• Головна
  • Проекти
  • Костел св. Казимира у Львові передадуть релігійній громаді (Оновлено)...

Костел св. Казимира у Львові передадуть релігійній громаді (Оновлено)

15.07.2011, 09:23
Костел св. Казимира у Львові передадуть релігійній громаді (Оновлено) - фото 1
Костел Святого Казимира було виключено з переліку будівель, які передаються у державну власність Університету внутрішніх справ.

Костел св. Казимира у ЛьвовіВиконавчий комітет Львівської міської ради 24 червня передав у державну власність Львівському державному університету внутрішніх справ 8 будівель на вулиці Кривоноса, 1, за винятком будівлі костелу св. Казимира та прилеглої до нього будівлі. Про це повідомили в прес-службі Львівської міської ради.

Як наголосили в управлінні охорони історичного середовища, будівля костелу Святого Казимира є культовою спорудою і становить культурну цінність, а отже має бути передана релігійним організаціям і використовуватись ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам’яток історії і культури.

Відтак, костел Святого Казимира було виключено з переліку будівель, які передаються у державну власність Університету внутрішніх справ.

Довідка РІСУ: Костел св. Казимира (нині це храм блаж. Климентія Шептицького УГКЦ) " сьогодні виконує роль Церкви-музею сакрального мистецтва Львівської архиєпархії УГКЦ, скарбниці врятованих від знищення перлин народного мистецтва  – колекції «Студіону», яка сьогодні нараховує понад 5 тисяч витворів сакрального мистецтва. У цьому храмі почергово експонують сакральні предмети цієї колекції –  старовинні ікони, хрести, які дивом уціліли у радянські лихоліттях.

Первісно храм  призначався для римо-католицького ордену ченців-реформатів, які прибули до Львова 1630 року. Отримавши землю неподалік мурів міста, розпочали будівництво монастиря й костелу свв. мучеників Роха і Себастяна. Проте простояв монастир недовго – у 1648 році його дерев’яні будівлі згоріли під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького. Козаки під проводом Максима Кривоноса, йменням якого згодом назвали цю вулицю, уперше взяли тоді штурмом замок на міській горі. Новий костел, вже мурований, було зведено 1656 року і посвячено1664-го – під титулом св. Казимира.

1783 року австрійська влада скасувала, разом з багатьма іншими, і монастир реформатів, а його приміщення разом з костелом передала сестрам милосердя для влаштування сиротинця. У передвоєнний час тут знаходився шпиталь, яким опікувалися це ж згромадження, у роки радянської влади – школа міліції. Потім приміщення передали Львівському державному університету внутрішніх справ. Тут розташовувалися три його факультети: заочного й дистанційного навчання, економічний і психологічний.

Ще під час візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну у 2001 році  влада зобов’язалася повернути Римо-Католицькій Церкві комплекс колишнього Палацу архиєпископа разом з прилеглим семінарійним храмом Матері Божої Громничної. На відміну від приміщень палацу й сусіднього монастиря, які займали НВО «Система» і різноманітні орендарі, храм на той час вже діяв як греко-католицька церква Стрітення Господнього. Вже тоді йшла мова про передачу УГКЦ, як компенсацію за неї, сусіднього костелу св. Казимира. Процес повернення приміщень РКЦ та приведення їх до належного стану розтягнувся на роки. Тим часом у храмі Стрітення почергово відправляли, не без конфліктів, священики УГКЦ й РКЦ. 

12 грудня 2006 року владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський УГКЦ надіслав керівництву університету листа з проханням про можливу передачу церковній громаді УГКЦ приміщень і споруд колишнього монастиря по вул. М. Кривоноса, 1, зокрема храму св. Казимира. У відповідь вже 4 січня 2007 року від генерала Володимира Ортинського надійшла відповідь зі згодою, а також запевненням відповідного клопотання перед керівництвом МВС та обіцянкою сприяння у проведенні реставраційних і ремонтних робіт. Більш того, на їх час ректор надав отцеві Севастіяну  – ініціатору і реалізатору збірки «Студіон» чималі повноваження на території навчального закладу. 

Відновлення храму розпочалося лише у середині жовтня 2007 року під керівництвом отця-студита, доктора богослов’я Севастіяна (Дмитруха).  Штукатури, столярі й ковалі попрацювали на славу, щоб інтер’єр храму набув відповідного вигляду.