Борис Ґудзяк: Здатність приймати Іншого та його гідність — для всіх нас виклик

2 квітня 2018, 16:14 | Суспільство-дайджест | 26 |   | Код для блогу |  | 

"Громадське радіо", 1 квітня 2018

Єпископ Української греко-католицької церкви Борис Ґудзяк — про Україну та українців як мультикультурну громаду та парафію. Також говоримо про довіру між світським і церковним середовищами

Сьогодні в програмі «Зустрічі» — Борис Ґудзяк,  єпископ Української греко-католицької церкви, голова єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, громадський діяч, президент Українського католицького університету. Ми говоримо про Україну та українців як мультикультурну громаду, мультикультурну парафію. В українців — різні релігії, мови, походження, серед них також є люди з «регіональним патріотизмом», що ідентифікують себе як представників певних регіонів. Громада, яку очолює Борис Гудзяк, єднає декілька країн, а парафіяни в ній — люди з різних середовищ. На початку розмови прошу про цих людей розповісти.

Про парафію

Ірина Славінська: Давайте поговоримо про Україну та українців як мультикультурну громаду. В українців — різні релігії, мови, походження, серед них також є люди з «регіональним патріотизмом», що ідентифікують себе як представників певних регіонів. Ваша парафія єднає декілька країн — Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Швейцарія. Ваші парафіяни — люди з різних середовищ. Розкажіть про них.

Борис Ґудзяк: Наша громада — дуже цікава, і я після п’яти років ще не відчуваю всіх нюансів, але відчуваю її багатство та біль. Рідко буває, що хтось емігрує з добра. Люди виїжджають, покидають свою землю, мову, дім, членів своєї родини, тому що щось їх притискає. Це може бути економіка, соціальний гніт, війна, насилля. В нас, якщо так можна сказати, є весь комплект.

Сам я син емігрантів, народився в еміграції, в Америці, куди батьки втекли з Західної України від другого радянського фронту під час війни 1944 року. Я мав нагоду застати давнішу еміграцію, яка виїхала перед і під час Першої світової війни. Друга хвиля виїхала після Першої світової, там були економічні чинники, але також і політичні чинники відігравали роль.

Тепер маємо так звану «четверту хвилю», вже з незалежної України. Здебільшого це економічна еміграція, вона є найбільш чисельною. Україна мала 1991 року 52 мільйони населення, а тепер, за різними дослідженнями, на території під контролем української держави проживає 36-37 мільйонів. Це означає, що принаймні 10 мільйонів українців за час незалежності виїхали з України.

В межах країн ЄС нині знаходиться 3 мільйони, з них понад 1 мільйон — у Польщі, ще півмільйона — в Італії, 280 тисяч в Німеччині, з них 250 тисяч легальних, понад 100 тисяч мешкає в Іспанії. Франція, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Швейцарія — думаю, це 100-150 тисяч українців, точніших даних немає, бо не проводилося досліджень. Ми не знаємо про них нічого. Я мав про це розмову з президентом України, казав йому, що треба розвивати політику, бо ми втрачаємо громадян.

Якщо в Канаді та в Бразилії є люди з родин мігрантів, які в п’ятому поколінні продовжують говорити українською мовою. Якщо діти біженців Другої світової війни говорили винятково українською мовою вдома, то сьогодні наші віряни , що живуть у Франції, ще не говорять французькою, але їхні діти вже не говорять українською. В них вже немає однієї активної спільної мови. Так, діти розуміють кухонну українську мову, а батьки розуміють базову французьку.

Ірина Славінська: Як вони між собою спілкуються? Сім’я — це не тільки кухонні розмови.

Борис Ґудзяк: В тому і проблема. Є низка проблем, які залишаються невисловленими, а діти лишаються невислуханими. Так відбувається не лише через мову, але й через зайнятість. Наші люди заробляють 6-12 євро за годину роботи — це дуже скромні заробітки. Тут квартира коштує 600-1000 євро на місяць. Кожен старається також в Україні комусь допомогти. Це може бути чоловік, що лишив в Україні дружину з дітьми, дружина, що лишила вдома чоловіка з дітьми, батьки, що залишили дітей, діти, що залишили батьків.

Добре, що є скайп і телефон, раніше і того не було. Колись Анна Ярославна, перша історична українська емігрантка, їхала з дому раз і назавжди. Українська присутність у Франції є тисячолітньою, вона має різні етапи. Сьогодні тут передовсім живуть люди без документів — думаю, їх близько 80%. Це населення, що потребує підтримки та інтегрувальних досвідів, які би допомогли психологічно, соціально, культурно, духовно бути собою в новому середовищі.

Ірина Славінська: Хотіла би продовжити цю тему та запитати про інтеграційні речі. Ідеться не тільки про адаптацію до життя у французькому суспільстві, але і про злагоду з собою в новому статусі. Наскільки громада навколо церкви може стати таким центром українського життя не тільки для парафіян. Серед українців, які виїжджають до, наприклад, Франції, не всі є греко-католиками. Серед них є євреї, православні, католики, є ті, хто не практикують, є атеїсти. Ця парафія, ця церква як будівля є таким центром для них чи ні?

Борис Ґудзяк: Тут зустрічається Союз Українок, тут має репетиції хор, тут відбуваються лекції, зустрічі з громадськістю. Разом ми вчимося, молимося, робимо акції, виставки, конференції.

Якимсь центром церква є. Деякі люди приходять не до церкви, а під церкву. Наприклад, приїздять сюди та стоять надворі бусики, що привозять з України пиво чи інші товари. Люди стоять під час служб і після служб годинами — тут вони можуть із кимось зустрітися, передати передачу комусь в Україну чи забрати передачу собі. Є 4 чи 5 основних пунктів, куди приїжджають маршрутки з України, що можуть щось привозити, через них можна також щось передати.

Очевидно, поруч із церквою на бульварі Сен-Жермен є ще пам’ятник Шевченку. Біля нього ви могли побачити квіти, тому що 9 березня, з нагоди Шевченківських днів, туди клали квіти.

Крім церкви, поруч маємо ще один зал, в якому 275 дітей навчаються на суботній школі українознавства. Крім цієї школи є ще школа при посольстві, де навчаються понад 100 дітей. Наша інфраструктурна проблема полягає в тому, що ми не маємо приміщення. Роками ми не мали взагалі жодного приміщення.

Наприклад, цей кабінет, де ми говоримо, який не має і 10 кв.м площі — це клас, тут щосуботи навчаються діти. Так само генеральний вікарій, настоятель храму має кабінет подібного розміру, що так само не є його приватним кабінетом, його використовують для інших цілей. Зал, через який ми пройшли, має близько 30 кв.м., його простирадлами чи дерев’яними перегородками ділять на три частини — і це три класи, де одночасно займаються діти. Уявіть, як тут шумно.

Ірина Славінська: Далі говоримо про власність української громади та парафії — приміщення та кошти на утримання команди. Звичайно, окремий фокус — на благодійність і розвиток громад, зокрема заснування громад у нових містах.

Борис Ґудзяк: Так склалося, що в Нідерландах, Франції, Швейцарії ми нічого не маємо. В Швейцарії та Нідерландах немає жодного квадратного міліметра нашої власності як української громади. Так само ми не є власниками цієї катедри на Сен-Жермен — вона належить медінституту, ми тут є гостями від 1943 року.

Держава 1905 року перебрала власність всіх церковних приміщені. Власністю церков є тільки ті церкви, що будувалися після 1905 року. Ми маємо всього 6 каплиць у 5 країнах. Одна з церков, якою ми володіємо — це церква в Санлісі, де Анна Ярославна заснувала монастир. Тепер ми розвиваємо там культурний центр Анни Ярославни.

Зараз перед нами стоїть питання того, як стати господарями. Це важко зробити. Уявіть, коли я приїхав сюди, бюджет на утримання єпископа та єпархіального штату складав 35 тисяч євро. Богу дякувати, в мене щедрі батьки, тому я живу на утриманні в мами. Нам допомагають також багато друзів і добродіїв.

Збір коштів уже почав відбуватися, минулого року ми зібрали 80 тисяч євро. Але утримання одного одруженого священика з родиною у Франції коштує мінімум 35 тисяч євро. Без зовнішніх ресурсів, підтримки фундацій та друзів наша єпархія нічого не вдіє.

Але є рух. Коли я приїхав, тут було 9 священиків і 15 діючих громад. Тепер за 2 тижні буде рукоположення 25-го священика. Маємо вже 35 громад, ще 2 нові громади протягом року, думаю, відкриються в Нідерландах. Ніколи в історії українці не служили в Ніцці та Марселі, ми нещодавно почали це робити вперше. В тих містах існують російські православні церкви, які радо приймають наших вірних і їхні пожертви.

Ірина Славінська: Звичайно, не все визначають гроші. Хоча Борис Гудзяк каже, що тут не заважила би державна політика з розвитку таких громад. Далі наша розмова привела до очікування свята — Великодня.

Борис Ґудзяк: На Великдень тут буде 3 тисячі осіб. На свята тут є радість, є підтримка, також є сльози, бо на свята хочеться бути зі своїми рідними. Ми намагаємося це робити і стратегічно, і обдумано, і по-людськи, і спонтанно себе взаємно підтримувати. За останні роки всі 120 діючих єпископів у Франції про нас знають. Є відчуття, що ми опірюємося.

Ще один виклик нашого розвитку полягає в тому, що християни не є проповідниками етнічних цінностей. Ми проповідуємо Євангелії, що є універсальним для чорних і білих, чоловіків і жінок, американців і європейців. Тому наш виклик полягає в тому, щоби бути відкритими не тільки для українців. Тому на службах ми починаємо вживати французьку мову, хоча це не просто, бо чимало людей французької не розуміють. Але це є наш постулат, я маю завдання вивчити французьку.

Дуже приємна зустріч відбулася в лютому, коли міністр Клімкін зібрав 30 українських послів, з якими мав 2 години бесіди про те, як краще українська церква та діаспора можуть співпрацювати з українською дипломатією та державою, аби служити нашим людям.

Ми дуже тішимося, що нарешті почала нами цікавитися українська держава. Ми з бюджету нарешті отримали символічну субвенцію на школу.

Ірина Славінська: Розкажіть про дослідження української громади у Франції, яке ви проводили.

Борис Ґудзяк: Наприкінці січня за участі 11 соціологів з УКУ на замовлення єпархії провели соціологічне опитування. Вони зібрали 627 анкет. Для порівняння: для соціологічних опитувань цілої України опитують 2000-2400 осіб. Тут же на громаду 10-20 тисяч осіб з України, що живуть у Франції, було опрацьовано 627 анкет. Думаю, це досить репрезентативно.

В анкеті ми питали про походження людини та особисте життя — з якої вона області, яку має освіту, сімейний стан, про життя у Франції та духовне життя. Опрацювання опитування щойно почалося, тому результатів і узагальнень наразі немає, але згодом буде підготовлено монографію.

Стимулом для цього опитування було бажання простягнути руку до українців, незалежно від того, чи вони є в церкві, чи ні. Ми хотіли зрозуміти їх, дізнатися, що їм болить.

Сам я прочитав 50 анкет і дізнався, що українці не довіряють один одному. Вони довіряють своїм родичам, які живуть у Франції чи в Україні, меншою мірою довіряють Церкві, певною мірою довіряють французьким структурам — державним і громадським. Натомість вони не дуже довіряють українському посольству та консульству, а найменше довіряють іншим заробітчанам, які приїхали з України.

Це дуже прикро та боляче. Тому єднання, що ми намагаємося супроводжувати, є дуже важливим. Треба, щоби ми вміли пробачити один одного, не заздрили, допомогли комусь знайти роботу, а не продавали інформацію про вакансію за 1000 євро…

Українці, котрі приїхали з України до Франції, такі ж, як і українці, що живуть в Україні. Тут не треба опускати носа чи моралізувати, а треба працювати, братися попід руки з усмішкою, гумором, молитвою, допомагати там, де це можливо.

Про діалог між світським і церковним середовищами

Ірина Славінська: Між клерикальним і світським середовищем не завжди є довіра. Ви це відчуваєте у Франції, де світськість — laïcité – є одним із центральних стовпів у суспільстві?

Борис Ґудзяк: Є різні бар’єри. Розумні люди знають, що laïcité не є перекресленням церкви.

Всі, хто приглядається, розуміє, що українцям щодня служить саме церква. Ви бачили самі — сьогодні будній день, на службі було 100-120 людей. В неділю їх буде 700, на Великдень — 3 тисячі.

Тут міліція регулярно приходить перевіряти документи. Вони знають, який є юридичний стан наших людей… але вони ж захищають нас від терактів. Зі мною спілкується регулярно Міністерство закордонних справ Франції, бо саме воно опікується зв’язками зі східними християнськими церквами.

Є повага до церкви, одночасно є відмежування, світськість. Мені доводилося жити в багатьох країнах — Італії, Польщі, Канаді, США — кожна з цих країн має свої особливості. Християни дуже часто були в нелегальному статусі, а тут є свобода, тут можна дихати. Ми цим тішимось і за це вдячні.

Ірина Славінська: Але довіру як будувати?

Борис Ґудзяк: Знаєте, довіра — то не «нескафе», де порошок, кип’яток і задоволення.

Довіра твориться на фундаменті послідовності, фундаментальності, передбаченості. Церква існує вже 2 тисячі років, вона мала свої злети та падіння. Немає більше в світі такої глобальної інституції з таким великим стажем.

Франція мала свої спалахи анти-церковності, але сьогодні багато французів запитують себе, якою є їхня духовна тотожність. Наприклад, мусульмани — переконані, їхні молодь тримається разом, утверджується та навіть радикалізується. А чи не втратили ми якісь речі, що нас зв’язували, формували не тільки французьку, але і європейську культуру? Стало ясно, що євро — слабкий спільний знаменник. Відбувся “brexit”, у Франції є мадам Ле Пен…

Ірина Славінська: Передвиборча програма Макрона спиралася на посиленні євро.

Борис Ґудзяк: Дай Боже, щоб євро був сильний, і світський спільний знаменник забезпечував мир і злагоду. Водночас, ви знаєте, що головними архітекторами ЄС були глибоко переконані християни. До цього ядра країн згодом долучилися країни, котрі хотіли щось зробити після Другої світової війни, аби унеможливити такі великі масакри та взаємне нищення. Їхня ініціатива мала колосальний успіх. Остання велика війна в Західній Європі закінчилася 70 років тому, між країнами ЄС не було воєн.

Ірина Славінська: Далі говоримо про роль інституцій у розбудові довіри. За приклад Борис Гудзяк наводить досвід УКУ.

Борис Ґудзяк: Нам треба тут працювати. Ця наша безгосподарність, тобто відсутність структур і інституцій, свідчить про те, що нам треба міняти спосіб праці. Ми тут в єпархії своїми скромними ресурсами пробуємо.

Мене заохочує те, що маю життєвий досвід — створення та розбудову УКУ. На цей університет 10 років ніхто не звертав уваги, а сьогодні він є джерелом довіри. Люди живуть у цьому середовищі та хочуть у ньому бути. Ніхто їх не пхає в спину.

Очевидно, не всі там святі, але там є добрі стосунки. Це наше гасло. Ми намагаємося плекати добрі людські стосунки.

Ірина Славінська: Мені здається, у Франції це діє не так, як в Україні, де ми бачимо інструменталізацію християнських цінностей, тобто словосполучення “християнські цінності”, аби говорити речі, що суперечать демократії та засадам прав людини. Словами про “християнські цінності” окремі люди готові виправдовувати не надто приємні речі про етнічність, мову тощо — як антитезу в розмові про права громад і права меншин.

Борис Ґудзяк: Кожною доброю річчю можна зловживати. Наше християнство покалічене — як і ціле суспільство, воно травмоване.

Православна церква в Україні була частиною імперського процесу. 1917 року РПЦ імперії мало 100 єпископів, до 1939 року лишилося всього 4 діючих. Ієрархію 1942 року було відновлено Сталіном, аби підняти моральні гасла для воєнної справи, тобто, цілком інструментально. Вона залишилася під майже тотальним контролем. Вийти з цього дуже непросто.

На Західній Україні є усвідомлення, що була підпільна УГКЦ, і тому вільна. Але ми не усвідомлюємо, наскільки вона була побитою. До війни було 3 тисячі священиків, а 1989 року лишилося всього 300 літніх священиків, середній вік яких — 70 років. Ще 5-10 років — і був би кінець кліру.

Якщо взяти 4 мільйони людей в подумати, скількох із них міг обслуговувати один священик ? підпіллі регулярно — тобто не тільки похрестити чи похоронити?

Ірина Славінська: Стільки, скільки поміститься в квартирі?

Борис Ґудзяк: Нехай 10-15 людей. Можливо, навіть 100 людей — десь на цвинтарі чи в закритій сільській церкві. Давайте порахуємо 100 людей на кожного з 300 священиків — це 30 тисяч. Тобто менше, ніж 1% греко-католиків. Тобто 99% греко-католиків не були зв’язані з греко-католицькою церквою в регулярний спосіб. Тобто, ми починаємо наново, бо пройшло два покоління.

На початку 1990-х було бажання мати церкву та священика в кожному селі. І стояло питання, чи втрачати цей шанс, а чи висвячувати скороспечених священиків, які були щирими, але не були підготовленими до цієї складної місії.

Ти маєш бути духівником, маєш проповідувати, знати тексти, Святе писання, Літургію, Отців, ти маєш співати, маєш бути психологічним консультантом, соціальним працівником, культурним діячем, економічним маестро, бо мусиш будувати. Колись наші галицькі священики були й основними агрономами. Розумієте? Важко цього досягнути, коли немає шкіл, немає видавництв, немає know how.

Як собі давати раду з пост-травматичним синдромом? От є багато капеланів, виявляється, капелан також може зазнати травми, мусить зазнати травми, якщо він є на війні. Очевидно, духовне життя якось йому допомагає, але ми є воплоченими. Основний постулат християнства в тому, що матерія є важливою, дух працює через матерію, людина стає християнином через хрещення у воді, вона приймає освячення через хліб і вино — тіло і кров Христа. Ми не є нематеріальними.

Ірина Славінська: Як із цим можна працювати? Наприклад, Папа Римський час від часу публічно вибачається за гріхи Церкви — в діапазоні від інквізиції до переслідування геїв. Як мені здається, є реакція на запити суспільства, що є чутливішим до правозахисту. Тут можна говорити про дуже різних людей. Ви бачите цей виклик? Як із ним можна працювати, потребуючи пильнувати новоспечених священиків?

Борис Ґудзяк: Наша здатність приймати Іншого, його гідність, Богом дану гідність — це для всіх нас виклик.

Наприклад, життя чоловіка та жінки. Ось відбувається мандрівка на Говерлу, він стає на коліно, питає, чи вона вийде за нього. Весілля, одна дитина, друга… А потім чи через пляшку, чи через іншого чоловіка, чи через іншу жінку це розлітається. І Церква мусить збирати це. Кожен виховник знає, наскільки травмованими є діти після розлучення батьків.

Наша здатність травмувати навіть найрідніших є просто приголомшливою. Це називається гріх. Тому ми з єпископом першими припадаємо до землі зі словами: “первий єсмь аз” у гріху. Ми самі не дамо ради. Ми потребуємо для наших природних немочей надприродної благодаті.

Я мав різний досвід гуртування людей, тому знаю, яким успіхом є, коли нема прокльонів, коли немає куль, коли не б’ються. Базовий мир — дуже велика річ.

Я дуже дякую Блаженнійшому Любомирові, якого я знав практично 50 років. Він був душпастирем у штаті Нью-Йорк, бував на пластових таборах, відпочинкових літніх оселях, куди мене відвозили батьки — саме там я його вперше побачив, коли мав 5-6 років. Потім він був моїм духівником під час навчання в семінарії — за часів патріарха Йосифа в Римі в 1980-1983-х роках. Потім ми близько співпрацювали в Україні. Його гасло, що стало дуже відомим в Україні: «Я хочу бути людиною».

Хочу бути людиною та інших приймати. Чи ти маєш митру, а чи рясу, чи ти чоловік, чи жінка, освічений чи ні — це виклик для всіх.

Скільки освічених людей, спеціалістів з гуманітарних наук дуже негуманно поводяться! Я проходив аспірантуру в Гарварді та був свідком того, як вони погано ставляться до своїх аспірантів, як готові знищити репутацію колеги, щоб здобути посаду. Пам’ятаю жахливі полеміки, коли Роман Якобсон принижував Юрія Шевельова та наставляв усіх своїх студентів. Це один історичний випадок, я говорю про вже покійних людей, але і між живими таке буває — і в Сорбонні, і Академії мистецтв…

Ірина Славінська: Це буває і між людьми без освіти.

Борис Ґудзяк: Звичайно, але люди з освітою мають себе за вищих, досвідченіших.

Життя — складне. Треба вміти трохи сміятися з себе та власних претензій, поз. Бачити свою неміч і мізерію, бачити красу, чар, таїнство іншої людини. Молитва святого Єфрема, яку ми мовимо при поклонах, каже: «Дай мені бачити мої прогрішення і не осуджувати брата мого»… чи сестру мою.

Заклик там є. Церква, Євангеліє, Христос не винні, що ми, люди, не дотягуємо до тієї планки. Ми пробуємо, але не завжди вдається.

Ірина Славінська: Читаючи книжку Марти Богачевської-Хомяк «Білим по білому», можна знайти чимало сторінок, присвячених жіночим організаціям, які займалися роботою зі становлення громадянського суспільства — це були просвітницькі, благодійні, правозахисні організації – та взаємодіяли з Церквою. Разом вони створювали дитячі садочки, школи, боролися за тверезість тощо. Чи така робота продовжується сьогодні? Припускаю, вона може не називатися «правозахисною», але по факту вона може такою бути.

Борис Ґудзяк: Відбувається саме правозахисна робота. Мирослав Маринович присвятив цьому все своє життя.

В 19 столітті та на початку 20 століття, в час, про який пише Марта Богачевська-Хомяк, одна з небагатьох почесних докторів УКУ, було закладено певні традиції. Ми намагаємося їх відроджувати, але mutatis mutandis – в нових обставинах.

Наприклад, сьогодні створити та утримувати школу дуже складно, а раніше існували церковні школи В світі існує понад 1000 католицьких університетів, але в Україні на 4 мільйони греко-католиків є один університет — це УКУ. В ньому сьогодні найвищий середній бал абітурієнтів.

Якщо університет, служіння бідним, капеланство на фронті можуть дати надію, засвідчити — це передається далі. Мені приємно бачити молодих священиків і молодих мирян, які теоретично вивчають соціальні питання, а також пробують у них ангажуватися. Це процес, тут є різні перепони. У Франції — laïcité, в Україні — відділення Церкви від держави.

Ірина Славінська: І попри це відділення, в Україні лібералізували можливість церков створювати школи.

Борис Ґудзяк: Лібералізували. Але порівняймо це з Канадою, також світською країною, де батьки, котрі вибирають для дитини католицьку школу, знають, що гроші з їхніх податків підуть до тієї школи з їхньою дитиною. Сьогодні в США католицькі школи зникають, хоча раніше була велика мережа. Так само українська держава не інвестує в УКУ, що виховує українських громадян. Можливо, це зміниться.

Ірина Славінська: Можливо, те, що не фінансує — на краще.

Борис Ґудзяк: Це моя мантра, тому що хто платить — той і музику замовляє. Ми будемо вільні, якщо не будемо нікому винні.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
26коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • fedirtsiv | 17 квітня 2018, 21:01
    Коментувати коментар

    А монахів в Новому Світі зовсім не було? Хто благословляв мореплавців у далеку подорож? Кому насамперед потрібно мати домінуючий вплив на людей як не духовенству? Хіба Папи Римські не вважали правителів держав своїми васалами? Ватикан дуже хотів мати вплив на нових континентах: " У 1494 згідно з Тордесільяським договором, ратифікованим Папою Римським, Іспанія і Португалія поділили весь неєвропейський світ між собою, причому лінія йшла через Південну Америку... В результаті, до середини 16 століття іспанська корона отримала контроль над більшою частиною заходу Південної Америки, Центральну Америку та південь Північної Америки, окрім раніше завойованих територій Карибського басейну. За цей же термін, Португалія завоювала велику частину східної Південної Америки, назвавши її Бразилією." "...невелика кількість конкістадорів завоювали великі території завдяки лише епідеміям хвороб..." "За перші півтора століття після подорожі Колумба корінне населення Південної та Північної Америки зменшилось приблизно на 80% (від близько 50 млн в 1492 році до 8 млн у 1650 році), в основному, через спалахи захворювань з Старого світу, але часто і через вбивства та примусову працю..." "Коли в травні 1493 року Папа Олександр VI видавав буллу Inter caetera, якою гарантував надання нових земель Королівству Іспанії, взамін він вимагав євангелізації місцевого населення. Таким чином, під час другої подорожі Колумба бенедиктинські ченці супроводжували його разом з іншими дванадцятьма священиками." "У 1537 році папська булла Sublimis Deus визнавала, що корінні американці мають душу..." "Процес християнізації мав спочатку насильницький характер: коли перші францисканці прибули до Мексики у 1524 році, вони спалили місця поклоніння язичників, відчуживши значну частину місцевого населення. У 1530-х роках вони розпочали адаптацію християнства до місцевих звичаїв, в тому числі будівництво нових церков на місцях стародавніх культових споруд, що призвело до суміші християнства Старого Світу з місцевими релігіями." Звісно, що Іспанська Римо-Католицька церква потребувала праці корінного населення (!), тоді ж масово почали завозили рабів з Африки. "У 1523 році Фрей Педро де Ганте заснував одну з перших шкіл для корінних американців." У цей час "...корінне населення на багатьох островах наближалося до зникнення." Офіційно такі вояжі у Новий Світ проголошували основною метою поширення християнства, проте насправді шукати і добувати всіма способами золото, срібло і мідь. Ці копалини не були відкриті, проте в Європу почали поставляти тютюн. Епідемії віспи (1518, 1521, 1525, 1558, 1589), висипного тифу (1546), грипу (1558), дифтерії (1614) і кору (1618) вбили від 10 млн до 20 млн. чол. тобто 95% корінного населення Північної і Південної Америки. Ця втрата населення сприяла колонізації земель і завоюванню місцевих цивілізацій.(З Вікіпедії https://uk.wikipedia.org/wiki/Європейська_колонізація_Америки)

  • Fr. Valerii | 17 квітня 2018, 11:49
    Коментувати коментар

    1) Покаяння є суто персональним актом окремої людини за свої персональні, але не за чужі, гріхи. Тому "покаяння" Івана-Павла було символічним актом, який немає нічого спільного з покаянням. 2) А щодо мільйонів індіанців у "Новому Світі", які "фізично знищувалися як єретики, ставали рабами католиків, ізольовувалися в резерваціях" - це перекручена інтерпретація подій. Північна Америка, як частина "нового світу" колонізувалася не тільки католиками, але й протестантами і масонами, які зрештою в рази перевищили католиків. Впродовж більше як 200 річної історії при владі є протестанти і масони.

    • fedirtsiv | 17 квітня 2018, 22:21
      Коментувати коментар

      Про резервації коротко можна прочитати тут https://uk.wikipedia.org/wiki/Індіанська_резервація https://uk.wikipedia.org/wiki/Війна_за_Чорні_Пагорби https://uk.wikipedia.org/wiki/Війни_і_битви_з_індіанцями_Північної_Америки https://uk.wikipedia.org/wiki/Індіанська_територія https://uk.wikipedia.org/wiki/Дорога_сліз Християнам не годилося так чинити з корінними мешканцями Америки, але як виявилося усі методи добрі, коли потрібно оправдати "хороші й благородні" наміри та цілі :(

    • velovs@ukr.net | 20 квітня 2018, 08:22
      Коментувати коментар

      В християнській духовно-молитовній практиці - поміж інших - є, зокрема, ДВА таких її різновиди: індивідуальне ПОКАЯННЯ - за ВЛАСНІ гріхи й переступи та ЗАСТУПНИЦЬКА молитва - за провини і беззаконня ІНШИХ людей (в т. ч. своїх дітей й інших сучасних родичів, а також батьків і прабатьків тощо). ------ Й тому ніяк не можна штучно нехтувати, зневажати та протиставляти їх поміж собою. ------- Мало того: були в Історії спасіння людського роду такі важливі й значущі моменти, коли подібна ЗАСТУПНИЦЬКА молитва - причому, навіть лише ОДНІЄЇ праведної Божої людини - круто розвертала долю ЦІЛОГО народу (країни), а то й - ЦІЛОГО світу. Як, наприклад, завдяки наведеній в Біблії подібній - знаменитій заступницько-покаянній молитві пророка Даниїла за помилки й спотикання (відступи від Господа) своїх співплемінників, суттєво й благодатно змінилася не лише їх власна подальша історія, але й, загалом, глобальний історичний поступ! ---------------- А також: до порівняно недавнього часу в США дійсно при владі перебували, здебільшого, білі англосаксонські протестанти. А от, починаючи, мабуть, від католика (ірландського походження) - президента Дж. Кеннеді і далі, а особливо в останні десятиліття, ця ситуація, як відомо, помітно змінилася.

    • velovs@ukr.net | 20 квітня 2018, 09:16
      Коментувати коментар

      Що ж стосується масонів, то тут, напевно, варто нагадати й зазначити, що правдивої і достеменної інфи щодо діяльності провідників, функціонерів та активістів цих, зазвичай, ТАЄМНИХ структур (лож) не так уже й багато. Набагато більше різних та усіляких припущень і версій, а то й відвертих легенд, байок і міфів, спекуляцій та інсинуацій. У т. ч. явно гіперболізовано-параноїдального та брутально-нечистоплотного, провокативного штибу і характеру. -------- Так що, вочевидь, більш-менш РЕАЛЬНО уявити та оцінити ступінь (масштаби) поширення і впливу масонства в суспільно-політичному й інших аспектах життя США та низки інших західних країн не так уже й легко і просто.

  • fedirtsiv | 12 квітня 2018, 11:01
    Коментувати коментар

    Звісно, церковники делікатно замовчують ту інформацію, якою кров"ю запроваджувалося християнство зокрема в Київській Русі та особливо у Новому Світі, коли мільйони індіанців фізично знищувалися як єретики, ставали рабами католиків, ізольовувалися в резерваціях, над дітьми індіанців збиткувалися католицькі монахи і монахині навіть у цивілізованому 20 ст. Чому дивуватися, якщо в Європі це з європейськими дітьми робили священики та монахи й монахині! Лише вперте замовчування, заплющування очей на історичну кривду і небажання церковників каятися за гріхи Церкви призведе до запустіння храмів, що і нині спостерігається у Західній Європі! А те, що єпископ толерантна і мисляча людина - це для нього великий плюс!

    • velovs@ukr.net | 12 квітня 2018, 11:25
      Коментувати коментар

      І знову: абсолютна НЕПРАВДА і брутальне ПЕРЕКРУЧЕННЯ дійсних фактів! Зокрема, св. Папа Іоан Павло ІІ - у т. ч., приміром, на початку Великого посту, 12 березня 2000 р., - публічно ПОКАЯВСЯ і ПЕРЕПРОСИВ за ці та інші тяжкі гріхи й провини, що їх вчиняли представники й вірні Католицької Церкви.

  • В. Ясеневий | 4 квітня 2018, 20:16
    Коментувати коментар

    А що скажете, шановний ВЕЛОВС, на наступне? Знаю випадки, коли прості священики маючи і по дві вищі освіти( духовна і світська),добре проповідують,ведуть високий духовний спосіб життя і мають добрий авторитет серед своїх вірних. та мають вони маленькі до 300 дворів одну парафію-приход і тому ледве виживають.А їхні декани-благочинні, не маючи навіть однієї доброї семінарії, не є добрими проповідниками, не мають авторитету серед вірних, зате мають добрі-великі парафії.А чому так?Хто ж може зробити більше для проповіді Євангелія, для наернення людей до БОГА, для них це не так важливо, як і для Єпископів. Головне вислужитися перед Єпископом і курією-єпархією(а робиться це дуже просто:даруночки, підлещення, раболіпство. плазування), бо від цього залежить, власне, його добре матеріальне становище.Та й Владики і курія найбільше це люблять і найвище цінять. Тому такі отці неймовірно лукавлять ,фальшують обманюють,очорнюють...Тут і підкупність-хабарництво,і підступність,і доноси і т.д., і т.п.Яка тут потрібна психологія: бджоли чи мухи?А може ще якась інша...? Христос строго критикував лукавство,лицемірство, фарисейство ...І св.Іван Хреститель з великої ревності постав проти наруги над Божою Правдою і публічно картав Ірода за злочин. ГРІХ- МОВЧАТИ НА ГРІХ. До речі знаю, на жаль,не багатьох добрих священиків. Вони прості, скромні, чесні, щирі ,дружелюбні і ні в чому і ні перед ким, не показують себе якимись великими і осбливими...Ніколи не очорнюють інших отців, а навіть на людях покривають їх за їхні явні провини проступки. До речі, притчу про бджолу і муху я читав десь 20 років тому в скороченому варіанті (без пояснень) за авторством св.Василія Великого. Дуже хочеться, шановний ВЕЛОВС, Вашого коментаря на вище написане. Щиро дякую.

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2018, 20:46
      Коментувати коментар

      Непросте й нелегке Ви задали питання, шановний п. Валентине. ------ Думаю, що КОЖЕН християнин має своє певне й дуже конкретне ЗАВДАННЯ й ПОКЛИКАННЯ в житті від Бога. ------ Скажімо, один йде в пустелю (чи монастир) і там УСАМІТНЕНО (чи в досить обмеженому колі співбратів-ченців) провадить життя - в постах і молитві звершує свій духовний подвиг. ------- А от інший - подібно до св. Іоана Хрестителя чи, скажімо, пастора Мартіна Лютера Кінґа - виконує важливе й значуще СОЦІАЛЬНО-СУСПІЛЬНЕ (духовно-суспільне) служіння. -------- Ну а третій - це, приміром, бл. п. протоієрей Олександр Мень. -------- Ну а четвертий - св. Папа Іоан Павло ІІ або праведний митрополит Андрей Шептицький. П'ятий - бл. Омелян Ковч чи та ж св. Мати Тереза. І т. д. й т. п. -------------------- Тобто тут, вочевидь, усе строго ІНДИВІДУАЛЬНО! І якоїсь УЗАГАЛЬНЮЮЧОЇ ("середньоарифметичної" на всі життєві випадки) відповіді на це питання, мабуть, знайти дуже й дуже проблематично... ---------- Так що тут КОЖЕН віруючий вирішує і ОБИРАЄ для себе САМ. Згідно голосу свого серця й розуму. Тим паче: якщо має (і твердо ЗНАЄ!) відповідне ОСОБИСТЕ (персональне) одкровення на своє життя-буття від Святого Духа... :-)

    • velovs@ukr.net | 5 квітня 2018, 10:07
      Коментувати коментар

      Р. S. Якось так вийшло, що, наводячи у попередньому пості характерні і яскраві приклади щиросердного й самовіддано-жертовного служіння деяких представників світового християнства і який, звісно, можна ще багато ким доповнювати, я геть обійшов увагою, зокрема, українське православ'я... ---- Так от, маю надолужити згаяне. Тобто хочу навести тут відомі постаті таких ієрархів, як, скажімо, такі митрополити: свт. Петро Могила, Василь Липківський, Іларіон (проф. Іван Огієнко). :-)

  • В. Ясеневий | 4 квітня 2018, 15:38
    Коментувати коментар

    Шановний п.ВЕЛОВС. Дуже мудра,правильна і повчальна притча про бджолу і муху.Її ввести б у шкільну програму. Та поза цим відношення бджіл між собою і мух між собою дуже далеке від ідеального і повчального для нас. Тут і війни і боротьба за території і т.ін.. А що вже говорити про нас людей, як вище творіння, як образ і подобу БОЖУ? А що говорити про нас християн - наступників і послідовників ХРИСТА? В чому і як ми ЙОГО наслідуємо? А що, тим більше, говорити про вчителів духовного життя: пастирів, пресвітерів, наставників, духовних ОТЦІВ, священиків, єпископів і т.д..Кого вони мають наслідувати: бджолу чи муху? Хто має вести нещадну боротьбу, спочатку в собі, а потім в громаді-парафії-приході-єпархії-Церкві, проти всякохо зла-гріха??? Відомо, що гріх мовчати на гріх.

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2018, 19:41
      Коментувати коментар

      До речі, шановний друже Валентине, я от слідкую за тим, як цю притчу про бджолу і муху переглядають читачі того порталу, де вона опублікована: просто феноменальна кількісна популярність (у порівнянні з іншими тамтешніми матеріалами)... ------------- Так, не буду сперечатися: дуже багато в нашому сучасному вітчизняному суспільстві (і взагалі - в усьому довколишньому світі) всілякого й різного негативу, а то й просто волаючих неподобств, збочень і беззаконь. У т. ч. вистачає всього цього і в різноконфесійному християнському середовищі. На превеликий жаль... ----------- Разом з тим. Слово Боже однозначно попереджає, що - і якраз уже ближче до настання "кінця днів" - все таке - неодмінно й неминуче - відбуватиметься. Це - по-перше. А, по-друге, давайте - все-таки - будемо старатися (вчитися) будь-що набувати (розвивати) в собі менталітет (свідомість) БДЖОЛИ, а не мухи!!! Це - тим паче - необхідно, навіть щоби просто суто ПРАГМАТИЧНО зберігати й зміцнювати своє психологічне і фізичне здоров'я. :-) ------- Крім того, в Святому Письмі є певні пророчі тексти й обітниці, з яких випливає, що Боже Провидіння НЕ БУДЕ байдужим і НЕ ЗАЛИШИТЬ напризволяще отаку нинішню ситуацію - і в Христовій Церкві на Сході і Заході, і довкола неї. ---- Й тому - через відповідну дію Свого Святого Духа - вчинить певні потужні кроки, аби її, цю ситуацію, суттєво виправити. Та, зрештою, наповнити Царство Боже якомога більшим числом спасенних і преображених людських душ - з усіх континентів, країн і народів, рас, мов і племен... :-)

  • В. Ясеневий | 4 квітня 2018, 11:17
    Коментувати коментар

    І ще один дуже болючий факт, про який на днях повідомляли по 1+1 і писали в газеті ЕКСПРЕС. За поданням митрополита Тернопільського Василія суд УГКЦ зняв сан і вивів з монашого чину відомого екзорциста о.ГРИГОРІЯ ПЛАНЧАКА разом 8-братами і кількома сестрами.Цей акт потвердив ПОНТИФІК...А до цього ж наступний факт.Не так давно,будучи вже під забороною, оГРИГОРІЙ ПОМОЛИВСЯ НА НЕВИЛІКОВНО ХВОРОЮ, БУКВАЛЬНО ПОМИРАЮЧОЮ(ОСТАННЯ СТАДІЯ РАКУ) і вона стала ПОВНІСТЮ ЗДОРОВОЮ...МАВ щастя двічі бачити цього ,напрпвду, СВЯТОГО ОТЦЯ і слухати ЙОГО НАУКУ в с. КОЛОДІЇВКА, що біля Тернополя 1

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2018, 11:41
      Коментувати коментар

      Особисто я, шановний друже, нині постійно відвідую богослужіння якраз такої церковної спільноти, яка діє в дарах і плодах Святого Духа. Так от, там подібні зцілення і звільнення - явища доволі часті і ледь не буденні... У т. ч. і особисто я міг би - на ВЛАСНОМУ досвіді - дещо засвідчити в цьому зв'язку. ------- І слава й подяка Богові за таких - благословенних Божих служителів і душпастирів! :-) ------- Як би хто там - зі сторони та "нагорі" - щодо них не ставився і які б "репресії" не вчиняв... --------- І ще раз: настійно рекомендую Вам передивитися й порозважати над змістом тієї - цікавої і повчальної - публікації, посилання на яке я Вам скинув! :-)

  • В. Ясеневий | 4 квітня 2018, 11:05
    Коментувати коментар

    Особисто чув від високих Церковних достойників, що не лише в УАПЦ,УПЦ КП, УПЦ МП, А Й НАВІТЬ(!!!)В У Г К Ц (В ЩО РАНІШЕ НІЗАЩО НЕ ПОВІРИВ БИ),ПРОДАЮТЬСЯ ПАРАФІЇ, НАГОРОДИ, ПОСАДИ і т.д. І ЦІ ВСІ СЛУГИ БОЖІ(повторююся: перші борці проти всякого зла) М О Л Я Т Ь С Я та й народ закликають молитися. Ще й про таке. Багато разів чув від інших, а тричі особисто, як ДУХОВНІ ОТЦІ-МОЛИТОВНИКИ вживали найвульгарніші іншомовні слова...А потім стають до ПРЕСТОЛУ НА т.зв. СЛУЖБУ БОЖУ. ЯК ВИ,шановний ВЕЛОВС,ВСЕ ЦЕ ПОЯСНИТЕ??? А скільки вского фальшування поміж ОТЦЯМИ ??? І з цим усім вони закликають молитися за УКРАЇНУ.Більшість таких покривають Єпархіальні Курії та АРХІЄРЕЇ.Для нив вони свої-любі

  • В. Ясеневий | 4 квітня 2018, 10:48
    Коментувати коментар

    Сьогодні в ЦЕРКВАХ ХТО ПРО ЦЕ ВЧИТЬ??? Тільки і чуєш заклики до молитви.А для священнослужителів найважливіше - це, звершувати відправи, до найменшої йоти якнайсторогіше дотримуючись всіх приписів ЦЕРКОВНОГО СТАТУТУ-УСТАВУ. Ну і що з цього? Наші вірні та суспільство за час НЕЗАЛЕЖНОСТІ дуже змінилися на краще?Та що вже говорити про вірних, про простий народ, коли священнослужителі і то НАЙВИЩІ, ЯКІ МАЮТЬ БУТИ ПЕРШИМИ І НАЙБІЛЬШИМИ БОРЦЯМИ ПРОТИ ВСЯКОЇ НЕПРАВДИ,ПРОТИ НЕЧЕСНОСТІ, НЕСПРАВЕДЛИВОСТИ,ПІДКУПНОСТІ-ХАБАРНИЦТВА, ЧЕРСТВОСТІ,БАЙДУЖОСТІ,ЛУКАВСТВА, ЛИЦЕМІРСТВА,ДВОЛИЧНОСТІ, НЕПРАВДОМОВСТВА, МАРНОСЛАВСТВА,ЗВЕРХНОСТІ,ЧЕСТОЛЮБСТВА,СЛАВОЛЮБСТВА, УЛЕСЛИВОСТІ-ПІДЛЕЩЕННЯ,КРУТІЙСТВА, ВСЯКОГО ІНШОГО ФАЛЬШУВАННЯ І Т.Д.,САМІ ДУЖЕ ВМІЛО КОРИСТУЮТЬСЯ ВСІМА ПРОТИВНИМИ БОГОВІ,А ЛЮБИМИ ДИЯВОЛУ ГИДОТАМИ.

    • velovs@ukr.net | 4 квітня 2018, 11:09
      Коментувати коментар

      Шановний друже Валентине! Хочу запропонувати Вам передивитися та - без зайвого поспіху - порозважати, зокрема, над цією - досить, як на мене, цікавою і актуально-повчальною публікацією: -------------------------- https://kyrios.org.ua/literature/pritchi-ta-istoriyi/33475-dva-pohliady-na-svit.html

  • velovs@ukr.net | 4 квітня 2018, 10:42
    Коментувати коментар

    Шановний п. Валентине з Франківська, ПОВНІСТЮ з Вами ЗГОДЕН!!! :-)

  • В. Ясеневий | 4 квітня 2018, 10:24
    Коментувати коментар

    Я мав змогу читати науку св.ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО, та й багатьох інших великих СВЯТИХ вчителів духовного життя, про молитву. ТОМУ КАТЕГОРИЧНО СТВЕРДЖУЮ, що в наш час ця тема дуже спотворена навіть в т.зв. ТРАДИЦІЙНИХ ЦЕРКВАХ. ЧОМУ? За св. ЗЛАТОУСТИМ успіх молитви зовсім не залежить від правильно побудованих речень, від дуже улесливих, пестливих, милозвучних,звеличуючих і т.д. слів, А ВІД ЧИСТОТИ СЕРЦЯ!!! Св.ап.ЯКІВ СТВЕРДЖУВАВ, ЩО "МОЛИТВА П Р А В Е Д Н И К А МАЄ ВЕЛИКУ СИЛУ!!!"

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Моніторинг ЗМІ

Останні коментарі

  • В. Ясеневий | 21 вересня 2018, 21:27

    Товариш михаїл, н.григор'єв та інші. Ну ж спростуйте твердження ВЕЛОВСА про самовільне відділення московії від Київської митрополії, або замовкніть на віки.

  • В. Ясеневий | 21 вересня 2018, 21:21

    Напминаю чесному каммунисту михаилу слова свящ.Д.СМИРНОВА: ДО 2050 - го года в рассеи уже не будет православных рассеян. а МУЛЬМАНЕ...Изучайте коран...

  • В. Ясеневий | 21 вересня 2018, 21:17

    Ще би ні? Ієрархи РПЦЗ живуть у світі ілюзій і фантазій неіснуючого расейського імперського великодержавного шовінізму, якого ніколи і нікому уже не повернути...То ж жийте у своєму х1х столітті,

  • В. Ясеневий | 21 вересня 2018, 21:08

    І знову мовчать мих хаїли, григорьєви...А чому?

  • velovs@ukr.net | 21 вересня 2018, 21:06

    Всё это очень интересно и даже поучительно. Однако же мы - при этом - часто ЗАБЫВАЕМ о, по сути, ГЛАВНОМ, ОСНОВНОМ содержании миссии и служения Христовой Церкви в этом мире. Что Восточной, что

Популярні статті місяця