«І не вливають нового вина в старі бурдюки, а то бурдюки тріснуть, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають молоде вино у нові бурдюки, і одне й друге збережеться»

Євангеліє від Матея, 9, 16-17.

Навіть наймудріші голови в поважних аналітичних центрах не могли передбачити, що Україна вибухне надпотужним новим Майданом. Майже всі – і у владі, і в опозиції – твердили, що суспільство втомилося від потрясінь і невиправданих надій, народжених у душі народу і ганебно похованих помаранчевими політиканами.

Так, суспільство справді збайдужіло після Майдану 2004 року, але з того часу виросла нова, кількамільйонна генерація вільних людей, які народилися в незалежній Україні. Наші юнаки і дівчата, які десятиліття тому лише почали ходити до школи, зростали на ідеях помаранчевого зриву і нашої героїчної історії, виховувалися в зовсім іншій духовній атмосфері, аніж ми, їхні батьки.

Вони виросли з почуттям не тільки власної гідності, але й гідності своєї великої нації. А ще вони – освічені і відповідальні за своє майбутнє. Завдяки інтернету та іноземним мовам їм відкритий увесь світ, а не тільки той, що його показує «українське» телебачення. Багато з них побували у країнах розвинутої демократії, і вони можуть порівняти правову систему і рівень добробуту в середньостатистичній європейській державі, і в «рідній, не своїй» Україні. І тому наша молодь не хоче і не буде жити за «понятіями», у бетонні рамки яких їх загнав теперішній владний режим.

З іншого боку, наша молодь у своїй державі не має майбутнього. Закінчивши виш, вчорашній успішний студент опиняється на вулиці нікому не потрібним, тому що праця і перспектива є лише для велетенської кастової системи «сімей», які, завдяки горизонтальним і вертикальним корупційним зв’язкам, узурпували ринок праці і розподілу благ від райцентрів аж до столиці. І теперішня «еліта» на усіх рівнях вважає, що так має бути назавжди.

Але час показує інше. В Україні чітко окреслилися два суспільні материки: 1) молоде покоління, яке прагне жити у суспільстві рівних можливостей, де закон один для всіх, і 2) правителі епохи брежнєвського застою (придивімося лишень уважно до фізіономій тих, які очолюють державу), що вирішили під охороною півмільйонної армади вгодованих спецназівців безкарно грабувати бюджет і національні багатства, а покірний народ годувати гумовими палицями і кованими чоботами. Тому цілком закономірно, що ці дві тектонічні суспільні плити зіткнулися, і нема жодного сумніву, що доба неоліту відправить мезозойську еру в геологічний музей.

Криваві субота і неділя, 30 листопада і 1 грудня, мимоволі повертають у часи Євангелія, до преторії Понтія Пилата в Єрусалимі. «Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж звелів бичувати і видав на розп’яття. Вояки повели Його у середину двору, тобто у преторію, і скликали всю чоту… І били Його тростиною по голові, плювали на Нього… Опісля ж повели Його на розп’яття» (Мр. 15, 15-20). Чи не подібне (і навіть страшніше!) увесь світ побачив на майданах Києва, коли 4-5 спецназівців люто били ногами і палицями напівпритомних юнаків і дівчат та журналістів.

Євангелист Марко продовжує: «Ісус же, скрикнувши сильним голосом, віддав духа… Сотник, що стояв проти Нього, бачачи, що так віддав духа, сказав: Чоловік цей справді був Син Божий» (Мр. 15, 37-39). Твердо віримо, що і серед українських правоохоронців є люди честі та совісті, які більше не віддадуть злочинні накази і не піднімуть руки на беззахисних громадян, а навпаки – будуть їх захищати.

Яку відповідь на останні буремні події в Україні дає нам Святе Письмо? У І-ій книзі Маккавеїв читаємо: «Бо ліпше нам у бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу й нашої святині. Яка б не була воля неба, нехай вона станеться» (І Макк. 3, 59).

Але остаточно утверджує нас у правоті давно назрілих, неминучих і мирних змін в Україні Спаситель наш Ісус Христос словами: « Більшої від цієї любові ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів». І продовжує: «Ви - мої друзі, коли робите все, що я Вам заповідаю» (Ів. 15, 13-14).

Господи, нехай сповниться воля Твоя у поступі України до нового – мирного, вільного і гідного життя!

о. Ігор Пелехатий