Арешт єпископату УГКЦ. Фрагмент біографії Праведника Народів Світу бл. свщмч. Климентія Шептицького за 1945 рік

10 липня 2019, 10:21 | Релігієзнавство-дайджест | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Іван Матковський

"Фотографії старого Львова", 10 липня 2019

За місяць, 4-го і 5-го лютого, відбулась Ялтинська конференція, на якій було здійснено переділ сфер впливу у світі. Як наслідок, вже на середину березня 1945 року Йосифу Сталіну була надіслана для ознайомлення підготовлена таємна інструкція № 58 «Про заходи щодо приєднання греко-католицьких парафій у СРСР до Руської православної церкви, використання старокатолицької церкви для створення опозиції Ватикану у західних республіках СРСР, зміцнення впливу Руської православної церкви за кордоном та організації всесвітньої конференції християнських церков». Це означало початок ліквідації греко-католицької Церкви.

Перед здійсненням цього плану НКВС намагався використати Архимандрита о. Климентія, щоби переконати провід УПА скласти зброю. Один із таких епізодів є відомий завдяки агентурному повідомленню про зустріч полковника НКВС і о. Климентія на квартирі свого брата у Львові, що мало місце 21 березня 1945 року.

[Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки (1939-1987): у 2-х т. / [Упоряд. Сергійчук В.]. — Т. І. — К., 2012. — 656 с., Т. ІІ — К., 2012 — С. 117–126]

Передчуваючи близьку «більшовицьку лавину», яка котилася на греко-католицьке духовенство та чернецтво, у березні 1945 року о. Климентій пише до монашої спільноти своє Слово під назвою «Пересторога до всіх братів-іноків студійського Уставу». Ось кілька фрагментів цієї праці:

«Зло вміє прибирати різні види, а вже найнебезпечнішим є зло, що себе вдягає в шати чогось доброго й святого, щоби так оманути многих.

Основною правдою  християнської аскези є: «Все на славу Божу» — отже, нічого на мою, людську славу. Тільки Богові і тому, що Боже, належиться дійсно слава та задля неї, боголюбні й богомільні, честь і поклін. Чоловікові як такому слава не належиться. Сам із себе він є зером; через гріх став він числом, і то часом великим числом, але таким, що має перед собою знак заперечення («-» мінус), значиться, природна порожнеча його істоти набирає змісту, якого вартість є від’ємною, є злом. Через пізнання злого, набуте в раю, участю чоловіка стала жахлива здібність ставати з нічого «чимось» і то чимось злим, а до того, з власної свобідної волі…

Якщо б попри Божу славу своєї власної слави шукали — нищать, руйнують усе, рискують, що колись у день вічності стануть перед Суддею не лиш із порожніми руками, але з тяжкою провиною, що за життя в найважливішій справі не віддали Богові того, що Богу належалось. Небезпека велика. У серці кожного чоловіка живе честолюбність. В одних вона криється, в інших явно виступає, але в усіх є, і доперла силою Божої ласки мусить бути омертвлена. Та честолюбність ставить у серці як ідола своє «я», ставить на престолі, і хотіла б, щоби всі йому кланялись, йому кадило почитання-прославлення приносили, не Богові, а тому ідолові…

Ціль монаха ясна: святість, що її дають євангельські ради й обіт; святість, яку в душу впроваджує молитва; святість, яку здобуває праця, покірна, з послуху прийнята. І розум, і воля, і серце мають вповні аж до самого дна свого бути тим ідеалом перейняті, до нього постійно наближатися (…)».

[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів… — С. 99–108]

Далі о. Климентій розвиває думку про сутність монашого покликання, про тайну священства й душпастирство, відповідальність священиків перед Господом Богом, війну проти диявола, про любов. Цей твір не є великим за обсягом, проте зміст його безмежно глибокий. Мета його — дати настанови перед катастрофою, з якою, здавалось би, несподівано зіткнулася греко-католицька Церква. Насправді ця катастрофа старанно готувалась останні місяці. І цей день настав.

Праведник Народів Світу бл. свщмч. Климентій Шептицький. Фото зроблено у кін. 30-х рр. ХХ ст.

У своїх пізніших спогадах Митрополит Сліпий так описав початки відкритої агресії проти греко-католицької Церкви:

«Тим часом Ярослав Галан почав виписувати різні памфлети, «Плюю на Папу» і т. п., зогиджуючи нашу Церкву, і мав сказати, що він не згине своєю смертю, передчуваючи, що його за то чекає. Вже перед самим арештом я запросив єпископів Будку й Чарнецького, протоігумена отців-редемптористів о. Де Вохта й отця-архимандрита Климентія та заявив їм, що їх іменую, на всякий випадок, адміністраторами. Отець Де Вохт дуже здивувався і сказав, що нема жодної причини до того, бо справи йдуть дуже добре й нема ніяких побоювань. Одначе я остав при свойому, і на тім вони розійшлися. Справді, ще не було ніяких конкретних познак до репресій, але я самометно хотів забезпечити Церкву».

[Сліпий Й. Спомини / Й. Сліпий. — Львів-Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C….]

Під час згаданої зустрічі — 9 квітня 1945 року — Митрополит Йосиф призначив усіх вищевказаних чотирьох осіб адміністраторами Львівської архиєпархії, тобто офіційними своїми правонаступниками у разі свого ув’язнення.

З кримінальної справи Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського Йосифа (Сліпого)

З кримінальної справи Митрополита Галицького та Архиєпископа Львівського Йосифа (Сліпого)

Вранці 11 квітня 1945 р. Святоюрську гору й Собор оточив кордон міліції. У такий спосіб намагались ізолювати його мешканців та не допустити вивезення документації й цінностей. Увечері того ж дня, близько 19-ої години, велика група офіцерів держбезпеки увійшла до митрополичих палат — Йосифу Сліпому вручили ордер на арешт. Єпископів Микиту Будку й Миколая Чарнецького, а також кількох інших священиків заарештували того ж дня. Усіх негайно було перевезено до Києва. Від 12 до 14 квітня тривав ретельний обшук на Святоюрській горі: в митрополичих палатах, соборі та крипті, помешканнях священиків тощо. Тоді ж було конфісковано митрополичий архів та бібліотеку покійного Митрополита. Станом на 21 квітня 1945 р. органами держбезпеки у Львівській області заарештовано 33 особи: митрополита, 2-ох єпископів, 20-ть священиків, 2-ох деканів, 3-ох семінаристів та 5-ох мирян. Одночасно енкаведисти провели обшуки в Богословській Академії, семінарії, дяківській школі. Ці навчальні заклади відразу ж закрили, а затриманих 159-ть студентів відправили до призовних пунктів місцевих військкоматів.

[Більш детальніше див.: Боцюрків Б., Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950)… — С. 100–103]

 Під час арешту Митрополита Сліпого, згідно плану арештів, затвердженого народним комісаром-міністром державної безпеки Української РСР Сергієм Савченком, о. Климентія й о. Івана Котіва від 9 квітня 1945 року наказано не обшукувати.

Архиєпископські палати на Святоюрській горі. Фото зроблено у 30-х рр.. ХХ ст.

Архиєпископські палати на Святоюрській горі. Фото зроблено у 30-х рр.. ХХ ст.

[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — С. 465]

Незадовго до арешту єпископату з-під пера о. Климентія світ побачила ще одна праця, метою якої було підготувати до тяжких часів не тільки священство й монашество, але і простих мирян. «Віра. Надія. Любов» така  назва послання, датованого 2 квітня 1945 року. «У катехизмі, писав о. Климентій,  сказано, що є три Божі чесноти, а саме: Віра, Надія й Любов. Вони тому названі «Божі», бо відносяться безпосередньо до Господа Бога, інші ж управильнюють наші відносини до ближніх, до себе самих та до окружаючого нас світу». Відтак, о. Климентій залишає у праці три настанови, підсумування яких тут коротко подамо:

— «…Щодня повторюймо ту молитву: «Ісусе, скріпи мою віру» а, напевно, не дізнаємось ні заводу, ні розчарування, бо якщо треба в щось сліпо вірити, то в Доброту, в Любов, у Милосердя Нашого Бога. А що варто про дар Віри просити, свідчить Апостол великомовним словом: «Та є побіда, що побідила світ віра наша (Йо. 5,4). Але молімося про ту чесноту і набуваймо її якнайревніше, бо нічого так, як Віра, не зближає нас до Самого Господа Бога»;

— «…Кожен із нас, напевно, стрічав у своєму житті людей благородних і благодійних, які радо в міру сил своїх другим помагали й добре робили. Найпевнішим ключем до їх серця й до їх щедрості буде все сильно пересвідчена сильна Надія в їхню доброту, а також наглядна нужда й дійсна потреба того, хто о поміч просить. У безкінечній мірі є те саме і в нашім відношенні до Господа Бога; Ключем до Його щедрості то наше пересвідчення про безконечну Його Благость і Надія, що на тім опирається, а з іншої сторони, покірний відклик на нашу нужду, неміч і конечну потребу порятунку від Нього, від Предоброго Бога. Часто, отже, повторюймо слова Пс. 24 «Боже мой, на Тя уповах, да не постиджуся во вік».

— «…Заповідь любові заказує робити ближньому зло, а приказує робити добро; злого ближньому не вільно ані бажати, ані робити чи словом, чи ділом; не вільно йому шкодити ані на майні, ані на здоров’ї тіла, ані на славі, а робити добро ближньому наказує заповідь любові до ближнього в міру власної спромоги і в міру існуючих обставин… Степень осягнення тут, на землі, Любови до Бога й до ближнього рішає, без сумніву, також і про степень вічної нашої слави в Небі. Тож у молитві ніколи досить не можемо просити про Ласку Любови, а при тім користаймо з кожної нагоди, що їх щодня приносить із собою життя, щоб умножити діла любові. Мірою правдивої духовної величі чоловіка є, головним чином, великість любові, що живе в його серці».

[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів… — С. 109–118]

 Архимандрит о. Климентій залишився в цей час найвищим і безсумнівним авторитетом на волі серед греко-католиків, а з моменту ліквідації Церкви у 1946 році і її духовним провідником. Оскільки Митрополит Йосиф назначив його також адміністратором Львівської архиєпархії, то це дає змогу стверджувати, що з моменту  ув’язнення Митрополита о. Климентій став на чолі греко-католицької Церкви.

Внутрішній двір у комплексі будівель Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу

Внутрішній двір у комплексі будівель Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу

За місяць після цих трагічних подій о. Климентій пише листа до рідні в Корчині, вже у Польщі. Це був другий лист, написаний того року.

Львів, 11.05.1945 р.
Станіславові Шептицькому — Корчина

Мої Найдорожчі!
Писав до Вас кілька тижнів тому, доносячи про смерть нашого дорогого Митрополита, який помер 1 листопада близько 2-ої після полудня від водяної пухлини, яка і до серця досягла. Від 18 жовтня уже не вставав із ліжка, а останні три дні вже нічого не говорив. Похорон був дуже урочистим — 5 листопада — через усе місто. Тепер настали для нас важкі часи. Заарештовано місяць тому весь греко-католицький єпископат — тиснуть, щоби переходити на православ’я. Дякувати Господу, духівництво у своїй моральній цілості сильно стоїть при вірі й не сходить на бездоріжжя, незважаючи на ув’язнення, погрози тощо. Важкі часи настали, але Бог Добрий і не залишить нас у біді. Я ще мешкаю в Юра, у давній моїй кімнаті, але не знаю, як довго це триватиме і що принесе завтрашній день.

Адресую до Гані, бо так мій лист найлегше Ваших рук дійде.

На 8 травня пам’ятаю про Корчину й дорогих іменинників. Маю надію, що всі у Вас здорові. Останнє від Вас повідомлення — це був лист Гані від жовтня 1944, який надійшов якось у квітні.

Бог із Вами всіма, мої дуже дорогі. Чи Зося з дітьми далі в Хробжу, а чи Ви маєте з чого жити, бо такий довгий фронт мусив усі запаси поглинути?

Ще раз — вітання, найсердечніші обійми. Чи ще колись тут, на

землі, ми побачимось? Може, вже ні, але на землі життя не закінчується, тому, в кожному разі, — до побачення. Бог з Вами.

Ваш щиро серцем Климент

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Paraeklezyarh | 16 жовтня 2019, 10:57

      Ймовірніше оберуть п.п. 5-6. РПЦ зараз необхідно зберегти лице перед своїми прихильниками. Та й підготовка до такого реверансу йшла не одне десятиліття. В церковних лавках Московського патріархату

    • bopa | 15 жовтня 2019, 23:00

      Православна церква в Україні переживє тепер ювілейни період відновлення своєї автокефалії. Період повернення Митрополита Мстислава (Скипника) в Україну, його служіння і інтронізацію у Святій Софії на

    • bopa | 15 жовтня 2019, 22:45

      Тим більше, що відновлено стан Православної церкви в Україні, який вона мала у ХУІІ ст. Митрополію з перспективою на патріархію, що дає можливість користати здобуткам, досвідом інших братніх

    • bopa | 15 жовтня 2019, 22:37

      Добре, що християни в Україні почали прислухатися і усвідомлювати своїх братів по вірі. Проте, слід не забувати, що у Церкві зміни у взаємозвязках приймають очільники, предстоятелі за згодою своїх

    • Paraeklezyarh | 15 жовтня 2019, 13:47

      Те що відбувається з ПЦУ після отримання Томосу про автокефалію назвати "розвитком" важко. Швидше то були намагання створити (а в кого протидіяти створенню) автокефального Київського

    Популярні статті місяця