Кожен християнин (принаймні східного обряду) висловлює Символ віри перед прийняттям Святих Тайн Хрещення, Євхаристії і Священства. Кожного разу він виражає цим власну віру, і засвідчує перед громадою, що він – християнин і сповідує ту саму віру, що й усі члени спільноти. Традиційно склалося, що під час богослужінь візантійського обряду звучить Нікейсько-Константинопольський символ віри, який сформувався у IV столітті у Візантії. Втім, наскільки цей Символ віри відповідає сучасній картині християнства – важливе питання для Церкви сьогодні. Для з'ясування цього питання необхідно зробити короткий екскурс в історію.

Для чого украдався Символ віри? Першою причиною виникнення Символу віри була необхідність християнської общини впевнитись у правильності віри того, хто через Хрещення хоче до неї доєднатися. Тому єпископ або священик перед тим, як хрестити кандидата, запитував його про його віру. Ці питання священика і відповіді кандидата не мали усталеної форми. Втім, згодом почали формуватися усталені форми такого діалогу.

Чого стосувалися ці питання? Священик запитував про віру у Святу Трійцю. Зазвичай це мало такий вигляд: "Чи віруєш в Отця?", а кандидат відповідав: "Вірую!"; "Чи віруєш у Сина Божого?" – "Вірую!"; "Чи віруєш у Духа Святого?" – "Вірую!". Згодом (в умовах боротьби проти єресей) до цього додавали уточнюючу інформацію. Тобто, якщо на теренах якоїсь єпархії з'являлась якась єресь, то священик запитував кандидата до Хрещення, чи визнає він ту правду віри, яку відкидають єретики. Отже, Символ віри мав ідентифікувати християнина; показати, чи він справді християнин, чи ж його віра розходиться з вірою спільноти, до якої він прагне вступити.

Наступним етапом розвитку Символу віри став Нікейський Собор. Він був скликаний для подолання єресі аріанства. Собор ухвалив Символ віри, який чітко відмежовував християнську віру від аріанства. Згодом цей Символ віри видозмінювався, коли цього вимагали обставини. Однак, зі VI століття Нікейсько-Константинопольський Символ віри остаточно усталився.

Наш історичний екскурс доводить, що Символ віри був мобільним і відповідав вимогам часу та викликам Церкви. Коли Арій висловив свою єресь, то християни додали до Символу віри ті слова, які відмежовували їх від послідовників Арія; коли Македоній висловив свою єресь, то до Символу додали слова, які відмежовували християн від послідовників Македонія… Отже, Церква слідкувала за тим, які викривлення віри з'являються у її членів, та реагувала на це, вносячи корективи у Символ віри.

Все те, що міститься у Нікейсько-Константинопольському символі віри, безперечно, актуальне й сьогодні. Було б нерозумно щось звідти викинути. Про це навіть не може бути й мови! Втім, чи того, що міститься у Символі достатньо? Символ укладений майже півтори тисячі років тому. Від того часу світоглядні парадигми неймовірно видозмінились.

Існує безліч людей, які сповідують усе, що сказане в Символі віри, і при цьому їх важко назвати християнами. Безліч християн в Україні вірять у реінкарнацію (перевтілення душ після смерті людини в інші тіла), хоч учення про реінкарнацію повністю суперечить християнству. Безліч християн вірять у гороскопи, найрізноманітніші забобони… А є й такі, які не вірять у життя після смерті та воскресіння мертвих. Чи не вартувало б запитувати кандидатів до Хрещення, Священства, Євхаристії про те, чи вони визнають, що людина матиме тільки одне тіло, і тільки один раз живе від народження до смерті? Чи не вартувало б запитувати, чи вірять кандидати у воскресіння мертвих? Чому б не запитати, чи вірять вони у Провидіння Боже та людську свободу (а тому не визнають гороскопів), чи ж вони сповідують віру у фатум? Чи вірять вони у те, що будь-яке ворожбитство, чаклунство, мольфарство тощо є диявольською справою? Низку таких запитань можна продовжувати ще довго.

Якщо би ми мали грамотно складений список таких питань про віру і ставили їх перед християнами, напевно це б стимулювало їх задуматись над змістом свої віри, допомогли би їм усвідомлювати, ким вони насправді є, розкрило б їм істинну суть християнства. Сьогодні багато церковних діячів говорять про повернення до джерел – святоотцівської традиції. В чім вона? У готових формулах віри, чи у методі реагування і оживлення віри? Отці Церкви вміло реагували на виклики і активно захищали свою віру. Від нас сьогодні, як і від них у минулому, дійсність вимагає нового і ретельного уточнення вічної і незмінної віри.