Комментировать комментарий

    Досить зважена, об'єктивна і збалансована, на мій погляд, оцінка нинішньої ситуації в релігійному "сегменті" більш загального - соціально-суспільного простору України. Немало надихає і обнадіює, зокрема, й те, що п. Филипович бачить - і якраз у вітчизняному духовно-релігійному середовищі - тих молодих й перспетивних людей, котрі не лише дуже хочуть, а і дійсно здатні реалізовувати позитивні зміни. Причому, не лише в Церкві, а й - у цілому - в суспільстві. Духовно реформувати й відроджувати країну. А також: дещо засмучує і викливеє чимале здивування той факт, що через ініціативу Ватикану "Папа для України", по суті, здійснюється фінансування проросійських сепаратистів на Сході України, яким, власне, і спрямована значна частина тих коштів...

    • 13moiseev | 3 января 2017, 23:26
      Комментировать комментарий

      Бульварні романи треба писати цій панні, а вам їх розповсюджувати. Як був сумнівнозвісним центр розумкова - так і лишився ширмою для купівлі певних даних. Тільки списати на політичну принадлежність та зацікавленість у фінансовому питанні дасть саме ТАКУ оцінку Такої спеціалістки.

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные посетители Войти

Точка зрения

Последние комментарии

  • netoy_gaidamak | 20 июля 2017, 21:16

    крім копірайтингу - більше нічого, лінки сумнозвісні.

  • netoy_gaidamak | 20 июля 2017, 19:28

    Пан Зоря вже казав шо і гуманітаркою не торгували, і землю їм під Церкву дали - а в кінці кінців продають житлові квартири(бо мовляв немає коштів на будівництво). Від нього іноді бувають слушні

  • enzian | 20 июля 2017, 15:20

    Заслужив, не шкодує сил, щоб затягти Україну до руського міра.

  • Aquinatus | 19 июля 2017, 14:17

    Нет, не через Московские очки, а через западные - на Западе религии просто дают право по привычке и потому, что ещё не знают каким образом её устранить. Основная идеология Запада - материализм, а

  • S.Melnyk | 19 июля 2017, 13:39

    Вже давно відомо, що всякий такий показовий антисемітизм або є виявом секулярного хуліганства (чи проти синагог, чи проти символів християнства), або відвертою провокацією. І зараз насамперед в

Популярные статьи месяца