Про єдність мусульман від українського ісламського інтелектуала

7 марта 2019, 10:24 | Блоги | Блог Михаила Якубовича | 0 |   | Код для блога |  | 

Рецензія на: Сейран Арифов. Послание о единстве мусульман. – Киев: Ансар Фаундейшн, 2019. – 270 с.

Вихід у світ нової книги шейха Сейрана Аріфова, який нині очолює Всеукраїнську спілку громадських організацій «Альраїд» – одна з тих приємних несподіванок, які дедалі частіше трапляються в українському ісламському середовищі. Традиційно «мусульманський сегмент» українського книговидавництва (який значно активізувався останніми роками, про що свідчить регулярна участь ісламських орагнізацій і на «Книжковому Арсеналі», і Львівському книжковому форумі й інших заходах) представлений перекладною або науковою літературою, а ось богословські напрацювання сучасних мусульманських інтелектуалів з України виходять друком украй рідко. Фактично це чи не перша в новітній історії України богословська ісламська книга, яку написав український автор кримськотатарського походження, що свідчить ще й про відродження славноїї традиції минулого.

«Послання», яке вийшло друком російською мовою (як до цього не ставитись, але навіть попри значну українізацію, ісламська спільнота в Україні переважно російськомовна), складається з трьох частин. Перша частина розглядає проблему поділу в сучасному ісламі, необхідність збереження єдності і, головне, шляхи, якими цього можна досягнути. Спираючись на першоджерела (Коран, хадіси), автор підкреслює, що в питаннях відмінностей необхідною умовою плідної дискусії буде дотримання норм адабу, ісламської етики. Варто пригадати, що, наприклад, в османські часи мусульманські автори публікували сотні праць, присвячених «адабу дискусії» (адаб аль-бахс), серед яких були й вихідці з Криму (наприклад, Мехмет Кефеві (пом. 1751 р.)). Шейх Сейран продовжує цю лінію, звертаючись до спадщини ісламських авторитетів середньовіччя й розповідаючи багато біографічних і навтіь автобіографічних історій, які значно додають своєрідної «атмосферності» книзі.

Друга частина передусім стосується мазгабів – релігійно-правових шкіл ісламу, їхньої значимості й відмінності у методах; автор постійно підкреслює, що поняття «знання» в ісламі з необхідністю пов’язане із «практикою», і тому людина, яка прагне блага для громади в цілому не може бути причиною ворожнечі, ненависті чи пропагувати погляди, далекі від поміркованості. Нарешті, третя частина торкається найбільш пробленої теми – відмінностей у релігійній доктрині (акида), і тут шейх Сейран розглядає сунітську традицію в трьох контекстах – ашаритському, матуридитському й асаритському (ханбалітському); проблемою сучасності, вважає він, залишається фанатизм у ставленні до якоїсь школи й виключення інших, у той час як автори минулого намагалися відшукати компромісну позицію. Доцільно пригадати тут, наприклад, спроби поєднати матуридизм чи ашаризм, або, у деяких випадках (як це робив Абд аль-Гані ан-Набулусі (1641 – 1731), який намагався узгодити позиції ашаритів і ханбалітів. Шейх Сейран акцентує увагу саме на спільності, а не на відмінностях, подолати які допоможе свідоме бачення як першоджерел, так і того, в чому саме полягає благо мусульманської громади й суспільства в цілому.

Попри цитати із сотень книг, опрацьованих і наведених автором, праця читається напрочуд легко й доступно, і буде корисною навіть для тих, хто лише починає вивчення ісламської традиції. Хочеться сподіватися, що найближчим часом з’явиться як український, так і англійський варіант цієї праці, особливо корисної для мусульман, що живуть у секуляризованому світі.

Відео з презентації див. тут:

https://www.youtube.com/watch?v=oePsdBgOEqI

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0комментариев

Комментарии

добавить коментарий 

    Оставлять комментарии могут только зарегистрированные посетители Войти