Блог о. Петра Балога O.P._image

Блог о. Петра Балога O.P.

Вкрадена надія: хто винуватий та що робити далі християнину?

30.11.2013, 19:48

Християнам варто брати участь у молитовних зібраннях у своїх Церквах, вдома, чи навіть на Майдані. Цього, правду кажучи, на Євромайдані бракує. А до Бога у таких історичних моментах не лише варто, але і треба звертатися. Бог завжди по стороні несправедливо пригноблених, і завжди прагне миру та справедливості у суспільстві.

Станом на 30 листопада 2013 року Євромайдан триває вже десять днів поспіль. Навіть є сторінка у Вікіпедії, присвячена цьому феномену. Як до цих пір, акції учасників були мирними. Різні провокації з боку учасників можна назвати по-різному: винятками, власне провокаціями, "тітушками" і т. д. Сила з боку влади тут і там що якийсь час застосовувалася — тут нічого дивного. Чи був мирним Євромайдан зі сторони учасників лише дев'ять днів, до пізнього вечора п'ятниці 29 листопада 2013 року? Питання, я думаю, риторичне. Чому? Тому що, коли проливається кров, ситуація ніколи не є такою самою, яка була до її пролиття. Ситуація завжди радикалізується і силове протистояння неминуче. Тим більше, що сил в Україні, готових до такого протистояння, є немало. Та й сам звичайний народ, прості громадяни, думаю, не злякаються цього відвертого залякування.

Так, саме залякування. Адже ті, хто буває в ці дні в центрі Києва, навіть час від часу, прекрасно бачить картину: вечором на Майдані стоять люди, проходять співи, виступи, звучать гасла, є теж заклики до змін — все в рамках звичайних мирних акцій протесту проти влади. Більшість людей розходиться після півночі, а над ранок залишаються найактивніші, приблизно 200-300 чоловік, які стоять собі під стелою "Україна" і далі слухають виступів, п'ють чай чи каву, танцюють. Рух на Хрещатику відновлений, центр вільний, місце для ялинки огороджене, так само як і для катка.

Чому і кому прийшла в голову ідея розігнати активістів акції після 4 години над ранком 30 листопада? Наказ був даний "Беркуту", які приїхали сюди з Криму, ті сумлінно його виконали. Різні пояснення влади, що це було зроблене для забезпечення порядку на площі, для можливості продовження підготовки до новорічних свят, звичайно, нікого з учасників Майдану не переконають. Та навіть більшість громадян України не повірить.

Чи може на Євромайдані у п'ятницю вечором 29 листопада відбулося щось таке, за що треба було розганяти зібраних? На Майдані напевно нічого такого не відбулося. Було багато людей, можливо дещо більше ніж у попередні дні, долучили нарешті політики, звучали звичайні гасла Євромайдану, як і в попередні дні, з уст політиків лунало про зраду народу України у Вільнюсі, про імпічмент Президента, про відставку уряду, про об'єднання всіх сил і людей навколо протесних акцій. Зібрані на Майдані були молоді і старші, кияни і приїжджі, мами з дітьми, хлопці з дівчатами, друзі, представники партій. Партійних прапорів проте не було, лише українські, європейські та тут і там червоно-чорні. Все, як і раніше, нічого нового, хіба що народ був дещо більш радикально настроєний, з огляду на не підписання Умови про асоціацію між Україною та ЄС.

Відбулися, однак, зміни в іншому місці, а саме: нарешті Банкова остаточно підтвердила побоювання, що не підпише Умову. І тому, якщо до цього дня ще була, хоч і мінімальна, але все-таки якась надія, то тепер вона повністю зникла, або як повторювали на Євромайдані, "у нас сьогодні вкрали надію". Тобто, злочин — а крадіжка і є злочином, тим більше викрадення надії — відбувся не на Євромайдані, але у Вільнюсі, а підготовка до злочину — на Банковій та на Грушевського.

Декілька днів тому звучали питання "Що робити після 29 листопада?", тобто після саміту у Вільнюсі і правдоподібного не підписання Угоди з ЄС. Відповіді були різні: продовжувати без перерви мирні акції протесту, почати силові акції непокори, продовжити весною, або навіть відповісти на цю зраду на виборах 2015 року. Влада на словах навіть підтримувала деякі гасла учасників Євромайдану, говорячи, що ми теж за Євроінтеграцію, ми теж з Асоціацію, зроблена лише вимушена пауза... Після 29 листопада напевно також влада думала, а що з Євромайданом? Дотепер основною ціллю цих акцій були волання про підписання Угоди. Угода не підписана, невідомо, коли має бути підписана, невідомо, чи взагалі коли-небудь буде підписана за цієї влади. Є дві можливості: або народ помаленьку розійдеться і збереться знову десь там весною чи осінню 2014 року, знову влада підтвердить, що вона теж за курс на ЄС, або народ не розійдеться, і тоді яка буде ціль цього продовженого Євромайдану? Власне, і це навіть для влади досить очевидне — ціллю буде зміна влади, щоб Угоду від імені народу України підписав у найближчому часі вже якийсь інший гарант, якщо цей теперішній чомусь не спромігся. Здається, що влада, яка «моніторить» події на Євромайдані, помітила, що скоріше за все буде розвиватися другий варіант, а саме — продовження протестів без зимової перерви і зміна основної цілі протестів — зараз це вже є усунення чинної влади. Тому під прикриттям "ялинки" і "катка" був застосований розгін людей на Майдані.

Проте Україна — не Білорусь, так просто тут народ не розігнати. На Михайлівській площі не повинно бути ні "ялинки", ні "катка", ані не їздить там транспорт, тому вже в суботу, 30 листопада, народ збирається там. Євромайдан продовжується і спроба влади спинити його навряд чи вдасться. Проте як він буде виглядати зараз? Після "першої крові" ситуація виходить з-під контролю. І чомусь здається, що більше з-під контролю влади. Навіть деякі провладні політики вже починають різні політичні рухи: то виходять з провладної партії, то звільняються з посад, то навіть деякі олігархи відвертаються від влади. Та й деякі підрозділи "Беркуту", наприклад у Львові, попереджають, що якщо буде спроба повторити у них київські події, вони стануть на захист народу.

Якщо дотепер багато хто з учасників Євромайдану був лише негативно настроєний у думках та у серці проти влади, зараз майже всі готові до більш рішучих дій. Яких дій? Є різні пропозиції від політиків, що робити далі. Від посилення мирних акцій протесту, а для цього потрібно ще більше народу на Євромайдані, до вирішення справи а-ля Чаушешку у грудні 1989-го. Ніхто не знає достеменно, як будуть розвиватися події у найближчих днях, ні влада, ні учасники протестів.

А що на це релігійні громади та їх пастирі? Деякі вже заявили свою позицію, як от Блаженніший Святослав Шевчук, голова УГКЦ, православна Церква КП також повідомила, що буде по стороні народу (уже вночі на 30 листопада монастир цієї Церкви на Михайлівській дав притулок сотням переслідуваних учасників Євромайдану), деякі протестантські лідери вислови своє обурення нічними подіями на Майдані. Думаю, варто також висловити свою чітку позицію найбільшій релігійній організації України, УПЦ МП, адже там, на Євромайдані, більшість учасників — це її паства. Також РКЦ повинна сказати своє слово, бо її віряни беруть досить активну участь у цих подіях. У таких ситуаціях не можна щось говорити postfactum, лише adhoc! Тим більше, що події можуть перейти від мирних акцій до більш рішучого опору, зі збройним включно! База, на якій можна опертися, зрештою є, це і Компендіум соціального вчення Церкви, і Катехизм Католицької Церкви. Останній так говорить про опір владі (причому "збройний опір", тобто крайній засіб): "Збройний опір проти гноблення політичною владою обґрунтований лише тоді, коли існують одночасно такі умови: — у випадку несумнівних, тяжких і тривалих порушень основних прав людини; — після вичерпання всіх інших засобів; — якщо він не спричинить більшого безладдя; — якщо обґрунтована надія на успіх; — якщо раціонально неможливо передбачити кращі вирішення" (ККЦ, 2243). Думаю, до такої крайньої ситуації поки що ще не дійшло, але у будь якому випадку належить підтримати свою паству на Євромайдані і дати їй пастирські вказівки. Інакше, може вийти як про це говорить і Старий і Новий Завіти: "Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада" (Мт 26, 31; Зах 13, 7). "Вдарю" у даному випадку означає "пастир мовчатиме", а "розбіжаться" — робитимуть речі незгідні з волею Божою. Опір несправедливості повинен мати місце, боротьба за справедливість також, протистояння утискам зі сторони влади є конституційним правом громадян, але теж покривається з християнським вченням. Проте, яким має бути цей опір, християнським чи нехристиянським, пастирям не повинно бути байдуже. "Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть" (Мт 26, 52). Покажімо, що ми велика нація, і вирішуємо складні питання дійсно рішуче, разом, продумано і справедливими методами. Навіть якщо це справедливий опір.

У всякому разі, у ці дні, разом з участю в акціях протесту, варто християнам брати участь у молитовних зібраннях у своїх Церквах, вдома, чи навіть на Майдані. Цього, правду кажучи, на Євромайдані бракує. А до Бога у таких історичних моментах не лише варто, але і треба звертатися. Бог завжди по стороні несправедливо пригноблених, і завжди прагне миру та справедливості у суспільстві. Деколи навіть через справедливий гнів. Але ніколи через відповідь злом за зло... Влада хоче поставити ялинку на крові своїх громадян, громадяни повинні поставити владу перед лицем справедливості і закону. У тому числі, і закону Божого.

Последние новости

Вчера
16 апреля