Лука дивне подає нам Євангеліє, якесь навіть не милосердне, - на перший погляд! Він просто пише для нас, які вийшли на Майдани України, і каже, що, якщо наші можновладці, бюрократи, судді, прокурори, «правоохоронці», не виконують своїх обов’язків, – то треба до них братися за спеціальною методикою. Потрібно так їм надокучувати, щоб хотіли від нас відчепитися, і задля того сповнювали точно все, щоналежиться, по людському і Божому закону. Вони, це тоді будуть робити скоро і добре, алене задля Бога чи добра людей, а лише, щоб від людей позбутися. Євангелист Лука пояснює, що в них совість нормально не працює, вони не червоніють, вони відхилилися від правди; аргументи про викиди сумління чи сором перед людьми в них вже не спрацьовують, і ледве чи в несправедливих властьімущих є таке почуття як служіння людям чи суспільна повинність.

Очевидно, що не можна узагальнювати. Лука розповідає про відносини між конкретним суддею і вдовою та такі гострі характеристики, які ми чули, дає йому. Однак ця історія подана нам як прототип, щоб кожний з нас собі уявив конкретну ситуацію, яка його турбує і згідно вказівкою Євангелія відважно діяв в своєму селі, місті чи столиці!

Представте собі казкову історію, десь у темному каганаті, в якому немає вже сили реагувати на зло, бо всі вже самі захоплені злом.В цій історії,кожний персонаж гальмує справедливий бунт лікарів і учителів-професорів, намащуючи кожного разу їхню руку дарунками-хабарями. Він це робить ніби в добрій совісті – за послуги, але так, щоб ніхто цього не бачив чи в інший непрозорий спосіб! Чи ви думаєте, якби не було б такої людської «вдячності»,то чи довго витримали б лікарі і учителі, щоб не йти під відповідні міністерства і голосно вимагати справедливої системи фінансування медицини і освіти в цьому каганаті.Чи ви думаєте, тоді тому народові з тої казки не стало б краще, і простіше, одні з одними, люди спілкувалися б. Про конкретну країну не говорю, самі собі співставте, ту, яку вважаєте, підійде.

Тут, ще така специфіка Господньої поведінки, що Він, і добрий, милосердний, і справедливий. Можна Його відрікатися, можна перекручувати Його слова, щоб вони були не за Його, а за нашим розумінням. Це, однак, не змінює суті справи і реальної ситуації, що Бог завжди залишається Богом. Апостол Павло пише: «Коли не віруємо, Він зостається собою, бо сам себе зректися не може». Пам’ятаймо, що коли мова про віру, то це тільки в парі з добрими ділами, бо інакше віра мертва. В тому сенсі, Бог хоче, щоб ми «відступили від неправди», кожний «хто ім’я Його визнає». Тут немає місця на «порожні та нечестиві суперечки» і «їх треба уникати, бо вони провадять до безбожності». Ще більше, коли полеміки не зупиняються, вони поширюються, ще більше зла творять, «бо слово їхнє немов пістряк».

Дорогі браття і сестри,ви зрозуміли, що треба переходити до радикальної конкретики! Треба, вже нині, вимагати від себе і від тих, які чинять зло на наших землях, «щоб виявляли себе перед Богом [якщо це можливо, а по-Божому – так] випробуваними робітниками», інакше так їм надокучувати, як євангельська вдова судді!

В досвіді Майдану специфічні акції проти визначених посадових осіб, які перекручують зміст свого обов’язку, показали євангельську успішність. І ми, продовжуймо, як Діти Світла, явним і креативним способом, силою добра і гумору, але з великою святою впертістю, добиватися тих прав, які нам належаться за людськими і Божими законами!