Церемонія вручення медалі Свободи ім. Трумена-Рейґана,

Вашингтон, 11 червня 2014

Подячна промова

Вельмишановні члени Фундації з ушанування жертв комунізму!

Шановні гості!

Для мене є високою честю отримати медаль Свободи ім. Трумена-Рейґана, і я хочу щиро подякувати Фундації з ушанування жертв комунізму за її самовіддану працю задля подолання спадщини комунізму.

Я радий розділити цю честь із моїм добрим другом, колишнім в’язнем сумління, а сьогодні безсумнівним лідером кримських татар Мустафою Джемілєвим – так, як колись у минулому ми розділили гіркоту комуністичних переслідувань.

Дякую також за те, що ви вирізнили кольори українського прапора з-посеред багатьох інших, яскравих і привабливих. Наша країна переживає сьогодні виклики, яких ніхто не очікував у ХХІ столітті. Анексія Криму Російською Федерацією стала символом політичної відсталості, яка охопила уми сучасної російської еліти, а також викличною «машиною часу» для всього світу.

На жаль, ця окупація стала символом також нових страждань для обох наших народів – українського і кримськотатарського, жоден із яких іще не оклигав після нищівного періоду комуністичної диктатури й посткомуністичного авторитаризму.

Двадцять п’ять років тому на вершині ентузіазму, викликаного перетвореннями 1989 року – того року чудес, у Європі дійшли висновку, що «Нюрнберг-2» для комуністичних злочинів був би надто дорогою помилкою. У той час переважала думка, що найважливішим є думати про майбутнє – не про минуле.

Тепер ми розуміємо, що насправді це була дорога утопія, або, радше, звичайна спроба перекласти вирішення проблем на майбутнє. Це однаково, що залишити на полі насіння бур’янів у надії, що воно не проросте.

Агресія путінського режиму супроти України та його погрози, адресовані іншим пострадянським країнам, ясно засвідчують, що ми пожинаємо плоди своєї власної сліпоти.

Комунізм був ілюзією, що захопила уяву багатьох народів і багатьох поколінь. Щоб подолати небезпечний радянський комуністичний спадок, що процвітає зараз у формі путінізму, потрібна лише солідарність усього світу. Ми мусимо прийняти виклик цього породження минулого і, діючи в солідарності та згоді, звести з ним рахунки.

Дозвольте мені скористатися думкою, яка прозвучала тут, біля цього памʼятника, рік тому: ми не хочемо відновлення Холодної війни і не хочемо ворогувати із самими росіянами. До речі, український Майдан був антипутінським, але не антиросійським. Адже, власне кажучи, росіяни не є першим народом, якого спокусила позірна ефективність застосування військової сили для відновлення «національної гордості».

Проте в інтересах російського народу, як і в інтересах усіх народів, травмованих комуністичним правлінням, криміналізувати комуністичні дії у правовому сенсі й покаятися в тих злочинах у моральному плані.

Щоб подолати нинішню загрозу нашим цінностям, ми маємо змінити перспективу й виробити солідарну поставу щодо цінностей і принципів, які лежать в основі демократичної системи і які ми не можемо принести в жертву. Це було нашим словом до світу в той час, коли Мустафа і я були ув’язнені в таборі, оточеному сімома рядами колючого дроту. Таким є наше послання до світу й сьогодні, коли я стою тут, на вільній землі благословенної Америки.