from time 19 April 2010 09:30 to time 26 April 2010 12:30

  • Запитання від Тарасій

  • Оленко, які зараз найболючіші моменти у захисті дерев'яної сакральної архітектури? Чи є спротив збереженню і хто найчастіше є руйнівником дерев'яних храмів?

    Можливо, це звучатиме дивно, але на перше місце я поставлю не вогонь і не безгрошів’я, а такого ворога: «благі наміри + несмак». Коротким словом «несмак» тут замінюю довге формулювання – «низький рівень культури і освіти, що спричиняє абсолютне нерозуміння архітектурної і мистецької цінності дерев’яних храмів і пам’яток загалом». Це проявляється в тому, що коли громада має гроші, вона хоче – виключно з благих намірів! - удосконалити свою церкву. Обшити бляхою або пластиком, поставити євровікна, перемалювати старі потьмянілі ікони, верхівку прикрасити новомодною сяючою жовтою бляхою, щоб сяяла на двадцять кілометрів навколо. Інколи такі наміри поступово перетікають у рішення позбутися старої дерев’яної церкви і замінити її на більшу і сучаснішу муровану.

    І лише на друге місце ставлю відсутність коштів – але у поєднанні із пасивністю громади містчека або села. Тому що досвід показує – насамперед потрібне прагнення щось зробити, вкласти у це свою працю і час. Без цього жодні фінансові вливання не допоможуть.

  • Запитання від Галичанин

  • Олено, нещодавно Ви сприяли реставрації запущеного костелу під Бродами. А чому взялися відновлювати костел і саме такий, що нікому не потрібен? Хіба не варто було реставрувати церкву, якою користуються? Бо костели з Польщі можуть реставрувати, а старі церкви ніхто не хоче спасати.

    Детальніше про причини вибору я пишу на цій сторінці: http://derev.org.ua/lvivska/jazlivchyk_pinotex.htm у розділі "Чому саме Язлівчик". Тут відповім на Ваше питання коротко: тому що це унікальна архітектурна пам’ятка, яка не мала інших шансів вижити. "Нікому не потрібен" - це мене дивує. Можливо, я не зрозуміла формулювання. Пам’ятки потрібні народу України, перепрошую за пафос, бо це його культурна спадщина, незалежно від того, створили її українці, поляки, вірмени, євреї…

    Ще про Язлівчик - костелик би не дочекався гіпотетичних і абстрактних поляків, які колись, може бути, захотіли б його пореставрувати. Якщо знайду вихід на польських спонсорів або вони вийдуть на мене, то, крім язлівчицького, маємо ще далеко не один костелик, який терміново треба рятувати.

    Для мене важлива не конфесія, а доля пам’ятки – співпрацюю однаково і з ініціативними групами, що допомагають церквам, і тим, що опікуються костелами.

  • Запитання від Лілія

  • Чи Ви готові оприлюднювати інформацію про свідоме нищення дерев'яних храмів? Чи до Вас зверталися прихожани з проханням допомогти спасти храми?

    Готова оприлюднювати інфо - єдине обмеження, що і як у кожному ЗМІ, не можу собі дозволити публікувати недоведені у суді факти, наприклад "в такому-то селі навмисно підпалили стару церкву". Лише "згоріла церква, основна версія - підпал". До речі, наразі мені невідомий жоден факт доведеного навмисного підпалу, навіть не знаю, чим скінчилося розслідування щодо сумнозвісної пожежі храму у Яворові.

    Згадаємо також Бісковичи, де минулого літа самовільно, власними руками люди розібрали старовинну дерев'яну церкву. Наразі ніхто за це не покараний.

    Щодо другого питання - постійно спілкуюся, знайомлюся з громадами, священиками, часто чую: "от якби держава нам допомогла", "от якби нам грошей дали". Люди добрі, не можна чекати від моря погоди - на жаль, поки самі не візьмете справу свої руки, не почнете штурхати місцеву адміністрацію, писати листи, шукати спонсорів, нічого не буде. Ті громади, які цим активно зайнялися - всі мають позитивні результати. Зі свого боку проект "Дерев'яні храми України" завжди готовий виступити громадським партнером подібних акцій.

  • Запитання від Kaktus

  • Чи існує банк даних усіх дерев'яних церков на Україні - з їхніх архітектурних планів, фотографій і відеозйомок? Якщо ні, то хто на Вашу думку мусить цим заопікуватися? Адже найстрашніше - це втратити унікальну архітектуру, притаманну кожній дерев'яній церкві.
    Існує великий масив наукової інформації, але вона належить розрізненим державним установам і дослідникам, тому не лише недоступна простим смертним, але навіть невідомо, що саме є і у кого воно є. Ситуація виглядає так, що по деяких об'єктах є детальна інформація, по деяких немає нічого. Можу впевнено стверджувати, що немає не лише єдиного банку даних, але і повного списку існуючих дерев'яних храмів. Зрозуміло, що і те, і те конче потрібно, крім того - доступне для ознайомлення. Відсутність реєстру дерев'яних храмів - це частина загальної проблеми відсутності актуального реєстру пам'яток архітектури (національного і місцевого значення).
  • Запитання від Кирило Булкін

  • Шановна п. Олено! Ви, напевне, обізнані з непростою ситуацією з дерев'яними храмами Закарпаття, де жменька ентузіястів власними зусиллями і часто власним коштом намагається вести роботу з підтримки та реставрації, не маючи практично допомоги від держави (а часто навіть навпаки). Чи є важелі змусити владу опікуватися цим (адже, напевне, Україна підписувала і якісь міжнародні конвенції)? Подивіться, будь ласка, матеріяли про це: http://kbulkin.wordpress.com/2008/11/30/priest-myroslav-roznay/, http://kbulkin.wordpress.com/2008/12/01/wooden-temples-transcarpathians/

    Останні 2,5 роки я найбільше займаюся саме Закарпаттям, приблизно раз на місяць-два виїжджаю туди у кількаденні мандрівки по дерев'яних храмах. З Михайлом Сирохманом і о. Мирославом Рознаєм ми знайомі. З о. Мирославом мене познайомив член ініціативної групи з села Стеблівка (це, як і села Крайниково, Данилово, згадані у наведеній Вами публікації, околиці Хусту), що взялася за порятунок церкви Рiздва Богородицi XVI ст., яка була сильно пошкоджена пожежею у 1994 році і відтоді стояла в руїні. Про це детальніше написано у статті "Життя після смерті" (http://derev.org.ua/zakarp/steblivka.htm). А восени 2009 р. зі мною сконтактувала ініціативна група стеблівської греко-католицької громади, що вирішила своїми силами порятувати напівзруйновану церкву. До зими було вже розчищене згарище, збережені стіни були укріплені стяжками і опорами, був розроблений проект тимчасового накриття. Ми постійно спілкуємося, я намагаюся допомогти, чим можу, зв'язати з реставраторами, отримати консультації. І справа рухається! Від стеблівчан і від інших моїх знайомих по Закарпаттю неодноразово чула, що в адміністрації на рівні області має місце абсолютна байдужість до дерев'яних храмів (на відміну, наприклад, від Івано-Франківської і Львівської областей, де обласні держадміністрації активно працюють над паспортизацією церков, виділяють кошти на реставрацію). Вони навіть жодного разу за всі останні роки не направили на Київ ані одного запиту на виділення коштів для реставрації якої-небудь дерев'яної церкви. Напевно тому, що на Закарпатті з ними все гаразд, еге ж? Від громади не скажу якого села, де своїми силами реставрували церкву, чула, що чиновник у райраді, в якого вони хотіли підписати дозвіл на роботи, вимагав чималий "відкат". І це людина, робота якої - рятувати пам'ятки!

    Конвенції і закони про охорону пам'яток існують, просто треба їх виконувати. Чи є важелі впливати на бездіяльну владу? В ЄС, наприклад, на будь-який допис, запит, лист чиновник зобов'язаний обгрунтовано відповісти протягом місяця, ані на день пізніше. У нас, на жаль, самі знаєте, яка ситуація, але тим не менше, я впевнена, що треба їх "довбати" листами і зверненнями від ініціативних груп, щоб розворушити. Тобто небайдужі люди мають брати ініціативу на себе і пробувати пробивати бар'єри. "Під лежачий камінь" державне фінансування не тече.

    Ще щодо Закарпаття - пощастило церкві у Колодному http://derev.org.ua/zakarp/kolodne.htm, яку після десятирічь занепаду відреставрували коштом гранту від американського посольства. Правда, у січні цього року, коли я там черговий раз побувала, отримала чималу ложку дьогтю в діжці меду. На прекрасно збережений різьблений одвірок, прямо в різьблення, вколотили металеві скоби, на які повісили ковані грати - такі, знаєте, гламурні, з квіточками-листочками, які собі вішають на дачі грошовиті селяни. Подібні гратки поприбивали на всі архаїчні віконця старовинного храму. Це, судячи з усього, самодіяльність селян, тому що реставраторам би у страшному сні не приснилося так скапарити пам'ятку (черговий приклад, який ілюструє мою відповідь на перше питання цієї веб-конференції).

  • Запитання від S.Melnyk

  • Пані Олено, а чи багато позитивних прикладів, що парафіяни знаходять можливості зберегти, відновити свій храм? Прошу навести такі приклади.

    Такі приклади нечисленні, але вони є. Про Стеблівку писала у попередньому питанні. На Львівщині найпозитивніший приклад - реставрація Михайлівської церкви 18 ст. у містечку Комарно, де обидві громади, греко-католицька і православна, об'єднали зусилля, зібрали кошти і винайняли майстрів, які виготовили якісний гонт (колотий і проварений у маслі) і замінили покриття на церкві та дзвіниці, виконали інші роботи. Наразі пам'ятки виглядають взірцево. У сусідньому селі Кліцько головний внесок у відновлення у первісному вигляді церкви, що до того довгі роки стояла пофарбована на блакитне і під бляхою, зробив громадський діяч родом з цього села Іван Гель, який віддав на це всі свої гонорари за книжки. На Закарпатті зорганізувати громадськість на подібні акції вдається Михайлу Сирохману - завдяки його зусиллям, зокрема, прекрасно виглядає церковця у селі Кужбиї, високо в горах (http://derev.org.ua/zakarp/kuzhbyi.htm), церква у селі Розтока (http://derev.org.ua/zakarp/roztoka.htm). Є також інші доглянуті і утримувані у гарному стані церкви, де видно, що громада про них дбає, але там точно не знаю, чиїми зусиллями була проведена основна реставрація, тому тут не буду наводити.

    Велику роль грає людський фактор - де знайшлися ентузіасти, там щось вдалося зробити.

  • Ще одне запитання. Ви багато часу приділяєте Галичині та Закарпаттю. А як справа з дерев'яними храмами в інших регіонах? Чи Ви ними займаєтеся? Чи є у Вас колеги, які цим займаються?
    Так, займаюся й іншими регіонами, просто фізично часу не може вистачити одній людині на все одразу. Серед "незахідних" регіонів зверніть увагу на Черкаську область - завдяки трьом моїм однодумцям з Черкас, які детально "облазили" всю область, зокрема, і в пошуках дерев'яних храмів, маю на сайті 43 об'єкти, в тому числі ті, про які ніде в літературі згадок не знайшли. Взагалі, у мене же чималенька "агентура" з усієї України - починаючи від колег-мандрівників і закінчуючи людьми, які присилають матеріали про церкву у своєму рідному селі. Саме на запрошення такої людини щойно їздила в село Стоянці і відвідала чудовий дерев'яний костел. Взагалі, на електронну пошту мені постійно приходять мейли від знайомих і незнайомих людей з матеріалами, фотографіями церков, запитаннями. Так постійно розширюється база контактів.
  • Запитання від Олесь

  • Пані Олено, а чим Ви зараз займаєтеся, яким храмом? Наступне запитання, чи Ви маєте рекомендації щодо фірм, які займаються відновленням старих, будовою нових дерев'яних храмів?

    Зараз мені треба дати раду з костеликом в Язлівчику; Стеблівці допомагаю лише інформаційно, чим можу.

    Щодо фірм, які займаються відновленням старих храмів, тобто реставрацією - це складне питання. Фахівців є страшенно мало. Якщо Вас цікавить конкретна інформація, то звертайтеся до мене по електронці, обговоримо.

    Щодо будівництва нових храмів, то з цим легше, можу показати конкретний приклад. Ми співпрацюємо з будівельною фірмою, хочемо розвивати напрямок будівництва дерев'яних храмів із продовженням традицій української дерев'яної архітектури. Вже розроблено кілька проектних пропозицій, які можна побачити тут: http://derev.org.ua/reklama/bud.htm. Це все ексклюзивні проекти. Коли з'являться замовники, будемо реалізовувати ці проекти або створювати інші. Це можуть бути храми в дусі певних регіональних шкіл (бойківська, галицька, лемківська і т.д.), або модернові, стильні.

  • Запитання від Сашко

  • А які в інтернеті існують проекти, які займаються подібною до Вас також тематикою?
    В Україні лише цей сайт, по дерев'яних церквах Львівської області: http://www.der-cer.lviv.ua в інших країнах існують сайти по дерев'яній архітектури (декілька лінків зібрано тут http://derev.org.ua/main/links/links.htm), зокрема, сайт Товариства дослідження дерев'яних храмів і дзвіниць, до якого мене нещодавно запросили долучитися http://kostelyazvonice.wz.cz/
  • Запитання від Богдан Гаврилів

  • Шановна Олено, на РІСУ триває опитування щодо повернення віруючим ікон, які зараз є в музеях. А як би Ви відповіли на запитання, чи варто забирати у державну власність для створення музеїв ті дерев'яні храми, які віруючі самі не можуть утримувати? А також, чи не варто ті дерев'яні храми, якими віруючі не користуються, передавати до скансенів?

    Цікаве питання, дякую! Відповім по частинах. Раз вже зайшла мова про ікони, то я би з варіантів, наведених в опитуванні, обрала варіант "Для храмів можна зробити копії, якщо парафіяни захочуть, бо храми не можуть забезпечити охорону мистецьких цінностей". Занадто багато перемальованих "щоби файно було" старовинних іконостасів я бачила під час подорожей, забагато старих ікон бачила накиданими у дзвіницях, чула розповідей, як обікрали церкву, або ж, що ікона "просто пропала". Я вже не кажу про температурно-вологісний режим, нагляд реставраторів і регулярну профілактику. В церкві то забезпечити неможливо.

    Щодо дерев'яних храмів - ті з них, які мають статус пам'ятки, і так по закону є у державній власності і лише перебувають у користуванні чи пак оренді у церковної громади. Державна допомога потрібна і діючим, і недіючим церквам, інша річ, що коштів виділяється капля у морі, і щастить одиницям серед дерев'яних храмів. Але ідея створення музеїв цілком хороша, якщо храм вдалося відреставрувати, а громаді він не потрібен, тому що громаді вистачає іншої церкви. Але музей має бути не таким формальним, для галочки, а дійсно створеним з душею - щоб місцеві мешканці, та сама церковна громада його цінувала. Ідею створення так званих "музеїв пам'яті" у "нічиїх" храмах підтримує Борис Возницький - така практика поширена у Польщі і добре себе зарекомендувала.

    Щодо передачі до скансенів - це хибний шлях. Це крайня міра, яку слід застосовувати виключно тоді, коли пам'ятка не має жоднісінького шансу вижити - наприклад, коли її завтра прийдуть зносити. Причин є декілька. По-перше, дерев'яна церква має лишатися у своєму історичному контексті - містечка, села чи пак гірської долини. Якщо її звідти "вирвати" - безповоротно втрачається і ця складова її архітектурної цінності і сам історичний ландшафт, що його ця церква формувала. Я була на місцях, де в минулому стояли церкви, згодом втрачені або перенесені. Переважно це прекрасні ландшафти, де тепер відчувається прикра порожнеча. Або ж на місці, де був чудовий храм, стовбичить бездарна цегляна новобудова.

    Інша причина - такі переноси не проходять безслідно і для пам'ятки, це дуже ризикована процедура. Тому треба з усіх сил прагнути зберегти храм на його рідному місці.