Секрети херсонського «Іконописця»

16 квітня 2018, 12:17 | Калейдоскоп-дайджест | 0 |   | Код для блогу |  | 

Марина САВЧЕНКО

"Новий день", 2 квітня 2018

Якби ще місяць тому хтось спробував переконати мене, що ікону отак, за лічені дні, може написати людина без художньої освіти, ба більше — той, хто жодного разу пензлика в руках не тримав, попросила б так не жартувати. Але життя дивна штука, у ньому завжди є місце диву… І так вже стається, що диво Бог показує якраз там, де в ньому сумніваються. Тож розповім про диво, свідком якого стала сама.

Секрети херсонського «Іконописця»

У Херсоні багато храмів і священнослужителів. Але так вийшло, що проект «Іконописець» зародився в голові зовсім молодого священика. Маленький храм св. Інокентія Херсонського у Північному мікрорайоні, незручний відносно транспортної розв’язки, відвідують здебільшого мешканці, які живуть неподалік. У дерев’яній капличці з невеличкою паствою служить отець Олександр Чорней. Настоятель завжди мріяв писати ікони сам, та останнім часом думки трансформувалися у ширшу ідею — допомогти створювати образи іншим, причому не художникам, а кожному, хто відчує у своєму серці бажання навчитися. Шлях ініціатора був нелегким. Задум батюшки багато хто вважав несамовитим, сумнівалися не лише професійні художники, а й досвідчені колеги-священики. Але ж «дорогу осилит идущий». У потрібний момент поряд із отцем Олександром виявилися люди, котрі повірили і підказали, де знайти мисткиню, яка допоможе. Од Гілле — французька художниця-іконописець, яка на той момент вже 8 років жила у Львові.

Секрети херсонського «Іконописця»

— Я їй одразу подзвонив і… почув, що все можна обговорити, але в людини немає часу. Знайдіть мене через місяці три — сказала Од. Виходу не було, і я поставив нагадування на мобільному, який запілікав рівно через 3 місяці. І цього разу художниця погодилася — давайте спробуємо, — ділиться спогадами отець Олександр.

Перший проект «Іконописець» настоятель профінансував власним коштом. Його учасниками стали друзі родини, котрі щодня, протягом тижня, приходили у воскресну дитячу школу Хрестовоздвиженського храму, де настоятелем батько отця Олександра (у капличці на Фонвізіна ледь вистачає місця для служби), і працювали над іконами. Художниця, яка приїхала на запрошення, показала старовинну технологію: яєчна темпера змішується з фарбою-пігментом, що наноситься на левкас.

— Коли приїхала в Україну, дуже хотілося прийняти її людей і культуру, і я побачила, що це побожний народ, для якого ікона має важливе значення. Так, я католичка, але у Франції люди дуже поважають ікони, хоч і не наша традиція, але ми знаємо, що це щось дуже святе. Пам’ятаю, коли була маленька, в нашому будинку було багато образів. Знаєте, ікона — це форма молитви, малювати ікону — передавати образ, який є в середині. Неймовірні відчуття, коли спостерігаєш за емоціями людей під час цього процесу, я дуже задоволена, — розповідає Од Гілле.

За 7 днів кожен учасник майстер-класу написав обраний образ. Так, 3 роки тому ініціатор «Іконописця» зрозумів — вірним шляхом йде. У нинішньому проекті взяли участь 28 херсонців, працювали у дві зміни. В одну із груп Бог привів і працівників улюбленого вами «Нового дня», на написання ікон зважилися заступник головного редактора Оксана Павленко та автор цих рядків. Іконописна наука випала на тиждень лютої зими посеред березня, на майстер-клас доводилося їздити у снігопад і ожеледицю, але жодного разу ми не запізнилися: надто відповідальна справа. У воскресній школі нас зустріли отець Олександр і дві позитивні жінки — до Од Гілле цьогоріч долучилася її подруга з Волині, іконописець Наталя Сацик. Художниці просили не хвилюватися, а налаштувати себе на ікону, але, зізнатися чесно, тієї миті мало хто з нас уявляв  — як так… взяти і написати святого? Коротка молитва у храмі і — ми почали. Всім учасникам видали дощечки, вже з левкасом — полотном під шаром гіпсу, поверхню ще треба було готувати, затираючи до ідеальної поверхні.

«Ви ж подивіться, суцільна органіка — дерев’яна дошка, крейда. Якось по-особливому вникаєш у процес підготовки, він збирає і надихає. Це входження, є молитва, а є така підготовка, не лише робочого місця, дошки, палітри, а своєї душі. Я дуже люблю відчуття, як ця фарба, колір, який ми самі змішуємо, легко, прозоро лягає. Можна багато про це говорити, але варто спробувати — і тоді відчуєш, що це живе», — розповіла Наталя Сацик.

Як робити натуральний барвник, нам показали вже наступного дня. Тоді я вперше взяла до рук пензлика, тому рука тремтіла. Парадокс, але, маючи в роду двох професійних художників, діда і дядька, на жаль, обидва вже давно покійні, ніколи не малювала фарбами. А обрала ж дуже складний образ Архистратига Михаїла, який вже потім, зазирнувши в інтернет, ми з Наталею Сацик знайшли… серед ікон Третьяковської галереї, автор Симон Ушаков. Його фішкою була об’ємність, що мене, невблаганну експерементаторку, дуже засмутило: а як не вийде, що тоді? Це вже зараз, не як журналіст, а як один із учасників унікального проекту, з упевненістю скажу: справа не в досвіді, а в молитві, у внутрішньому відчутті, що ти зможеш. У моменти, коли десь не виходило, я просто просила Бога, зверталася до Архангела, якого писала, і, певно, мене чули. Ікона вийшла, ні, про високохудожність тут не йдеться, зате є тепло, є щось таке моє-моє: вогняний меч над головою, хіба не символічно, коли твій девіз — боротися, шукати справедливості?..

У кожного з учасників проекту історія своя. Ніколи не думала, що писатиме ікони, тричі майстер спорту (з метання списа, ядра, диска) Тетяна Насонова. Але в житті настав такий момент, коли дівчині це виявилося конче необхідним і руки, що вміють з величезною силою жбурляти на відстань метал, створили святі лики: минулого року — Спасителя, нині — Богородицю. Хіба не диво?

— Якщо ти щось робиш своїми руками, ти його більше цінуєш, ніж коли купуєш. А коли це ікона, йдеться про якийсь особливий зв’язок між Богом і тобою. Цей образ Ісуса висить у моїй спальні, і перед ним молюся зранку і ввечері. А нову ікону хочу подарувати брату. Вірю, що Богородиця принесе хороші зміни і в моє життя, – розповіла  Тетяна.

Секрети херсонського «Іконописця»

Ікони були освячені на службі у храмі св. Інокентія Херсонського. Ось воно, фінальне фото — учасники з образами у руках. Але й на цьому дива не закінчилися. Експозиція з ікон, створених не художниками, але написаних душею, відкрилася в обласному краєзнавчому музеї. Спочатку була домовленість, що у виставковій залі роботи пробудуть тиждень, але після відкриття  експозиції музейники попросили отця Олександра залишити їх ще на три тижні. І от під час відкриття виставки мені й подумалося: іконописець живе у кожному з нас, варто лише звернутися до Бога— і все прийде.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • Николай Григорьев_ | 19 вересня 2018, 21:09

      Лиха беда начало. Сегодня обяжут сменить название, завтра придумают что то новое патриотическое, а там и вовсе пойдут запреты, даешь кузькину мать, чтоб побольше насолить, неважно кому, хоть себе

    • Николай Григорьев_ | 19 вересня 2018, 20:59

      Т.е. опять притесняют татар ? Просто бьет себя в грудь и всем заявляет, что он истинный патриот и все делает чтобы была полностью во всем независимость, даже от Эрдогана, чтобы не зависела

    • velovs@ukr.net | 19 вересня 2018, 20:12

      І справді: "свято віримо, що все буде по волі ГОСПОДА", а не - тих чи інших - людей! В т. ч. і Путіна, і Кирила, і Трампа тощо. ----------- А от з цікавими роздумами й аналізом щодо цих -

    • Ortox | 19 вересня 2018, 19:46

      .. и у нас будет автокефалия», – рассказал Джемилев... Це вже просто обісратися можна!! Господи помилуй. Якщо вже так мусульмани взялися за автокефалію то це вже остаточно доказує кому і навіщо це

    • velovs@ukr.net | 19 вересня 2018, 17:32

      А от на теренах МІЖВОЄННОЇ Польщі у тодішній ППЦ, де більшість її вірних становили етнічні українці і білоруси - здебільшого мешканці Західної Волині (включно з Холмщиною і Підляшшям) та Західної

    Популярні статті місяця