Місто під каменем

Невідомий мандрівник ХІХ століття в часописі «Gazeta Narodowa» Nr 208,1864 скаржився, що їхав до Підкаменя з Бродів «ризикуючи життям», на кожному кроці траплялися «ями, вибоїни, глибокі колії, а по обидва боки яри та прірви». Натомість нині приємно подивував чудовий стан дороги у цій частині Львівщини ­– скрізь розмітка, бездоганне покриття, кермувати автомобілем такою дорогою – цілковите задоволення.

Після показника села з доволі незвичною назвою Паликорови, перед подорожнім постає Підкамінь (перша писемна згадка 1441р). Зазвичай, відвідувачів Підкаменя цікавить тамтешній Чортів камінь та монастир. Я вирішив навідатись також до старого цвинтаря, бо ніколи не оминаю такої нагоди.

Існує припущення, начебто на підкаменецьких теренах колись були заховані скарби короля Станіслава Августа Понятовського (1732-1798), однак, залишимо це на розсуд дослідників, істориків та фахівців. Натомість у Краківському національному музеї можемо побачити знайдений 1914 року поблизу Підкаменя срібний адріанський динарій з написом: «HADRIANVS AVG COS III PP» (щось на кшталт зображеного на світлині).

Згідно з переписом 1921 року зафіксовані такі дані:

Житлових будинків – 485
Загалом мешканців – 2990
Римо-католиків – 1242
Греко-католиків – 924
Вірян віри Мойсеєвої – 822

Нині у Підкамені налічується 2032 мешканців (станом на 2017 рік).

З Підкаменем пов’язані імена королівських осіб, магнатів, меценатів, митців та релігійних діячів. Тут у вежі монастиря перебував в ув’язненні козацький полковник Семен Палій (1640-1710). З відомих осіб сьогодення варто згадати польського письменника, художника та різьбяра Леопольда Бучковського (1905-1989), художника Мар’яна Кратохвіла, львівських живописців М. Кіца та А. Якімчака, архітектора Лаврентія Дайчака (Вавжинець Дайчак 1882 -1968). А також католицького священика Вінцента Садока Баронча (1814-1892) – настоятеля місцевого монастиря, професора теології, дослідника минувшини і автора численних історичних і наукових розвідок, зокрема: "Життя відомих вірмен у Польщі" (Львів 1856), "Пам’ятки міста Станіславова" (Львів 1858), "Нарис історії Вірменії" (Тарнополь 1869), "Пам’ятки міста Жовкви". Отець Баронч похований на місцевому цвинтарі.

До ІІ світової війни в Підкамені діяв місцевий аматорський театр під орудою Л.Троцького (іншого). В місті було чотири синагоги, спільнота хасидів. Чимало євреїв були замордовані нацистами під час ІІ світової війни, рівно ж, як були знищені синагоги. У 1906 р. була заснована перша сіоністська організація "Agawas Cijon", у 20-30-х роках минулого століття знаходилась школа з викладанням на івриті. Якось сталася пригода, про котру йдеться в польському часописі "Ilustrowany Kuryer Codzienny". 19 VI 1928 r. Nr 108. Місцевий рабин прокляв рабина з Белжеця, котрого призначили на посаду до Підкаменя, через суперечку, що виникла між ними.

Але наразі повернімося на нинішні терени Підкаменя…Сама місцина, на котрій розташований Підкамінь біля підніжжя гори Вервиці, – унікальна і гарна будь-якої пори року. Кожен фотограф може збагатити тут свою колекцію добіркою чудових світлин, надто влітку і восени.

Моя тутешня «перша стація» – старий цвинтар, розташований в південно-східній частині міста зі старою вхідною брамою.

Неподалік від брами – каплиця родини Цетнерів, збудована у 1796-1797рр. (польський шляхетський і графський рід, що походить з Сілезії (Шльонську). Інтер’єр каплиці прикрашали розписи, виконання яких оплачували Шимон Чарновський та Петро Конопка.

Пржерова - родовий герб шляхтичів Цетнерів

 

 

Значна частина старих гробівців приховані за кущами та деревами, натомість вздовж центральної алеї і довкола каплиці наведено лад. Звідси в добру погоду перед очима мандрівника постає дуже гарний вид на монастир.

«Нове» кладовище було закладене 1787 року. 21 серпня 1898 року на каплиці розмістили епітафію на честь отця Вінцента Садока Баронча:

„Tu pochowane jest ciało ś.p. kapłana Sadoka Barącza Ś(więtej) T(eologii) Magistra i literata. Wzorowego zakonnika Dominikanina. Urodził się w Stanisławowie r. 1814, umarł w Podkamieniu 2 V 1892. Przeżył lat 78, a z tych 54 w Zakonie. Wieczna mu pamięć.”

«Друга стація» – Підкаменецький монастир.

Підкамінь. Краєвид з кляштором, стара листівка

 

 

З кількох версій щодо заснування монастиря, мені до вподоби оця, хоч і мало реалістична: його заснував католицький священик, місіонер, Яцек Одровонж (Jacek Odrowąż (1183-1257), котрий вважається покровителем Польщі. Він був першим серед поляків, що приєднався до католицького Ордену Проповідників (лат. Ordo Fratrum Praedicatorum), заснованого 1216 року іспанцем Домініком Гусманом (1170-1221). Яцека Одровонжа ще звуть місіонером слов’ян (він проповідував на теренах Карінтії (Австрія), Моравії, Богемії, Польщі, Русі та Прусії). Цікаво, що о.Одровонж народився у Камені Шльонському (Groß Stein, воєводство Ополе), а згодом був пов’язаний з Підкаменем галицько-волинським.

Вважається, що місто і замок, на місці котрого були розташовані костел Успіння Пресвятої Богородиці і монастир, звів Петро Цебровський (+1498) із Жабокруків. Мурований монастир та церкву освятив 15 серпня 1464 року львівський архиєпископ Гжегож Сяноцький (1406-1477 лат. Gregorius Sanoceus; пол. Grzegorz z Sanoka) відомий також, як автор літературних та історичних творів, політичний діяч, прихильник ідей Ренесансу та гуманізму. Похований в Рогатині.

Великої шкоди місту та монастиреві завдали 1519 року татари, а згодом московський цар Василій ІІІ (1479-1533) під час війни з Литвою та Польщею. Цікаво, що другою дружиною Василія ІІІ була католичка з Литви Гелена Глинська (1506-1538) – мати Івана IV Грозного (1530-1584).

У 1702-1704рр. довкола монастиря звели захисну стіну і вежі, а 1746 року збудували систему укріплень за проектом військового інженера Крістіана Далке. Серйозних ушкоджень і руйнацій монастир та його будівлі зазнали під час Першої та Другої світових воєн. 1915 року внаслідок пожежі згоріли унікальна бібліотека, архів В.Баронча і картинна галерея.

Будівництво і оздоблення костелу та монастиря пов’язані з іменами архітектора та художника Павла Гіжицього (1692 - 1762, автора костелу в Кременці), львівського художника Станіслава Стоїнського (1719 – 1802) , італійського художника Джованні Баттіста Фальконі, скульпторів Петра Полейовського (1734 -1776), Себастьяна Фесінгера (+1768) та Антонія Осинського (бл.1720 - бл.1765 чи 1770), Франциска Оленського (1745 -1792). Завдяки образу Матері Божої Підкам’янської, Підкамінь, фактично, став другим після Ченстохови головним місцем паломництва католиків, що сприяло розвиткові монастиря.

Ікона Богородиці (це копія ікони з Розарію церкви Санта-Маджоре в Римі) була написана у Львові 1612 року невідомим живописцем, і, за переказами, привезена до Підкаменя Цетнером. Перед нею молилися королі Михайло Корибут Вишневецький (1640-1673) та Ян III Собеський (1629-1696). У 1727 році ікону «коронували» і з тих пір Підкамінь став одним із найважливіших культових центрів в Галичині, який часто називали Подільською або Східною Ченстоховою. У «коронації» брали участь 140 священиків з усієї Польщі.

Після ІІ св.війни ікона зберігалася в домініканському костелі св. Войцеха у Вроцлаві.

Перед костелом 1719 року коштом Станіслава Ледуховського (1666-1725) встановлено колону з позолоченою статуєю Богородиці на згадку про Тарногородську конфедерацію, що відбулася 26 листопада 1715 року в місті Тарногруді (Польща). Вважається, що тут найглибша на цих теренах криниця.

Конфедерація мала на меті лобіювання майнових інтересів шляхти і магнатів, невдоволених абсолютистськими тенденціями короля Августа II Фрідріха (Сильного 1670-1733), німця за походженням. Вона була спрямована особисто проти короля, який намагався використовувати введені в Річ Посполиту з Саксонії німецькі війська з метою подальшого зміцнення своєї влади. Планам конфедератів з повалення короля перешкодив московський цар Петро I (1672-1725), який наполіг на тому, щоб Август II прийняв основні вимоги шляхти, серед яких значилися такі: скорочення армії, зокрема, повне виведення з Речі Посполитої саксонських військ, а також обмеження законодавчої влади та інших особистих дій короля, розширення повноважень сейму і сенату. Не бажаючи втрачати трон, Август II погодився на висунуті умови 1 лютого 1717 року, коли був скликаний так званий «Німий сейм».

1772 року навпроти костелу була збудована каплиця Св. Яна Непомука (архітектори А.Кастеллі та А.Каппоні).

Гіркі події сталися в стінах монастиря 1944 року, коли під час українсько-польського протистояння тут загинуло чимало поляків. Подібним чином, в інших місцях гинуло українське цивільне населення від рук поляків.

Після ІІ світової війни, з 1946 по 1956рр. на території монастиря знаходилась пересильна тюрма НКВД-КГБ. Про ті сумні часи досі нагадують написи на стінах будівель.

За радянських часів, у келіях облаштували психлікарню, котра діє донині (наразі тут перебувають 120 пацієнтів).

Зараз на території комплексу діє монастир ченців-студитів УГКЦ, відродження котрого розпочалось у 90-х роках минулого століття і триває досі.

На відновлення зруйнованих будівель кілька разів виділялись чимало кошти, зокрема з фондів ЄС. Під час сильної бурі в лютому 2011 року на дах дзвіниці костелу впала частина риштування, пошкодивши три з чотирьох унікальних скульптур, виконаних в стилі бароко. Нинішній стан дерев’яного риштування викликає занепокоєння – його потрібно терміново демонтувати через аварійний стан.

До комплексу споруд монастиря входять:

• колишній костел Вознесіння Господнього (стиль бароко)
• келії
• два внутрішні двори
• колодязь у першому дворі
• каплиця (стиль бароко)
• триаркова дзвіниця без дзвонів
• службові приміщення, кухня
• ораторіум
• колона зі скульптурою Діви Марії
• оборонні мури з вежами і брамою.

У каплиці в дворі та кількох інших приміщеннях проводяться богослужіння, зокрема, у крипті, де колись були поховані члени родини Цетнерів, та Ледуховських, Стефан Александер Потоцький (1652-1727) – батько Миколи Василя Потоцького, засновник монастиря оо. Василіян у Бучачі.

Нарешті останнім і для багатьох найцікавішим та вельми інтригуючим об’єктом Підкаменя, який фотографують найчастіше, є велетенський камінь пісковик заввишки 16 метрів.

На думку дослідників тут колись відбувались язичницькі обряди, а камінь вважався ідолом. На верхівці каменя видовбано кілька поховальних ям завглибшки 0,4-0,6м. Тут також, як вважають дослідники, була церква, що мала також оборонне призначення. Довкола каменя збереглися поховання з козацькими хрестами та плитами XVII століття.

В долині, на схід від каменя на Рожанській горі є кілька печер з ознаками давньої людської життєдіяльності.

Біля підніжжя гори Вервиці свого часу було зведено три каплиці, які стали окрасою краєвиду – каплиця Діви Марії (1739-1741, замовник Ледуховський, архітектор Антоніо Кастеллі) з гарною брамою та фігурою св.Онуфрія, каплиця св.Тадуеша поруч із Чортовим каменем та каплиця св.Роха на південний захід від монастиря.

Ось так, доволі коротко, оповів вам про Підкамінь та його принади.

З 2007 року, зазвичай в липні-серпні, у Підкамені відбувається щорічний міжнародний етнофестиваль, на який приїздять гості з різних куточків України та з-за кордону. А ті, кому подобається мандрувати наодинці і насолоджуватися пам’ятками минувшини, видами та красою довкілля на самоті, можуть завітати до Підкаменя в інший час. Так чи інакше, тут варто побувати, і не раз.

ДЖЕРЕЛА:

• «Gazeta Narodowa» Nr 208,1864
• "Przyjaciel Ludu" z dnia 12 kwietnia 1912 r.
• "Ilustrowany Kuryer Codzienny". 19 VI 1928 r. Nr 108
• Barącz S, Dzieje klasztoru Dominikańskiego w Podkamieniu, Lwów, 1887.
• Sadok Barącz, Dzieje klasztoru WW. OO.Dominikanów w Podkamieniu, Tarnopol, 1870.
• Оgarek Z, Podkamień koło Brodów. Krótki szkic historii kościoła i klasztoru dominikańskiego, Lwów, 1939.
• Podkamień. „Lwowianin Przeznaczony Krajowym i Zagranicznym Wiadomościom”. 4, s. 84–86, 1840.
• Podkamień w Słowniku geograficznym Królestwa Polskiego. T. VIII: Perepiatycha – Pożajście. Warszawa 1887.
• Michał Kurzej. Podkamień i Lublin – dekoracje sztukatorskie warsztatu Falconiego w kościołach dominikańskich, [w:] Dominikanie na ziemiach polskich w epoce nowożytnej, s. 435.
• Ewa Perlińska. Dominikanie pod Diabelskim Kamieniem.

• https://www.podkamien.pl/