«Питання є не в створенні однієї ідентичності, а в створенні певної мозаїки, яка віддзеркалює дійсність», — владика Борис Ґудзяк про релігію в діаспорі
Модерував дискусію керівник проектів та програм Інституту Екуменічних Студій УКУ Тарас Курилець.
Розпочав розмову д-р Анатолій Бабинський, що є науковим співробітником Інституту історії Церкви УКУ: «Якщо ми говоримо про українську діаспору, то оця діалектика між збереженням ідентичності та асиміляцією супроводжує дискусії всередині цієї спільноти, починаючи з ХХ століття чи, навіть, вже з перших громад, які утворювалися в українському середовищі».
Продовжив дискусію американський юрист та історик д-р Андрій Сороковський, розмірковуючи над зв’язком Української Греко-Католицької Церкви з українським національним рухом на теренах Сполучених Штатів Америки: «Виняткова ситуація була в 50-70-х роках, коли сьогоднішня діаспора виростала в Штатах – це було сполученням власне національного руху, українського націоналізму і Греко-Католицької Церкви. Незавжди так було раніше і незавжди так буде, мабуть, в майбутньому, бо держава вже здобута. Отже, з однієї сторони, це було корисно для Церкви – працювати разом з національним рухом, але і національний рух вже не мав такого результату. Тобто, держава існує, ми підтримуємо державу, очевидно, тепер є війна, а це – великий підйом національного ентузіазму, хоча в основному національна справа вирішена – Україна існує».
В ході дискусії розмовляли й про питання мови. Зокрема, д-р Оксана Міхеєва, професорка кафедри соціології УКУ, висловилася: «Якщо ми говоримо про збереження свого культурного пласта і спільноти, то мова має значення. Люди, які ідентифікують себе як українці, йдуть на різні служби: українською або англійською. Бо у третьому поколінні емігрантів вже можуть і не знати української. І це сегментує людей у церкві. З практичної точки зору, двомовне богослужіння було б виходом із ситуації, щоб об'єднати спільноту. Але люди не обирають його, вони хочуть чисті форми, бо така Літургія швидша. Я погоджуюсь, що конфігурація етнічного і конфесійного й надалі залишається надзвичайно важливою. І також зараз ми десь знаходимось на межі – ми можемо бути і Церквою для емігрантів, і стати такою універсальною відкритою Церквою».
Д-р Ґабріель Гашем, професор систематичного богослов’я, головний редактор екуменічного франкомовного журналу Proche Orient Chrétien (Бейрут, Ліван), зауважив: «Немає Церкви за межами мирян, і немає Церкви за межами контексту. Контекст Церкви в діаспорі ще складніший через двозначність, через стосунки з помісною Церквою і, водночас, з материнською Церквою, також з новою країною і старим корінням. Є ще складність проблеми культури, нової культури, тому, я вважаю, церковна ідентичність мусить бути напрацьована з особливою обережністю і уважністю в контексті діаспори – який стосунок вона має мати з материнською Церквою, який стосунок з національною і націоналістичною ідентичністю, який саме стосунок з контекстом мультикультурності, з новим соціальним чи економічним контекстом».
Завершальним доповідачем заходу став владика Борис Ґудзяк, архиєпископ-митрополит Філадельфійський УГКЦ, президент УКУ, який поділився такими думками: «Зараз наша тотожність, ідентичність є дуже багата: з одного боку тому, що вона різноманітна, а з другого боку – трошки розчленована. І питання є не в створенні однієї ідентичності, а в створенні певної мозаїки, яка віддзеркалює дійсність. І те, що отець Ґабріель говорить про певну інтеграцію, певну відкритість на реальність, яка нас оточує – мені здається, є одним із найбільших викликів сьогодні».
Нагадаємо, ХV Екуменічний соціальний тиждень відбувся у Львові 3-7 жовтня у стінах Українського католицького університету. Цьогорічною темою форуму є: «Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей». На форумі щорічно присутні представниĸи громадсьĸого сеĸтору, бізнес-середовища, державних струĸтур, молодіжних організацій, освітніх заĸладів, релігійних інституцій та Церĸов різних ĸонфесій.
РІСУ — постійний інформаційний партнер ІЕС.
