Про телевізор, дітей і війну

7 мая 2010, 09:56 | Блоги | Блог Марианны Карапинки | 11 |   | Код для блога |  | 

Останніх кілька днів у мене стійке відчуття дежа вю. Таке відчуття, що хтось розфарбував телевізор мого дитинства. Паради, ветерани, бомби, червоні прапори, німецькі мотоциклісти, атаки та партизани. Героїзм, відвага, трагедії. Ті ж новини, гасла, історії та ідеї, лише більше кольору та яскравості. До улюблених з дитинства «В бій йдуть одні старики» та «Три танкіста і пес» додалися нові, гарно зроблені - з інфорграфікою та спецефектами - художні та документальні  фільми про війну. Концерти, георгіївські стрічки та привітання у кожній рекламі (особливо вражає реклама якогось засобу від радикуліту, в якій дідусь з орденами розповідає як заміновував залізничні колії, а тепер відчуває результати війни на спині) – уже кілька тижнів нам розповідають  про «нашу перемогу» у «великій вітчизняній війні», показують підготовку до параду, розповідають про історію міст-героїв. Що сталося? Нова влада винайшла машину часу? Чи це мантра, яку читають, щоб всі забули про відкриті архіви СБУ, боївки УПА та вивезених до Сибіру родичів?

Мій дідусь загинув на війні, але бабця ніколи не святкувала дня перемоги, на яку їй давали грошову допомогу, не витягала ордени і не йшла на парад. Вона час до часу показувала дідусеві листи і просила їх читати, розказувала про війну – про те, як було страшно і як вони ховалися під час бомбардувань.  Про те, як розстрілювали євреїв, а дітям давали шоколадки за те, що вони на це дивилися. Бабусю по маминій лінії двічі мало не вбили: перший раз німець у гетто, куди вона прийшла провідати і нагодувати сусідку-єврейку, а другий – радянський солдат на території тюрми, куди вона принесла обід родичеві, якого згодом вивезли в Казахстан.

У війні, про яку мені розповідали рідні, не було кіногеройства і показної відваги. Там був біль, страх, смерть – трагедія, яка не закінчилася 9 травня чи в день підняття прапора над Рейхстагом. Недаремно Європа відзначає день пам’яті жертв війни, а не день перемоги. Колишні вороги – Німеччина і Франція – стоять поруч, згадуючи про жертв, і разом будують нову об’єднану Європу. А ми відновлюємо святкування дня перемоги, продовжуючи ділити світ на «наших» і «чужих». Для чого тоді потрібна мілітаризація покоління, яке виросло в інший час? Кому потрібна героїзація цих подій, реінкарнація легенди, яка невідомо кого і для чого має об’єднати? Необхідно розділяти пам'ять про жертв війни і святкування перемоги  - перше об’єднує, а друге ділить.

Мій семирічний похресник не любить фільмів про війну і солдатів. Одного разу, переглядаючи якийсь воєнний фільм, він сказав: «Війна – це страшно! Я ніколи не хотів би там бути!»  Він не бавиться «в войнушки» і «в наших і німців». У нього інші герої – Гаррі Поттер, Фродо, Кевін з «Сам удома», а улюблені ігри – будувати з конструктора «Лего» та ліпити будинки з картону. Він вагається, ким йому бути: поліцейським (саме так, а не міліціонером) чи архітектором. Не хочеться, щоб у його свідомість увійшла легенда війна, навіть так героїчно та яскраво змальована.

Система Orphus
Рейтинг
1
9
11комментариев

Комментарии

добавить коментарий 
  • Komunikator | 10 мая 2010, 09:53
    Комментировать комментарий

    Спасибі авторці за такий аналіз. А то очі вже замуляли тим "геройством" в останній тиждень. Де фільми про героїв УПА. Їх є мізер, але нехай це була б альтернатива совєтським героям. Та альтернативи новій владі не потрібно, вони засліплені своєю манією величі і "стабільністю", ілюзією, яку вони самі собі створили...

  • Юля Г | 9 мая 2010, 22:30
    Комментировать комментарий

    Гарний діагноз сучасних подій. Я також поділяю думку, що 9 травня має бути днем пам'яті за загиблими через чужі інтереси. Я знаю, що не один червоноармієць ішов до війська під дуло пістолету. Тому по них і треба справляти пам'ять. Мені сподобалась ініціатива єп. Ігоря Ісіченка і харківської молоді, які ініціювали у своєму регіоні День пам'яті. Так що свідомість міняється, або радше відновлюється і тому, мабуть, певним політичним силам, внутрішнім і зовнішнім, це не до вподоби.

    • Орися | 9 мая 2010, 23:42
      Комментировать комментарий

      Власне цього року було добре видно, що це не святкування дня перемоги над фашизмом, а "воспіваніє" СССРівських цінностей. Я теж не проти святкування дня пам'яті, але "совок", парад і радянська армія - це занадто. Дякувати Богу, львівська влада повелася дуже мудро - партійні мітинги на 9 травня з гаслами заборонили.

    • Про память | 10 мая 2010, 00:21
      Комментировать комментарий

      Про тему памяті класно написав Ярослав Грицак http://zaxid.net/article/65095/ "Історична пам'ять є не так про нагадування, як про забування. Це забування не конче мусить бути примусовим і грубим – як-от стирання пам'яті про голод 1932-33 років чи Голокост. Маніпулювання пам’яттю може бути м'якшим і субтильним, коли сам образ минулого не знищується, просто на нього накладається ретуш чи додаються неіснуючі в оригіналі деталі – техніка, яку добре видно з історії Халдеєвої фотографії. Результат виходить, однак, той самий: суспільство, де масово функціонують такі образи пам’яті, стає схожим на пацієнта, хворого на Альцгаймера. Воно пам’ятає лише уривками - а тому перестає адекватно поводитися у сучасному."

  • Гарно написала. Поділяю твою думку. Таке враження, що ми живемо в 1987 році, тільки телевізори всі кольорові. Георгіївські стрічки, "наша" перемога (яка передбачає "їхню" поразку), світ цілком чорно-білий. Мені страшно. Ця влада за перші місяці спромоглася повернути все на старі рейки з такою блискавичною швидкістю...

  • Лучка Олександр | 7 мая 2010, 18:55
    Комментировать комментарий

    Цілком погоджуюсь! Біда в тім, що переважна більшість людей яким за тридцять так і залишились "совками", які бояться самі щось вирішувати. Україна повинна мати власний погляд на події Другої світової війни і свою участь у ній. Але для цього ми повинні стати самодостатньою нацією і не озиратися весь час то на Схід то на Захід ("А як вони відреагують?"). Потрібно "змістити акценти з «перемоги» до «пам'яті», що відкриває шлях до примирення; віддати шану жертвам; поширити розуміння війни як трагедії, де немає переможців і переможених" (цитата з http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/national_religious_question/35478/).

  • Паломник | 7 мая 2010, 14:50
    Комментировать комментарий

    Шукаєте альтернативний контент? Серед українських каналів це можуть бути "Новий канал" та телеканал "Мега", з російських можна подивитися телеканали "Рен-ТВ" та "ТНТ".

  • Паломник | 7 мая 2010, 12:32
    Комментировать комментарий

    Україна - країна ідейних контрастів (даруйте за таке довільне перефразовування цитати з відомого фільму).Одні люди у нас вже мають цілком європейську свідомість,а у інших вона все ще залишається імперсько-колоніальною.Від того,яка свідомість переможе в кінцевому результаті,залежить,якою буде Україна в майбутньому.В наш час достатньо медійних ресурсів,щоб не засмічувати свою свідомість спотвореним трактуванням воєнних дій Другої світової війни,адже є інтернет,а також є багато українських та російських телеканалів,на яких і досить мало згадують про війну.Кожен сам вибирає,чим заповнити свою свідомість.Але,звичайно,ми,як відповідальні християни,маємо пам'ятати про велику трагедію сорокових років ХХ століття,яку пережили майже всі народи Європи: український,російський,білоруський,французький,єврейський та багато інших.Ми теж маємо віддати належне німецькому народу,який покаявся після того,як повірив в облудну і руйнівну ілюзію фашизму.

    • Мавка | 7 мая 2010, 14:12
      Комментировать комментарий

      так, звичайно, якщо я не хочу дивитися "про війну", то я не буду, але зрештою, перемикаючи канали ви не знайдете так вже багато альтернативного контенту. І від цього боляче, бо насправді це ціленаправлене замовлення - концерти, де беруть участь майже всі, фільми, документалістика - тобто на кожну аудиторію є свій продукт, а протилежного нема. Є вибір вимкнути телевізор, але насправді це не змінює нічого, бо тоді це моє рішення вийти з потоку, а він продовжує пливти

  • Дай, Боже, щоб похресник та його українські однолітки виростали захисниками свого народу, спроможними дати сильну відсіч всім і всьому, що для нього вороже. А дівчата - щоб виростали гідними парами таким хлопцям. Для цього, шановні батьки, поменше телевізора, а побільше творення хороших новин для інформпротору, в тому числі й спільного з дітьми творення :)

Ответ на комментарий
Коментарий
Имя
Введите код