Лев: довга дорога додому

27 марта 2017, 09:14 | Блоги | Блог Марианны Карапинки | 0 |   | Код для блога |  | 

У той час, коли певні християнські кола образилися на студію “Уолта Діснея” за натяк на гомосексуальну симпатію в фільмі “Красуня і чудовисько” (спойлер: це справді лише натяк), і новиною став заклик до перевірки в Росії та відмова американського власника кінотеатру демонструвати цей фільм, інша прем’єра - фільм “Лев” - не отримав достатньої уваги. А фільм настільки сильний, що не може залишити байдужим.

Історія індійського хлопчика Сару, який бажаючи допомогти родині вижити, проситься з братом на важку роботу, губиться та в результаті опиняється 1600 кілометрів від дому і зрештою його усиновлює родина з Австралії, виглядає як добре прописаний голівудський сценарій. Якщо б не була правдивою: фільм знято за автобіографією Сару Брейрлі “Довга дорога додому”. 

1986 року, 5-річний Сару разом зі старшим братом поїхав на роботу далеко від дому, втомився і заснув. Прокинувшись і не знайшовши брата, Сару сів у потяг і знову заснув. Потяг відвіз його до Калькутти, де говорили на незрозумілій для нього мові Бенгалі, а він не міг пояснити звідки він і як звати маму. Так він опиняється на вулиці, а згодом в притулку. Після бідних, але сповнених любові і сонця перших кадрів, глядача перекидає в брутальний світ безпритульних дітей одного з найбідніших міст Індії. Бруд вулиці, зради дорослих, знущання в сиротинці. Але вся брутальність - вулиці та сиротинця - розбивається об світло хлопчика, який живе пам’яттю про родинне тепло, про відданість мами і брата, думкою про повернення. Цим світлом він миттю краде серця австралійських батьків.

Повернутися йому вдасться лише через майже 30 років, після довгих, втомливих, маніакальних пошуків, у яких дитячі спогади переплітатимуться з ландшафтом карт Google Earth. Саме вони приведуть його до водонапірної башти, біля якої він колись розлучився з братом.

Сцени повернення Сару додому і зустрічі з мамою навіть не варто описувати, у них немає слів (до того часу Сару забув мову, а мама не говорила англійською), настільки вони сильні і промовисті.

Історія на екрані і в реальності закінчується happy-end-ом, але водночас піднімає сотні питань, що актуальні не лише в Індії, де мільйони сиріт та яка є одним з найпопулярніших прикладів, коли говорять про іноземне всиновлення, але й для України, яка часто формує всій порядок денний через сусідню Росію, де діє так званий закон Діми Яковлєва, який забороняє наприклад громадянам США усиновлювати дітей, навіть тих, для яких не знайшлося батьків в Росії. Індія ж навпаки своїми законами дуже полегшила справу усиновлення і багато років була однією з найпопулярніших точок для усиновлення, навіть тією мірою, що існували агенти, які пропонували матерям “продавати” дітей та дозволяли забирати дітей тим батькам, у яких через труднощі з психікою не було шансів адоптувати дитину на Батьківщині.

Фільм показує світлу сторону усиновлення: прийомні батьки Сару виявилися неймовірними людьми, готовими до самопожертви заради скривджених індійських дітей, сповненими розуміння до їх минулого і ран, та відкриті до майбутнього. Сару терзають муки сумління, коли він шукає маму в Індії, адже він вважає, що так зраджує маму в Австралії, а саме вона і підтримує його у пошуках (в реальній історіі Сью Брейрлі, приїхавши до Індії, зустрілася з Фатімою і та через перекладача сказала: “Це тепер твій син. Я віддаю свого сина тобі”). Цікаво, що сама акторка, що зіграла прийомну маму, Ніколь Кідман, виховує двох прийомних дітей і її пояснення в фільмі - чому вона прийняла рішення про всиновлення - звучить сильно, глибоко і переконливо.

Фільм говорить не лише про довгу дорогу додому, але й довгу дорогу до себе - до власної ідентичності, навіть, якщо це передбачає пережиття болю. Бо, якщо Сару на першій лекції в університеті каже - я не індус, я - австралієць, то вже забутий смак дитячих ласощів повертає пам’ять про все - біль, радість, тепло, втрату.

Фільм зачаровує грою акторів, що зображають Сару - Сані Павар (маленький, відкритий, наляканий і світлий) та Дев Пател (дорослий, сповнений сумнівів і надій) та неймовірними зйомками Індії та Австралії.

Фільм торкнувся складних тем, але разом з тим зумів розказати історію так, що глядач залишається з відчуттям надії, а його наслідком став благодійний фонд, що опікуватиметься загубленими та безпритульними дітьми Індії.  

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0комментариев

Комментарии

добавить коментарий 

    Оставлять комментарии могут только зарегистрированные посетители Войти