Отець Михайло Вербицький на Старосамбірщині
У школі Михайла Вербицького
«Про те, що отець Михайло Вербицький служив у нашому селі, ми знали, — каже вчителька місцевої школи, педагог-організатор Галина Томилович, але не мали доказів. Коли поїхали в Лаврівський монастир, де проходила акція «Посади отчий ліс», там познайомились з львів’янами, які й прислали нам доказ: Шематизм Перемиської єпархії відомого священика, історика Дмитра Блажейовського, й там знайшли підтвердження, що отець Михайло Вербицький був адміністратором каплиці святого Євстахія (тоді такий статус мала наша церква) в селі Стрілки Старосамбірського району з 1853 по 1856 роки. Ще в перших роках незалежності ми їздили в село Млини у Польщу на його могилу, після цього виникла ідея організувати в районі виступ хорів, присвячений Михайлові Вербицькому. Й такий конкурс тут відбувається уже п’ятнадцять років — окремо для церковних хорів і окремо – для шкільних, кожні чотири роки.
Кілька років тому ім’я о. Михайла Вербицького присвоєно місцевій середній школі, але оскільки ця процедура до кінця не пройдена через Верховну Раду, то це просто «Школа отця Михайла Вербицького», а не школа імені отця Михайла Вербицького. Зрештою, це суті не міняє. Про причетність цього великого композитора і справжнього душпастиря до цього села тут пам’ятають, про це знають дорослі і діти. У школі, де висять символи України, поруч із текстом гимну є вирізьблена таблиця, яка нагадує про отця Михайла Вербицького. Цього року тут готуються до великого пісенного свята – конкурсу духової пісні на честь 200-річчя Михайла Вербицького, який відбудеться 26 квітня. Багато матеріалів про отця Вербицького зібрано у сільській бібліотеці.
Голова сільради Стрілок Володимир Шостак мріє поставити в селі пам’ятник композиторові, однак, навряд чи цього року вийде, бо зараз турбота номер один у всіх – допомога армії. У селі є постійно діючий волонтерський пункт, куди люди приносять допомогу. Та й переселенці зі Сходу та Криму є, яким теж слід допомагати. Вони зараз мешкають у шкільному гуртожитку.
Стрілки колись були районним центром, то ж тут тепер дві середні школи: звичайна загальноосвітня, де навчається понад двісті школярів, і школа-інтернат, де вчаться діти з малозабезпечених сімей з усього Старосамбірського району — а це понад триста дітей. А ще в селі є садочок на вісімдесят дітей. Ці дві школи, садок, амбулаторія і сільська рада – усі державні установи цього великого колись села. У сімдесяті роки минулого століття тільки в одній школі навчалось майже сімсот дітей, було по п’ять дев’ятих та десятих класів…
Чому Стрілки?
… Колись мисливець загубив на цьому місці золоту стрілу. Довго шукав її, не міг знайти, розсердився й порозкидав усі інші стріли. Це – лише одна із легенд про назву цього мальовничого села. На його гербі справді зображені стріли, і навіть хитра мордочка лисички: такий вишитий герб ми бачили у шкільному етнографічному музеї. Цей шкільний музей вражає. Видно, що тут дбайливо ставляться до свого минулого, зібрана гарна колекція предметів бойківського побуту і одягу, тут захоплено розповідають про видатних людей цього краю: етнографів Михайла Зубрицького і Володимира Шагала, автора українського букваря отця Івана Могильницького, дороги якого у свій час пересікалися із Михайлом Вербицьким, про священика Івана Яворницького, який був послом в Австрійському сеймі…
А якщо заглянути у глибшу історію, то це місця, пов’язані із Данилом Галицьким та його сином Левом. Недалеко звідси – село Спас, де був княжий замок. Зараз там лишилися хіба що руїни і рів, але вони теж про щось розповідають. Колись там був і монастир, який закрила австрійська влада. Про це все можна довідатися під час одноденного туристичного маршруту «Шляхами князя Лева». Також недалеко звідси – історичні Лаврівський та Добромильський монастирі, містечко Хирів й село Скелівка, пов’язані із легендарним вояком Швейком. Тут довго можуть розповідати про Марію Мнішек, про Лжедмитрія, про історичні бої під час Першої світової війни, про героїчну боротьбу воїнів УПА. У школі-інтернаті є гарний музей визвольної боротьби УПА і в центрі села — пантеон. Приїхавши у Стрілки на один день, тут справді можна дізнатися багато цікавого, але цього разу нас найбільше цікавить отець Михайло Вербицький: чи пам’ятають щось люди про нього – через перекази бабусь – дідусів, де він жив, де правив?
Теперішній парох села отець Володимир Паращинець каже, що жив Михайло Вербицький там, де й він зараз мешкає – на плебанії. Ця будівля з 1902 року, але перед тим тут була стара плебанія. Тільки от ніяких згадок чи переказів про цього священика, а тим більше якихось письмових доказів, не збереглося. У 1944 році тут проходила лінія фронту, село було повністю спалене німцями: залишилось лише дві хати.
Церкву теж зачепив мінометний снаряд: були пошкоджені двері. Й ще дотепер є знаки від цих осколків. Осколком була пошкоджена ікона святого Євстахія і старий Служебник. Старі метрикальні книги не збереглися – їх забрали до архівів.
Плебанія розташована біля підніжжя гори, а церква – на горі. Цікаво підніматися туди – таке відчуття, що справді піднімаєшся до небес. А звідки відкривається чудова панорама на гори і річку Дністер. Можливо, уже отут бриніла ота невмируща мелодія гимну в душі Михайла Вербицького, й у Стрілках стверджують, що вона була написана саме тут. Хоча, по роках трохи не співпадає, то ж маємо тепер дві версії його написання: у Млинах і в Стрілках.
Храм на честь римського воїна
Храм у Стрілках названий в честь священномученика, римського воєначальника Євстахія. Й таких храмів всього два в єпархії. Отець Володимир каже, що це було зроблено з чисто практичних міркувань: пам’ять цього святого Церква вшановує 3 жовтня, а це вже час, коли селяни завершують основні польові роботи і мають змогу попразникувати. Колись, за часів Вербицького, сюди на празник приїжджали з цілої округи, ярмаркували, святкували.
Дерев’яна церква у Стрілках належить до місцевих пам’яток, збудована ще в 1792 році, але тоді вона була наполовину меншою, й, мабуть, тому мала статус каплиці. Перед Другою світовою війною, у 1939-ому, церкву Євстахія перебудували: добудували в ній притвор, й вона стала набагато більшою, а дзвіниця – стара, автентична. З трьох боків церква оточена цвинтарем.
«Як служиться на цьому місці?» — запитую у священика. «Коли мене сюди призначили, я знав, що тут служив отець Михайло Вербицький, але не мав точних доказів. Ще сумнівався, думав, що то село Стрілки в Перемишлянському районі, — каже отець Володимир, — а тепер уже знаю точно. Це зобов’язує служити вірно і патріотично своєму народові…».
Церква святого Євстахія – це наше маленьке відкриття. Названа на честь мужнього римського воєначальника, який прийняв мученицьку смерть за те, що відкрито визнавав себе християнином. Мав важке і цікаве життя: замолоду втратив дружину і двох дітей: одного сина викрав лев, іншого – вовк, пастухи тих дітей врятували, через багато років сім’я зустрілася, але усі разом вони загинули за християнську віру – їх спалили у мідному казані…. Важка історія, але її сьогодні варто розказувати і дітям, і дорослим, а ще до цього храму варто організувати прощі військових. Це був би відпочинок для тіла й душі, добрий урок мужності, який подає ця історія про римського воєначальника Євстахія, ті розстріляні церковні двері, ікона й Служебник, й, звичайно, факт служіння в цьому селі автора гімну України Михайла Вербицького.
… Кілька днів перед тим у селі була пересувна виставка до 200-ліття Михайла Вербицького — з експонатами із сіл Завадів і Залужжя Яворівського району та з доданими експонатами із цієї церкви. Ми застали її у краєзнавчому музеї Старого Самбора. На виставці справді є що подивитися. Про деякі експонати ми вже розповідали у матеріалі «Яворівські дороги Михайла Вербицького». Тут увагу привернули церковні обруси і покрівці тих часів, старі священичі ризи, які мав би вдягати отець Михайло Вербицький, вервечки із тернових кісточок…
Йосип Марухняк (фото)
